печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29484/23-ц
пр. 2-2074/25
03 квітня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Соколова О.М.,
при секретарі судового засідання - Колесник А.Є.,
цивільна справа № 757//29484/23-ц
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, -
У червні 2023 року адвокат Прохоров Юрій в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» ( далі - відповідач, АТ «Укрзалізниця» )та просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 16 141,66 грн., інфляційні втрати у розмірі - 101 096,39 грн. та судові витрати.
У обґрунтування позовних вимог вказав, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2021 по справі № 757/72/21-ц, позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виробничого структурного підрозділу «Попаснянське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» від 07.12.2020 № 362/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» з ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника виробничого структурного підрозділу «Попаснянське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця», стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 329 235, 60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 275, 00 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. У частині витрат на професійну правничу допомогу Київським апеляційним судом було змінено розолютивну частину та доповнено новим абзацам, де зазначено про стягнення гонорару за позитивний результат розгляду справи в розмірі 5000,00 грн.
З огляду на те, що відповідачем не було виконано вищезазначене рішення суду щодо поновлення відповідача на роботі, позивач звернувся до суду в порядку статі 236 КЗпП України із заявою про винесення ухвали в порядку ст. 236 КЗпП України.
Відповідно до заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.05.2023 по справі № 757/18925/22-ц позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 415 740,64 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 15.07.2021 по 29.03.2023.
Рішення суду по справі № 757/72/21-ц в частині стягнення грошових коштів було фактично виконано в примусовому порядку 30.06.2022 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 68779043, яке відкрито Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Враховуючи вищезазначене, позивач звертається із позовної заявою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на приписи ч.2 ст.625 ЦПК України, оскільки середня заробітна плата за час вимушеного прогулу є заробітною платою, а тому за затримку її виплати повинна бути здійснена компенсація. Відповідач повинен компенсувати втрату (знецінення) заробітної плати (середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні), на користь позивача у вигляді інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.
01.08.2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 21.07.2023 року позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.08.2023 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
18.10.2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого остання не погоджується з позовними вимогами, вказала, що оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані трудовим законодавством, а відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних збитків безпідставні. Просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
19.10.2023 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
30.10.2023 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, разом з тим, в матеріалах справи міститься заява від представника позивача про розгляд справи без часті позивача, за наявними в справі матеріалами.
Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, просила відмовити у задоволенні позову.
З урахуванням тривалого перебування справи у суді, суд, вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Так, матеріалами справи встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.12.2021 по справі № 757/72/21-ц, позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ виробничого структурного підрозділу «Попаснянське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» від 07.12.2020 № 362/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» з ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника виробничого структурного підрозділу «Попаснянське територіальне управління» філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця», стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 329 235, 60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 275, 00 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. У частині витрат на професійну правничу допомогу Київським апеляційним судом було змінено розолютивну частину та доповнено новим абзацам, де зазначено про стягнення гонорару за позитивний результат розгляду справи в розмірі 5000,00 грн.
З огляду на те, що відповідачем не було виконано вищезазначене рішення суду щодо поновлення відповідача на роботі, позивач звернувся до суду в порядку статі 236 КЗпП України із заявою про винесення ухвали в порядку ст. 236 КЗпП України.
Відповідно до заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 09.05.2023 по справі № 757/18925/22-ц позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 415 740,64 грн середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 15.07.2021 по 29.03.2023.
Рішення суду по справі № 757/72/21-ц в частині стягнення грошових коштів було фактично виконано в примусовому порядку 30.06.2022 року, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження ВП № 68779043, яке відкрито Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» й «оплата праці», які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
Згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 22 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: 1) індексація заробітної плати провадиться в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 1998 року № 663 (з внесеними змінами та доповненнями), котрі йому відповідають, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, який перевищив 105 відсотків (величину порога індексації). За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення; 2) компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням № 1427 підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Аналогічні положення щодо здійснення індексації грошових доходів, які не мають разового характеру, також містяться у статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
З наведеного випливає, що обов'язок нарахування індексації грошових доходів населення та компенсації громадянам втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати покладено на роботодавця під час нарахування заробітної плати, яка є щомісячним платежем, при наявності зазначених умов, а не разової виплати.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 487/763/17 (провадження № 61-26024св18).
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2), працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) наведено такі висновки щодо застосування норм права.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги п'ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду апеляційної інстанції погоджується та звертає увагу на таке:
У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц вона відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) (див. пункт 32.1 постанови від 16 травня 2018 року).
Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Правовий висновок щодо відсутності підстав для застосування приписів статті 625 ЦК України до трудових правовідносин, які регулює спеціальне законодавство, також наведено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 757/14073/16-ц (провадження № 61-29305сво18).
Крім того, у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 висновку Верховного Суду України про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можна застосовувати норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Однак Велика Палата Верховного Суду не відступала від висловленого у зазначеній постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 іншого висновку Верховного Суду України про те, що припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 34 Закону України « Про оплату праці», ст.ст. 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» ,ст.ст. 21, 94 КЗпПУ, ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 03.04.2025 року
Суддя О.М.Соколов