Справа № 756/13604/24
Провадження № 2/756/1107/25
25 березня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участю секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 20.01.2024 об 11 год 40 хв, за адресою: місто Київ, проспект Володимира Івасюка, 11, сталась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої було завдано майнової шкоди автомобілю марки «Peugeot 307CC», державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якої є позивач. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 725114, водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «RENAULT TRAFIC» номерний знак НОМЕР_2 по просп. В. Івасюка, 11 у м. Києві, при перестроюванні, не надав перевагу в русі транспортному засобу марки «PEUGEOT 307 CC» номерний знак НОМЕР_3 , чим порушив вимоги пункту 10.3. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП. Вина відповідача підтверджується постановою Оболонського районного суду м. Києва від 14.02.2024 у справі № 756/1701/24. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Оцінена офіційним представником марки PEUGEOT TOB «АВТОПАССАЖ» шкода, завдана автомобілю позивача, становить 76583,99 грн. Відповідно до полісу АТ3682152 цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в ТДВ СК «Альфа-Гарант». 01.07.2024 страховою компанією позивачу було відшкодовано шкоду у розмірі 29979,52 грн. Оскільки виплачене страховою компанією відшкодування не покриває вартість ремонту пошкодженого автомобіля, позивач зазначає, що відповідач зобов'язаний сплатити їй різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у розмірі 48164,47 грн. Внаслідок ДТП позивач зазнав моральних переживань, які були викликані фактом пошкодження транспортного засобу, а також неможливість використання пошкодженого майна, витрачання часу на звернення до страхової, відповідача, порушили її звичайний життєвий ритм, що також спричинило психологічний дискомфорт. Вказані обставини свідчать про заподіяння позивачу з вини відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. Ураховуючи зазначене, позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 48 164,47 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн., а також витрати на правову допомогу та судовий збір.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 28.11.2024 року відкрито провадження по справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримала, просила задовольнити, не заперечила відносно заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду відповідач не надіслав, про причину неявки суд не повідомив, відзив та інші заяви з процесуальних питань від нього до суду не надходили.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин та за відсутності заперечень позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Суд, заслухавши учасника судового процесу, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки «PEUGEOT 307 CC», номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 .
20.01.2024 об 11год. 40хв. водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «RENAULT TRAFIC» номерний знак НОМЕР_2 по просп. В. Івасюка, 11 у м. Києві, при перестроюванні, не надав перевагу в русі транспортному засобу марки «PEUGEOT 307 CC» номерний знак НОМЕР_3 , чим порушив вимоги пункту 10.3. Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14.02.2024 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Постанова суду набрала законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інше, справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Оскільки вказана вище постанова суду має по цій справі преюдиційне значення, вказані обставини стосовно вини ОСОБА_2 у вказаному ДТП, відповідно до зазначених вище норм, не підлягають повторному доведенню.
Під час судового розгляду справи, судом встановлено, що транспортний засіб «RENAULT TRAFIC» номерний знак НОМЕР_2 був застрахований у ТДВ СК "Альфа-Гарант".
Вказана інформація міститься у відкритому доступі на сайті Моторного (транспортного) страхового бюро України.
Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким останнє взяло на себе обов'язок здійснити відшкодування шкоди, заподіяної третім особам внаслідок експлуатації автомобіля марки «RENAULT TRAFIC» номерний знак НОМЕР_2 , особою відповідальність якої застрахована, позивач звернувся із заявою до відповідної юридичної особи.
Згідно з рахунком ТОВ «Автопассаж» № П_СчТ015626 від 02.05.2024 та наряду-замовлення № П_3Н0204943 від 03.05.2024 загальна вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 78143,99 грн.
01.07.2024 Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» сплатило на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 29979,52 грн, що підтверджується випискою про рух коштів по картці від 25.09.2024.
Відповідно до відповіді Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» №12/4338 від 16.07.2024 на звернення позивача, що виплаченого позивачу страхового відшкодування недостатньо для відшкодування шкоди в повному обсязі, страхова компанія, зазначила, серед іншого, що згідно із ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова відшкодовує вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зносу. Згідно із звіту про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу ЦВ/24/0495 від 14.06.2024, коефіцієнт фізичного зносу становить 0,7 %, а вартість відновлювального ремонту з врахуванням зносу складає 34519,42 грн. (з ПДВ). Відповідно до п.2 ст.36.2 вказаного Закону, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість, тому суму матеріального збитку було прийнято у розмірі 29979,52 грн (без ПДВ). Відтак, розмір страхового відшкодування з урахуванням франшизи у розмірі 29979,52 грн. була перерахована позивачу.
У частині першій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У частині першій статті 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №337/1673/16 судам роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
З огляду на викладене та приписи статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика відповідача виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, пов'язаного з проведенням відновлювального ремонту автомобіля позивачки, з урахуванням зносу, що становить 29979,52 грн.
Обов'язок зі сплати страхового відшкодування без урахування фізичного зносу у страхової компанії в силу вимог закону не виник.
Тому на підставі статті 1194 ЦК України та наведених висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, що різниця між розміром заподіяної шкоди у розмірі 78143,99 грн та сумою, яка була виплаченою страховиком - 29979,52 грн підлягає стягненню з винної особи, тобто з відповідача. За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП і страховим відшкодуванням у розмірі 48164,47 грн.
Стосовно стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
На підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від наявності вини.
Відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідні обставини встановлюються судом на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження N 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
В обґрунтування цієї частини позовних вимог, позивачка зазначила, серед іншого, про те, що моральна шкода полягала у тому, що остання зазнала душевних страждань, які були викликані фактом пошкодження транспортного засобу, а також неможливість використання пошкодженого майна, витрачання часу на звернення до страхової, відповідача, що порушило її звичайний життєвий ритм.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц, участь у ДТП, пошкодження власного майна безумовно негативно вплинуло на моральний стан позивача та призвело до моральних страждань.
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Визначаючи розмір моральної шкоди судом враховано моральний стан позивача, який в результаті пошкодження власного майна внаслідок ДТП отримала нервовий стрес, що призвело до душевних страждань, керуючись принципом справедливості, виваженості, розумності, суд приходить до висновку, що з боку неправомірних дій відповідача, що встановлено постановою Оболонського районного суду міста Києва від 14.02.2024 у справі №756/1701/24, позивач дійсно зазнала моральних страждань, які суд визначає в розмірі 10 000,00 грн та які вважає за необхідним стягнути з відповідача на користь позивача. Відтак, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди. У решті заявлених вимог слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За правилом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з ч. 2 вказаної вище статті порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року в справі №922/1163/18, від 19 листопада 2019 року в справі №5023/5587/12, від 12 серпня 2020 року в справі №916/2598/19, від 27 серпня 2020 року в справі №873/2/20, від 07 вересня 2020 року в справі №910/4201/19 та від 17 вересня 2020 року в справі №904/3583/19.
При цьому суд враховує, що договір про надання правової допомоги укладається між двома суб'єктами - адвокатом та його клієнтом, однак, у випадках встановлених ЦПК України, на його підставі можуть виникнути права та обов'язки у особи, яка не є стороною цього договору та на яку судом буде покладено обов'язок щодо їх відшкодування.
Зважаючи на зазначене, ЦПК України, зокрема в статтях 137, 141, встановлено повноваження суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, відмови у їх відшкодуванні, залишення без розгляду заяви про їх відшкодування тощо.
Додатково суд звертає увагу, що особа, яка надає правничу допомогу у справі є адвокатом, який здійснює незалежну професійну діяльність щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, склала кваліфікаційний іспит, підтвердивши теоретичні знання у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, високий рівень практичних навичок та умінь у застосуванні закону.
Таким чином, укладаючи договір про надання правової допомоги, адвокат не тільки обізнаний про порядок, умови та особливості укладення договору про надання правової допомоги, правові наслідки пов'язані з його виконанням, а також розподілом витрат на професійну правничу допомогу між сторонами за результатами розгляду справи, а й повинен забезпечувати допомогу клієнту щодо отримання відшкодування витрат понесених ним у зв'язку з судовим розглядом справ (в тому числі щодо формування тексту договору, погодження розміру витрат (вартості робіт), підтвердження їх первинними документами тощо.
Згідно змісту позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, які складаються, зокрема, з витрат за надання правової допомоги у розмірі 7000,00 грн.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, позивачем подано до суду Акт надання послуг №1 від 11.06.2024 за договором №4/24 від 11.06.2024, Акт надання послуг №1 від 24.09.2024 за договором №7/24 від 19.08.2024, квитанцію №6В19-В4Е4-2ЕХН-5ХС2 від 11.06.2024 на суму 2000,00 грн та платіжну інструкцію №А9К6-МА4К-ЕТК4-СВ9Х від 24.09.2024 на суму 5000,00 грн.
Водночас, до матеріалів справи не долучено договори про надання правової допомоги №4/24 від 11.06.2024 та №7/24 від 19.08.2024, клієнтом за якими є позивач саме по даній справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Слід звернути увагу на те, що договору про надання правової допомоги, в якому визначені умови та порядок надання послуг, перелік таких послуг та яким визначено гонорар адвоката, суду не надано.
Також, слід зазначити, що платіжна інструкція № А9К6-МА4К-ЕТК4-СВ9Х від 24.09.2024 про перерахування ФОП ОСОБА_3 коштів у сумі 5000,00 грн не містить відомостей, за надання юридичних послуг по якому саме договору про надання правової допомоги перераховані вказані кошти.
Отже, позивачем не подано та в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги по даній справі, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Лєшко О.В., яким визначено домовленість щодо умови та порядок надання послуг, розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру), а також не надано належного підтвердження оплати витрат позивача на правничу допомогу.
За таких обставин, за поданими стороною позивача доказами, відсутня можливість встановити не лише факт проведення оплати правничої допомоги адвокату за договором, на підставі якого надавалася позивачу правнича допомога в даній справі, а й дійсну домовленість між адвокатом Лєшко О.В. та клієнтом щодо надання правничої допомоги.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, надані позивачем докази, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу, а тому у задоволенні даних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 274, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомо) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду в розмірі 48164 (сорок вісім тисяч сто шістдесят чотири) гривні 47 копійок, моральну шкоду в розмірі 10 000 (десяти тисяч) гривень 00 копійок, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1033 (одна тисяча тридцять три) гривні 51 копійок.
У задоволенні решти вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 02.04.2025.
Відомості про учасників справи:
1. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 );
2. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомо);
3. Третя особа: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» (код ЄДРПОУ 32382598; місцезнаходження: місто Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26).
Суддя М. М. Ткач