Номер провадження 2-з/754/37/25
Справа № 754/5125/25
Іменем України
про відмову у забезпеченні позову
07 квітня 2025 року м. Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Коваленко І.І.
розглянув без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення позову до пред'явлення позову, -
03 квітня 2025 року представник Заявника, адвокат Лежух Тетяна Іванівна, подала через "Електронний Суд" заяву, в якій просить накласти арешт все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, зокрема: Міністерству юстиції України та його територіальним органам, нотаріусам та іншим органам чи особам, які виконують функції державної реєстрації прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутного капіталу юридичних осіб, передачі в іпотеку, будь-якого іншого обтяження та інше) щодо нерухомого майна, що знаходиться у власності ОСОБА_2 .
В обґрунтування своєї позиції, Заявник вказує на факт передачі 24 000 євро Відповідачці для придбання будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі по тексту - Будинок), що відповідає половині його вартості, та на його постійну фінансову участь у вихованні дітей. Відповідачка, порушуючи умови угоди, фактично позбавляє Заявника права власності та перешкоджає реалізації його батьківських прав.
Також, Заявник стверджує, що Відповідачка здійснює на нього тиск, подаючи численні судові позови. Зокрема, Заявник звертає увагу, що ОСОБА_2 подала 2 позовні заяви, які розглядаються: в Оболонському районному суді м. Києва (справа №:756/1676/21, предмет позову: про визначення порядку участі батька у вихованні та утриманні дітей, а також справа №: 756/1581/21 про стягнення аліментів, за якою було видано судовий наказ про стягнення аліментів) та Ірпінському міському суді Київської області (справа №: 367/644/21, предмет позову: про визначення місця проживання дітей). При цьому в судовому засіданні, що відбулось 23.04.2021 Відповідачка зазначила про те, що діти проживають в Будинку, що був придбаний нею для дітей, а батько дітей - Заявник, дітьми не займається, не приділяє їм уваги, кошти на їх утримання не надає та загалом не виконує свої батьківські обов'язки.
Тому, єдиною можливістю захисту прав є стягнення коштів з Відповідачки.
04 квітня 2025 року заява передана розгляд судді Коваленко І.І.
Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, виснував, що відсутні підстави для її задоволення з огляду на таке.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, умовою застосування забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.
Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23).
Заходи забезпечення позову... мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) роз'яснено, що: "конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача".
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)).
Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
За висновком Великої Палати Верховного Суду ключовим є встановлення судом:
1) наявності спору між сторонами;
2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду;
3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та
4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами (пункт 47 постанови від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23 )).
Ураховуючи вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду, Суд виснував, що Заявник не довів необхідність застосування такого крайнього заходу забезпечення позову, як арешт усього нерухомого майна, особливо до подання позову.
Оскільки заява подається до пред'явлення позову, Суд позбавлений можливості оцінити реальність спору щодо стягнення заборгованості, а зі змісту заяви не випливає очевидність наявності такого спору.
Заявник не надав достатніх доказів, які б свідчили про реальну необхідність накладення арешту на все нерухоме майно Відповідачки.
Вимога арешту всього майна Відповідачки є очевидно неспівмірною з суттю його потенційних позовних вимог, які стосуються лише можливої передачі коштів у розмірі частини вартості одного об'єкта нерухомості, а не всього майна Відповідачки.
Більш того, Суд не вбачає, що є підстави для накладення арешту навіть на частину Будинку, про який Заявник зазначає в заяві, оскільки не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог про стягнення заборгованості.
Ураховуючи контекст тривалих судових спорів між сторонами щодо виховання дітей, Суд вбачає в заяві про арешт усього майна Відповідачки спробу зловживання процесуальними правами, оскільки існує вірогідність використання цього інструменту для впливу на інші судові процеси, що стосуються дітей, що не узгоджується з завданням цивільного судочинства, що превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З цих підстав Суд відмовляє у задоволенні заяви.
Керуючись статтями 149, 150, 152, 153, 261 ЦПК України, Суд
У задоволенні заяви про забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , поданої до пред'явлення позову, шляхом накладення арешту на все нерухоме майно та заборону вчиняти дії - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту підписання суддею ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Інна КОВАЛЕНКО