Номер провадження 2/754/2159/25
Справа №754/17953/24
Іменем України
25 березня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Кирилова А.
за участі позивача - ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені,
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення пені.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до пункту 1 Договору Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальника гроші в сумі 106190,00 гривень. Згідно пункту 2.3 Договору, виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою. Пунктом 2.5 договору визначено, що у разі повернення позики частинами Позичальник здійснює виплату відповідно до графіку виплат, згідно розписки, що є невід'ємною частиною даного Договору. Згідно цього графіку погашення розрахунків по договору позики, Позичальник зобов'язаний сплачувати Позикодавцю 16-го числа кожного місяця суму у розмірі 3320,00 гривень. У разі несплати, застосовується пеня 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення. З моменту укладення договору позики відповідач (Позичальник) не сплатив жодного платежу, тому позивачем 22 жовтня 2022 року на його адресу направлено письмову вимогу про повернення позики. Але позичальник проігнорував дану вимогу.
11.01.2023 року позивач зробив витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно на ім'я ОСОБА_2 і був вражений, що ОСОБА_2 не тільки йому повинен кошти і він їх не віддає, таким чином він є шахраєм, який свідомо бере кошти в борг у людей щоб їх не віддавати.
Враховуючи обставини він був змушений звернутись до Деснянського районного суду м. Києва з позовом матеріального характеру від 17.01.2023 року справа №754/580/23. Рішення суду по справі №754/580/23 було на його користь. 13 червня 2023 року він отримав виконавчий лист по цій справі. 22.06.2023 року подав заяву до Деснянського відділу державної виконавчої служби про прийняття на виконання виконавчий лист №754/580/23. 26.06.2023 року боржнику ОСОБА_2 ,та стягувачу ОСОБА_1 Деснянським відділом державної виконавчої служби було направлено постанову ВП НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження, та направлений лист про відкриття виконавчого провадження.
Нажаль з 27.06.2023 року по 31 грудня 2023 року ОСОБА_2 не зробив жодного платежу щодо погашення заборгованості. Таким чином ОСОБА_2 підтверджує свої шахрайські дії.
Загальна сума заборгованості по пені за прострочення виплат боргу становить 99818,60 гривень.
Розрахунок пені за прострочення виплат боргу є таким з 27 червня 2022 року -31 грудня 2022 року, 188 дня: Червень 2023 р - 30 днів -26 днів (дата відкриття)=4 дні, Липень2023 р.-31 день серпень 2023 р.-31 день, вересень 2023 р.-30 днів, жовтень 2023 р.-31 день, листопад 2023 р. - 30 днів, грудень - 30 днів, грудень 2023 р. -31 день. Загальна кількість днів (період) за які не було зроблено жодного платежу погашення боргу =188 днів.
Пунктом 2.5 Договору визначено, що у разі повернення позики частинами Позичальник зобов'язаний сплачувати позикодавцю 16-го числа кожного місяця суму у розмірі 3320,00 гривень.
У разі не сплати, застосовується пеня 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Станом на 31.12.2023 року позичальник борг не повертає, ігнорує рішення суду та дії виконавчої служби.
Сума боргу 106190,00 грн. *0,5 % (пеня від суми боргу за кожен день прострочення)* 188 (днів прострочених, не було жодного платежу) = 99818,60 гривень.
На його глибоке переконання зобов'язати рішенням суду боржника ОСОБА_2 сплатити пеню за прострочення платежів по його заборгованості буде бажанням для боржника почати сплачувати борг з скорішим його погашенням, дасть стимул для переосмислення своїх дій, почати поважати людей і закон, тому він змушений звернутись до суду.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 25 грудня 2024 року відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
07.02.2025 року позивачем долучено до матеріалів справи інформацію взяту з відкритих джерел про боржника ОСОБА_2 .
Протягом розгляду справи позивач вимоги позову підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, за зареєстрованим місцем проживання, причини неявки не повідомив.
Оскільки відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, відзив на позовну заяву не подав та не повідомив причини його неподання, а також те, що зі сторони позивача не надходило заперечень щодо розгляду справи в порядку заочного провадження, суд вважає можливим розглянути спір відповідно до ст.ст. 280-282 ЦПК України та на підставі матеріалів справи постановити заочне рішення.
Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до вимог ст.ст. 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, що 15 лютого 2022 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір позики в письмовій формі, у відповідності до якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 106 190 грн.
Відповідно до п.1 Договору позики Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальника гроші в сумі 106 190 грн.
Згідно п.2.3 Договору, виконання зобов'язання за договором має бути здійснено готівкою.
П.2.5 Договору визначено, що у разі повернення позики частинами, Позичальник здійснює виплату відповідно до графіку виплат, згідно розписки, що є невід'ємною частиною даного Договору. Згідно цього графіку погашення розрахунків по договору позики, Позичальник зобов'язаний сплачувати Позикодавцю 16-го числа кожного місяця суму у розмірі 3 320 грн. У разі не сплати, застосовується пеня 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до умов укладеного договору та розписки відповідач зобов'язувався повернути отримані кошти у строк до 15 лютого 2023 року, але свої зобов'язання до цього часу не виконав.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року (справа №754/580/23) позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Розірвано договір позики, укладений 15 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики у розмірі 106 190 грн., пеню у розмірі 26 939,80 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 331,29 грн. Рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили.
На виконання даного рішення Деснянським районним судом м. Києва від 13 червня 2023 року було видано виконавчий лист.
Головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Попик О.В. винесено постанову ВП № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №754/582/23 виданого 13.06.2023 року на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2023 року.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору суди не врахували, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими , недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, обставини, що обгрунтовано доводять позовні вимоги, судом не встановлені.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем покласти на такого позивача.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. 610, 625, 626, 1046, 1049, 1050 ЦК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 07 квітня 2025 року.
Суддя: І.А. Галась