Справа № 569/13279/24
1-кс/569/2490/25
02 квітня 2025 року м. Рівне
Слідчий суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання власника майна ОСОБА_3 про скасування арешту майна, -
ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді Рівненського міського суду із вказаним клопотанням у якому просить скасувати арешту, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 17 січня 2025 року на майно, що було вилучене під час проведення обшуку 15.01.2025 за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 .
В судове засідання ОСОБА_3 не з'явилася у своєму клопотання просила провести його розгляд без її участі та задоволити з викладених у ньому підстав.
Слідчий будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду клопотання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
З урахуванням неявки учасників судового розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду скарги слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Рівненським РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023180000000488 від 25.12.2024 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
15 січня 2025 року проведено санкціонований обшук (на підставі ухвали слідчого судді)в приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 , в ході якого виявлено і вилучено наступні речі і документи:Медичну довідку щодо придатності до керування т/з.; Телефон марки «Айфон» червоного кольору в чохлі прозорого кольору з сім картою, IMEI1356544105462987 IMEI2 НОМЕР_1 .
Вилучені під час огляду вище зазначені речі та документи мають значення для досудового розслідування і можуть бути використані як докази у ході досудового розслідування та судового розгляду, а тому за постановою слідчого від 15.01.2025 визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
За результатами розгляду клопотання слідчого, ухвалою слідчого судді від 17 січня 2025 року накладено арешт на вищевказане майно, яке було вилучене під час проведення обшуку 15 січня 2025 року проведено санкціонований обшук (на підставі ухвали слідчого судді)в приміщенні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 ..
Відповідно до ухвали суду про накладення арешту на майно слідує, що підставою для цього слугувала необхідність збереження речового доказу з метою повного, всебічного та неупередженого проведення слідчий (розшукових) дій, що в свою чергу може позбавити можливості встановлення істини у кримінальному провадженні, а також проведення судових експертиз.
Власником вилученого під час обшуку вищевказаного вилученого майна, являється ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або вилучений нею, повинен бути якнайшвидше повернутий власнику, крім випадків передбачених ст.ст. 160-166, 170-174 КПК України.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Відповідно до ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Як встановлено в ході судового розгляду, вилучене в ході проведення 15 січня 2025 року санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_3 майно органом досудового розслідування оглянуто, вилучено необхідну інформацію. У даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 допитано в якості свідка, вона не являється підозрюваною чи обвинуваченою, повідомлення про підозру не вручалось, а накладений арешт майна уже протягом тривалого часу позбавляє останню, як власника можливості розпоряджатись вказаним майном на власний розсуд.
Згідно вимог ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1 Європейської конвенції з прав людини.
Під час судового розгляду встановлено недостатність одного лише посилання слідчого на те, що майно є речовим доказом по даній справі, а тому таке майно підлягає арешту.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі " Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі "Брумареску проти Румунії").
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).
У свою чергу, право власності в Україні охороняється законом, держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
Згідно вимог статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У відповідності до статей 391, 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
На підставі вище викладеного, враховуючи норми Конституції України, ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", дослідивши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає до задоволення, оскільки повернення арештованого майна його власнику не зашкодить подальшому досудовому розслідуванню і проведенню інших процесуальних дій та не вплине на правильність прийнятого судом рішення.
Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року в справі № 569/17036/118 (провадження № 51-598 кмо 19), ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню.
Така ж позиція об'єднаної палати щодо вказаних правовідносин у даному кримінальному провадженні узгоджується з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2024 в справі №712/191/23 (провадження №51-3208кмо 23).
За таких обставин, ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають. При цьому відмова у скасуванні арешту майна не позбавляє особу права звернутися до суду з повторним клопотанням про скасування арешту майна в порядку ст. 174 КПК України як на досудовому розслідуванні, так і під час судового провадження.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст.170,171,174, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 17.01.2025, а саме на: Медичну довідку щодо придатності до керування т/з.; Телефон марки «Айфон» червоного кольору в чохлі прозорого кольору з сім картою, IMEI1356544105462987 IMEI2 НОМЕР_1 , повернувши його власнику ОСОБА_3 .
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя -