Справа № 569/5514/25
1-кп/569/1290/25
03 квітня 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
потерпілої ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025181010000469 від 12.02.2025 за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дрогобич, Львівської області, громадянина України, українця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, раніше судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
1. Історія провадження
19.03.2025 до Рівненського міського суду Рівненської області надійшли матеріали кримінального провадження №12025181010000469 від 12.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено суддю Рівненського міського суду ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 20.03.2025 у провадженні призначено підготовче судове засідання, в ході проведення якого судом з'ясовано думку учасників кримінального провадження щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта або наявності підстав для прийняття рішень, передбачених п. 1 - 4 ч. 3 ст. 314 КПК України.
2. Позиція учасників судового засідання
У підготовчому судовому засіданні прокурор просила призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, оскільки відсутні підстави для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України.
Крім того, прокурор підтримала подане до початку підготовчого судового засідання клопотання про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Звертаючись до суду із клопотанням про продовження строку тримання під вартою прокурор дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою, а саме: 1) переховуватися від суду; 2) незаконно впливати на потерпілу у цьому кримінальному провадженні; 3) іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню; 4) вчинити інше кримінальне правопорушення. При визначенні ймовірності переховування обвинувачених від суду прокурор просила врахувати тяжкість покарання та те, що обвинувачений одразу після вчинення злочину зник з місця події. Ризик незаконного впливу на потерпілу прокурор обґрунтовувувала можливістю впливати на потерпілу, оскільки обвинувачений ознайомившись із матеріалами кримінального провадження усвідомлений про місце проживання потерпілої, що дає йомук підстави незаконно на неї впливати та чинити психологічний тиск. Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином прокурор обґрунтовувала можливим неприбуттям та несвоєчасним прибуттям на виклики суду, що в подальшому може позбавити можливості забезпечити судове провадження у розумні строки, а ризик продовження вчинення кримінального правопорушення в якому обвинувачєються та вчинити інше кримінальне правопорушення обґрунтовував попередніми судимостями.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію прокурора щодо призначення справи до судового розгляду, заперечував проти задоволення клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Потерпіла ОСОБА_5 та представник потерпілої ОСОБА_6 не заперечували щодо призначення справи до судового розгляду.
3. Мотиви та висновки суду щодо можливості призначення судового розгляду
Дослідивши обвинувальний акт, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: 1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.468-475 КПК України; 2) закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених п.п. 5-8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України; 3) повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України; 4) направити обвинувальний акт до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження; 5) призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта; 6) доручити представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь.
За наслідками підготовчого судового засідання судом встановлено, що угода про визнання винуватості до суду не надходила, про її укладення не повідомляли суд і сторони кримінального провадження. За таких обставин підстави для прийняття судом рішення, передбаченого п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.
Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 5-8, 10 ч. 1 або ч. 2 ст. 284 КПК України судом не встановлено, з відповідними клопотаннями до суду сторони кримінального провадження не звертались.
Обвинувальний акт містить відомості, передбачені п. 1-9 ч. 2 ст. 291 КПК України. Він підписаний слідчим та прокурором, який його затвердив. До акта додані визначені кримінальним процесуальним законодавством додатки, а саме реєстр матеріалів досудового розслідування, розписку про отримання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування. Отже, підстав для його повернення прокурору не встановлено.
Питання підсудності кримінального провадження Рівненському міському суду Рівненської області сторонами не оспорювалось. Крім того, судом встановлено, що кримінальне провадження підсудне Рівненському міському суду Рівненської області, в межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення.
З огляду на відсутність підстав для прийняття рішень, передбачених п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта та вирішення питань, пов'язаних з підготовкою до такого розгляду.
Оскільки обвинуваченому інкриміновано вчинення тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, нижня межа санкції якого перевищує п'ять років позбавлення волі, підстави для доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь відносно обвинуваченого відсутні.
4. Мотиви та висновки суду з питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду
Перелік питань, вирішення яких необхідне для призначення судового розгляду, закріплений у ч. 2 ст. 315 КПК України. За змістом вказаної норми суд, з метою підготовки до судового розгляду, визначає дату та місце проведення судового розгляду; з'ясовує, у відкритому чи закритому судовому засіданні необхідно здійснювати судовий розгляд; з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді; розглядає клопотання учасників судового провадження про: здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту; витребування певних речей чи документів; здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.
За наслідками підготовчого судового засіданні судом не встановлено підстав, передбачених ч. 2 ст. 27 КПК України, для ухвалення рішення про здійснення усього судового провадження у закритому судовому засіданні. Питання про здійснення судового розгляду в закритому судовому засіданні сторони кримінального провадження не порушували. За таких обставин, з метою забезпечення гласності та відкритості судового провадження, судовий розгляд необхідно здійснювати у відкритому судовому засіданні.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, суд враховує, що за змістом ч. 2 ст. 318 КПК України судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов'язковою участю сторін кримінального провадження, крім випадків, передбачених КПК України. Стороною кримінального провадження з боку обвинувачення є прокурор, який має виключні повноваження на підтримання державного обвинувачення в суді. З боку захисту - обвинувачений. Крім того, злочин, передбачений ч.4 ст. 186 КК України, передбачає наявність потерпілого, якому злочинними діями заподіяно шкоду. З огляду на зазначене, судовий розгляд необхідно здійснювати за участю прокурора, обвинувачених та потерпілого.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 315 КПК України з метою підготовки до судового розгляду суд, зокрема, розглядає клопотання учасників судового провадження про здійснення судового виклику певних осіб до суду для допиту.
Клопотання щодо виклику свідків для їх допиту у суді сторонами не порушувалося, а тому з огляду на принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, питання щодо виклику свідків буде вирішено під час визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження у судовому провадженні.
Крім цього, прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу суд виходить із такого.
Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 14.02.2025 ОСОБА_4 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до 14.04.2025.
У відповідності до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право продовжити запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Вирішення питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. Прокурор має право подати клопотання про продовження строку тримання під вартою не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, при цьому виклавши обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання під вартою. При вирішенні питання про продовження тримання під вартою суд керується загальними приписами, які регулюють застосування запобіжного заходу, однак з урахуванням додаткових відомостей і стадії кримінального провадження.
У відповідності до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно зі ст.178 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі стосовно індивідуальних особливостей підозрюваного/обвинуваченого.
Згідно з положеннями ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.ч. 6,8 ст. 176 цього Кодексу.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Це кримінальне провадження знаходиться на стадії підготовчого судового засідання, ОСОБА_4 вручений обвинувальний акт і він має процесуальний статус обвинуваченого.
Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред'явленого обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані органом досудового розслідування. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки докази, які, на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть досліджуватися в порядку §3 глави 28 КПК України, і лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення.
У зв'язку із цим суд надаватиме оцінку винятково питанню продовженню існування заявлених прокурором ризиків.
Під час розгляду клопотання про продовження строку запобіжного заходу суд не уповноважений перевіряти обґрунтованість самих підстав застосування запобіжного заходу, а учасники не можуть ставити під сумнів висновки, покладені в основу такого рішення слідчого судді.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що обвинувачений однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити в майбутньому. Отже, ризики слід вважати наявними за умови встановлення їх імовірності. Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. При встановленні ризиків суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Суд враховує, що згідно практикою Європейського суду з прав людини, повторне зазначення в ухвалі про продовження запобіжного заходу одних і тих самих ризиків, з обґрунтуванням продовження їх існування, не становитиме порушення права на свободу та на особисту недоторканість (рішення ЄСПЛ «Штепа проти України»«Войкін проти України»).
На думку суду, ризик переховування обвинуваченого від суду досі є реальним з огляду на тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та суворість можливого покарання. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, яке зважаючи на санкцію відноситься до тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років. Отже, усвідомлюючи тяжкість покарання та невідворотність кримінальної відповідальності у випадку визнання його винуватим у майбутньому, обвинувачений може вчиняти дії, спрямовані на переховування від суду.
Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді потенційного ув'язнення у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі, у перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання, її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («В. проти. Швейцарії»).
З цього слідує, що існування обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину саме по собі не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів.
У цьому контексті суд зауважує, що обвинувачений після скоєння інкримінованого йому злочину залишив місце події, що лише підтверджує існування встановленого ризику.
Оцінюючи можливість впливу на потерпілу суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є потерпілими у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч.1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу (ч.4 ст. 95 КПК України).
Відтак, ризик впливу на потерпілу існує не лише на етапі досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від потерпілої та дослідження їх судом.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, існує реальна можливість безпосереднього впливу ОСОБА_4 на потерпілу з метою схилити її до зміни показань чи відмови від дачі показань.
З огляду на те, що до клопотання про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 не долучено жодних відомостей про притягнення його до кримінальної відповідальності та засудження, суд вважає, що доводи прокурора про наявність ризику вчинення іншого кримінальне правопорушення, з покликанням на попередні судимості обвинуваченого, є неспроможними.
Суд також констатує, що стороною обвинувачення не доведено реальність ризику іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню у спосіб неприбуття чи несвоєчасного прибуття на виклик суду. Суд звертає увагу, що такий спосіб перешкоджання кримінальному провадження як неприбуття є тотожним ризику переховування від суду, оцінку наявності якого судом надано вище.
Згідно з ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом ч.4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177,178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого із застосуванням насильства, суд вважає за необхідне при продовженні строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави.
З огляду на обставини вчинення кримінального правопорушення у якому обвинувачується ОСОБА_4 , актуальність ризиків та їх характер, суд дійшов висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен на належному рівні забезпечити належне виконання процесуальних обов'язків і запобігти будь-якому прояву окреслених ризиків. Таким чином, суд вважає виправданим подальше тримання ОСОБА_4 під вартою строком на шістдесят днів.
На підставі викладеного, керуючись статтями 177, 178, 182, 193, 194, 196, 197, 199, 314, 315, 372, 376, 392 КПК України, суд
Призначити судовий розгляд кримінального провадження №12025181010000469 від 12.02.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, на 11 год 00 хв 23.04.2025 у приміщенні Рівненського міського суду Рівненської області за адресою: вул. Шкільна, 1, м. Рівне.
Судовий розгляд здійснювати суддею одноособово у відкритому судовому засіданні, з участю прокурора, обвинуваченого, з викликом потерпілої, свідків.
Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою обвинуваченому ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Дрогобич, Львівської області, громадянину України, українцю, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженому, непрацюючому, раніше судимому строк тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів без визначення розміру застави у Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор», тобто до 01 червня 2025 року включно.
Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору негайно після її оголошення, а також направити керівнику ДУ «Рівненський слідчий ізолятор».
Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя Рівненського міського суду ОСОБА_1