Справа №567/1368/23
Провадження №2/567/18/25
26 березня 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Венгерчук А.О.
секретар Дем'янчук Н.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення порядку володіння та користування житлом
Острозьким районним судом Рівненської області відкрито загальне позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про встановлення порядку володіння та користування житлом.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому, ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 .
Вказує, що 03.03.2023 звернувся до співвласників нерухомого майна із пропозицією про порядок володіння та користування квартирою, відповіді на яку отримано не було, і оскільки вважає, що йому створюються перешкоди у користуванні та питання щодо такого не вирішено, просить надати йому в відособлене користування кімнату 1 площею 8,5 кв.м., що приблизно відповідає його частці в житловій площі, а кухню, підсобні приміщення залишити в спільному володінні та користуванні.
Згідно з ухвалою судді від 02.08.2023 відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив.
У поданому відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_4 з травня 2022 року не проживає у квартирі АДРЕСА_2 , оскільки фактично створив сім'ю з іншою жінкою, з якою проживає у цьому ж будинку в квартирі на першому поверсі. Відповідач ОСОБА_2 пропонувала ОСОБА_4 викупити його частку у квартирі згідно ринкової вартості, визначеної відповідним суб'єктом оціночної діяльності. Проте позивач готовий продати свою частку лише за 13 000 $, хоча 52 000 $ - це в рази завищена вартість квартири. Разом з тим, спільне проживання ОСОБА_4 разом з відповідачкою ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є неможливим та порушуватиме їхні права та інтереси.
Зазначає, що ОСОБА_4 подав заяву до Острозького РЕМ ПАТ «Рівнеобленерго» щодо відключення світла у квартирі, в якій він вже не проживав, проте продовжували проживати ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_7 .
Вказуючи про те, що встановлення порядку користування квартирою, за якого ОСОБА_4 буде виділено у користування кімнату площею 8,5 кв.м., при цьому залишено у спільному користуванні інші приміщення, порушуватиме права та інтереси відповідачів та завдають значної шкоди психічному стану їхнього спільного сина ОСОБА_7 , просить відмовити у задоволенні позову.
У поданому запереченні на відзив позивач заперечує усі твердження та вказує, що відповідачка ОСОБА_2 чинить перешкоди в користуванні житлом, змінила замок у вхідних дверях квартири, внаслідок чого він не міг попасти в неї. Виникла заборгованість в зв'язку з тим, що він знаходився з квітня місяця 2022 року на обстеженні, далі на лікуванні, а потім і на операції в Черкаському обласному онкодиспансері і не мав змоги здійсню плату, а відповідач це робити відмовлялася.
Ухвалою від 31.01.2024 по справі було призначено судову будівельно-технічну експертизу, однак вказана експертиза не була проведена у зв'язку із несплатою її вартості.
Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подану позовну заяву на підставі наведених у ній обставин. Просить задоволити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову на підставі обставин вказаних у відзиві на позов.
Крім того зазначила, що в позові слід відмовити, оскільки вважає, що у сторін лише засвідчено право на їхню власність і відповідно до ст. 357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Вказує, що порядок здійснення права спільної часткової власності встановлений статтею 358 ЦК України і не передбачає порядок володіння та користування правом спільної часткової власності, як того просить позивач, а саме квартирою АДРЕСА_1 , оскільки частки в цій квартирі не можуть бути виділені в натурі.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
З матеріалів справи встановлено наступне.
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 листопада 2016 року, виданого виконавчим комітетом Острозької міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 по 1/4частці. (а.с.10,11-13 т.1)
Спільна квартира складається з трьох жилих кімнат - 1 площею 8,5 м.кв., 2 площею 15,8 м.кв., 3- 12,3 м.кв., кухні 7,8 м.кв., вбиральні (сполученої) 1,4 м.кв., ванної кімнати 2,7 кв.м., коридору 11 м.кв., шлюзу, вбудованої шафи, допоміжної. Кімнати ізольовані. Загальна площа квартири становить 60,7 кв.м., житлова площа 36,6 кв.м. (а.с.14-17 т.1)
З досліджених у судовому засіданні копій документів та пояснень представників сторін у судовому засіданні встановлено, що у сторін наявний спір щодо користування належним їм житловим приміщенням, в них виникають конфлікти на побутовому рівні, які їм не вдається усунути у позасудовому порядку.
Судом було 31.01.2024 призначено будівельно-технічну експертизу квартири АДРЕСА_1 , однак відповідачі відмовилися від її оплати і проведення( а.с.167-193 т.1)
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст.355, ч. 1 ст.356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Статтею 368 ЦК України передбачено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
За правилом ч.3 ст. 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Порядок здійснення права спільної часткової власності встановлений статтею 358 ЦК України.
Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є у спільній частковій власності. Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість.
Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
Відповідно до роз'яснень п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" №20 від 22 грудня 1995 року (з наступними доповненнями) квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Користування майном є однією із складових права власності (ст.ст.317,319 ЦК України), яке гарантованест.41 Конституції України.
В даному конкретному випадку сторони визнають той факт, що спірна квартира не може бути поділена між ними в натурі.
Отже, позивач з посиланням на положення ст. 358 ЦК України, звернувся до суду з позовом про встановлення порядку користування приміщеннями квартири, яка перебуває у спільній частковій власності сторін, і просить суд при встановленні порядку користування квартирою надати йому в відособлене користування кімнату 1 площею 8,5 кв.м., що приблизно відповідає його частці в житловій площі, а кухню, підсобні приміщення залишити в спільному володінні та користуванні.У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Суд враховує, що виключно позивачу належить право обирати спосіб захисту порушеного права і що в результаті визначення розміру частки між позивачем і відповідачем припиняється право спільної сумісної власності та виникає право спільної часткової власності.
Як вбачається з практики ВССУ (а саме ухвали ВССУ від 12.12.2012 № 6-44981ск12) ідеальна частка - це частка у праві на річ.
Оскільки згідно із свідоцтвом про право власності на житло частки кожного із співвласників є рівними, кожен учасник спільної сумісної власності має право вимагати виділення ідеальних часток.
У постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2018 року усправі №363/928/16-ц зроблено висновок, що "оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників".
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зазначено, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 363/928/16, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18, від 12 серпня 2021 року у справі № 644/5579/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 719/637/20, від 06 лютого 2023 року у справі № 607/22941/21.
Так, зазначений спір стосується не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування позивачу кімнату 1 площею 8,5 кв.м., що приблизно відповідає його частці в житловій площі, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.
Крім того, суд враховує, що зміст заявлених позовних вимог і пояснення сторін в судовому засіданні свідчить про те, що позивач просить визначити саме порядок користування квартирою, а не володіння нею, тому в частині позовних вимог щодо володіння квартирою слід відмовити, встановивши порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , яка складається з трьох жилих кімнат - 1 площею 8,5 м.кв., 2 площею 15,8 м.кв., 3- 12,3 м.кв., кухні 7,8 м.кв., вбиральні(сполученої) 1,4 м.кв., ванної кімнати 2,7 кв.м., коридору 11 м.кв., шлюзу, вбудованої шафи, допоміжної. Кімнати ізольовані. Загальна площа квартири становить 60,7 кв.м., житлова площа 36,6 кв.м.
Суд звертає увагу на те, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд виходить з того, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд, а згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.
При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19 (провадження № 61-1084св21).
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Суд, враховуючи план розташування приміщень (кімнат) квартири, враховуючи інтереси усіх співвласників на користування спільним майном, вважає доцільним задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання до суду позову в розмірі 1773 грн 60 коп.
Керуючись ст.41 Коституції України,на підставі ст. 319, 321, 356, 358 ЦК України, ст.10, 57, 62, 81, 88, ст.212-214, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_6 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про встановлення порядку володіння та користування житлом задоволити частково.
Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :
- виділити ОСОБА_4 в користування кімнату 1 площею 8,5 м.кв.;
- виділити у користування ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 кімнату 2, площею 15,8 м.кв., кімнату 3 площею 12,3 м.кв.
Кухню 6 площею 7,8 м.кв., вбиральню 5 (сполучену) площею 1,4 м.кв., ванну 4 площею 2,7 м.кв., коридор 1 площею 11 м.кв, шлюз, вбудовану шафу, допоміжну - залишити в спільному користуванні ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1773, 60 грн.
В задоволенні решти позовних вимого відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07 квітня 2025 року.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.