Справа №295/18623/24
Категорія 38
2/295/2096/25
25.02.2025 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
Головуючої судді Біднини О.В.,
за участі секретаря судового засідання Рафальської В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
Позивач звернувся до суду з указаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики станом на 13.12.2024 року в розмірі 143 177 грн. - основний борг, інфляційні втрати в розмірі 35 986,67 грн. та 3% річних в розмірі 10 532,91 грн., що разом становить 189 696,58 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору.
В обґрунтування вимог вказано, що 12.05.2022 року між сторонами був укладений договір позики, підтвердженням укладення якого є розписка, відповідно до умов якої ОСОБА_1 передав у власність (позичив) ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 143 177,00 гривень, які останній зобов'язався повернути до 01.07.2022 року. Строк повернення грошових коштів настав. Проте, відповідач зобов'язання не виконує, грошові кошти не повертає, у зв'язку з чим позивач змушений звернутись до суду. Крім того, посилаючись на ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути на свою користь інфляційні втрати в розмірі 35 986,67 грн. та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які нарахував за період з 02.07.2022 року по 13.12.2024 року, в розмірі 10 532,91 грн.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 30.12.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
У судове засідання представник позивача не з'явився, просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не направляв.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе, за згодою представника позивача, провести заочний розгляд справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази, суд дійшов до висновку про те, що даний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.05.2022 року відповідач склав розписку такого змісту: «Я, ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 03.04.2001 року. Отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 143 177 гривень. Зобов'язуюсь повернути отримані кошти до 01.07.2022 року». Оригінал розписки позивач долучив до матеріалів справи(а.с. 4).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (на яку послався суд апеляційної інстанції), від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
У разі встановлення факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19 (провадження, № 61-13172св19), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21), а також зі змістом статті 545 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Установивши, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором позики, строк виконання зобов'язання за умовами договору настав 01.07.2022 року. Матеріали справи не містять доказів, які підтверджують виконання зобов'язання позичальником, а томусуд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором позики в сумі 143 177 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 35 986,67 грн. та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 10 532,91 грн.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
Враховуючи, що відповідач взяте на себе зобов'язання з повернення позивачу отриманої позики не виконав, суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати за період з 02.07.2022 по 13.12.2024 в розмірі 35 986,67 грн., та 3% річних від простроченої суми за період із 02.07.2022 по 13.12.2024 в розмірі 10 532,91 грн.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 897,00 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду, що підтверджено документально.
Керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 59, 76-82, 141, 264, 265, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики станом на 13.12.2024 року в розмірі 143 177,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 35 986,67 грн., та 3% річних в розмірі 10 532,91 грн., що разом становить189 696,58 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1 897,00 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Суддя О.В. Біднина