справа № 274/1038/25
провадження № 2/0274/867/25
Рішення
Іменем України
07.04.2025 року м. Бердичів
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання - Рудич М.О., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -
Представник ТзОВ «КЛТ Кредит» Руденко К.В. звернувся до суду із позовною заявою, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за кредитним договором №1197 від 24.11.2023 року в розмірі 33768,75 грн, яка складається з заборгованості за кредитом - 3250,00 грн та заборгованості за нарахованими процентами за період з 24.11.2023 по 23.11.2024 - 30518,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.11.2023 між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 в електродній формі укладено кредитний договір № 1197, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 3250,00 грн строком на 365 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування. Кредитні кошти були надані відповідачу шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал банк». У межах строку кредитування відповідач зобов'язався сплачувати проценти періодичними платежами кожні 30 днів. Однак, у порушення умов кредитного договору та ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав, у зв'язку з чим станом на 03.02.2025 у нього виникла заборгованість за кредитом - 3250,00 грн та заборгованість за нарахованими процентами за період з 24.11.2023 по 23.11.2024 - 30518,75 грн.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.55-57).
Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця його проживання, згідно з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою".
У Постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.
З'ясувавши обставини, дослідивши докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 24.11.2023 року між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1197, за умовами якого, відповідач отримав кредитні кошти в сумі 3250,00 грн. шляхом переказу на платіжну карту № НОМЕР_1 , емітовану на його ім'я в АТ «Універсал Банк», зі строком дії 365 днів та сплатою 3,5% від суми кредиту за кожний день користування, річна ставка становить 1277,50% (а.с.18-20,23).
Згідно п. 1.6 договору Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки за кредитним договором №1197 від 24.11.2023 є невід'ємною частиною договору (а.с.22).
Зазначений кредитний договір укладено в інформаційно-телекомунікацйній системі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «КЛТ Кредит», затверджених та розміщених на їх сайті:https://kltcredit.com.ua (а.с. 33-37).
У витягу з інформаційно-телекомунікаційної системи: https://kltcredit.com.ua «Хронологія дій щодо укладення кредитного договору № 1197 від 24.11.2023 зазначено, які саме дії сторони кредитного договору вчиняли в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «Процент» та поза нею для укладення кредитного договору (а.с.31).
ТОВ «КЛТ Кредит», свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредит в сумі 3250,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача № НОМЕР_2 , що підтверджується чеком платіжної установи №691151507 від 24.11.2023 (а.с.24) .
Відповідно до детального розрахунку заборгованості (щоденні нарахування і погашення) за договором № 1197 від 24.11.2023, станом на 03.02.2025 за ОСОБА_1 рахується заборгованість за кредитом в розмірі 33768,75 грн, яка складається: 3250,00 грн - заборгованість за кредитом, 30518,75 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 24.11.2023 по 23.11.2024 (а.с.25-30).
АТ «Універсал Банк», на виконання вимог ухвали суду, підтвердило, що на ім'я ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ) банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем, права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».
Так, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно зі ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 (справа № 404/502/18), від 09.09.2020 (справа № 732/670/19) дійшов такого висновку:
«Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Договір в спрощеній формі шляхом обміну, наприклад, електронними листами та іншими засобами електронної комунікації, або договір, який укладається шляхом приєднання до нього можна підписати з використанням:
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення».
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).
У статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ТОВ «КЛТ Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено в письмовій (електронній) формі кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 3250,00 грн.
Договір було укладено в електронній формі, що згідно зі ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору у письмовій формі.
Факт укладення кредитного договору та факт видачі кредиту належним чином підтверджено доказами, що містяться у матеріалах справи.
Відповідно до умов кредитного договору його сторонами врегульовано основні істотні умови кредитування, у тому числі: загальну суму кредиту; строк, на який надається кредит; порядок повернення кредиту (кількість та розмір платежів, періодичність внесення платежів, проценти за користування кредитом тощо).
Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачені договором.
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що відповідач у повному обсязі зобов'язання за кредитним договором не виконав.
Доказів проведення повного розрахунку за отриманим кредитом з позивачем матеріали справи не містять.
Отже, відповідач умови кредитного договору порушив та у строк, встановлений умовами кредитного договору, кредитні кошти та проценти за користування кредитом не повернув.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку заборгованості за кредитом, арифметичних чи логічних помилок та неузгодженостей не виявив. Заборгованість за процентами нарахована правильно, виходячи з процентної ставки, що була узгоджена сторонами у договорі (1277,5 % річних, 3,5 % в день).
Проценти нараховані позивачем у межах строку кредитування, встановленого договором, та не перевищують суму процентів, нарахованих за ставкою, визначеною умовами кредитного договору.
Відповідач наведене у позовній заяві не спростував, своїм правом на подання до суду контррозрахунку заборгованості не скористався, доказів сплати заборгованості за кредитним договором позивачеві, або належних доказів на спростування отримання кредиту - до суду не надав, тому суд позовні вимоги позивача задовольняє повністю, оскільки вважає їх обґрунтованими, підставними та доведеними доказами, що містяться у матеріалах справи.
Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, на підтвердження яких надав відповідні докази.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
У відповідності до ч. 2-6 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зі сторони позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано такі докази (копії):
1) договір про надання юридичних послуг від 16.09.2024 року № 16/09/2024, укладений між фізичною-особою підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» , відповідно до якого в рамках цього договору виконавець, який має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2412 від 23.10.2018, виданого на підставі рішення адвокатів Полтавської області № 18 від 23.10.2018, зобов'язується надати замовнику такі юридичні послуги: складання проектів процесуальних документів, складання листів, адвокатських запитів, претензій, заперечень, позовних заяв, пояснень, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, представництво інтересів замовника у органах державної влади та місцевого самоврядування, а замовник зобов'язується прийняти такі послуги та оплатити їх в порядку, у строки та на умовах, визначених цим договором( а.с.46,47);
2) акт приймання - передачі наданих послуг від 06.01.2025 року № 2 до договору № 16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16 вересня 2024 року , відповідно до якого виконавець надав, а замовник прийняв послугу «підготовка позовних заяв про стягнення заборгованості по боржникам ТОВ «КЛТ Кредит» згідно з реєстром № 1 від 06.01.2025, вартість якої складає 140 000,00 грн ( а.с.50);
3) витяг з реєстру № 1 від 06.01.2025 до акту приймання - передачі наданих послуг № 2 до договору № 16/09/2024 про надання юридичних послуг від 16.09.2024, відповідно до якого виконавець надав послугу: підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 1197 від 24.11.2023 та клопотання про витребування доказів; складання адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику з ОСОБА_1 за кредитним договором № 2191 від 24.11.2023 - вартість послуги складає 10 000,00 грн (а.с.51);
4) платіжну інструкцію від 07.01.2025 № 8, відповідно до якої ТОВ «КЛТ Кредит» сплатило ОСОБА_2 140000,00 грн за надання юридичних послуг відповідно до договору № 16/09/2024 від 16.09.2024 згідно з актом №2 від 06.01.2025 (а.с. 52).
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Позивачем надано усі необхідні докази на підтвердження розміру понесених ним витрат на правничу допомогу, у строки, що передбачені ч. 8 ст. 141 ЦПК України, у тому числі: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом; договір про надання правничої допомоги; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги; платіжну інструкцію тощо. Такі докази завчасно були направлені відповідачці.
Відповідач клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги не заявляв.
Оскільки позовна заява позивача підлягає задоволенню, то на підставі ч. 1, ч. 2 ст. 141, 137 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід було б стягнути судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у сумі 10000,00 грн.
Разом з тим, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Така правова позиція зроблена Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 808/1849/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 2040/6747/18.
Схожа правова позиція також висловлена Верховним Судом у справі № 340/4492/22 від 25 липня 2023 року.
Також у справі № 922/445/19 Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду зробила такий висновок:
«Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Водночас у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, за якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від зазначеного загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення».
Здійснюючи розподіл витрат на правничу допомогу у даній справі суд зазначає, що фактично справа розглядалася без участі сторін; така категорія справ є розповсюдженою, а позовні заяви шаблонними; спір є нескладним у правозастосуванні; відповідач не заперечував проти позовних вимог та є слабшою стороною у правовідносинах з фінансовою установою (позивачем); сума понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сукупності зі сумою боргу, що стягуються судом у результаті задоволення позову, може бути надмірним фінансовим тягарем для відповідача, тому суд уважає, що пред'явлений до відшкодування розмір витрат на правову допомогу є дещо завищеним, та суд частково відмовляє позивачеві у відшкодуванні здійснених ним витрат на правову допомогу у сумі 5000,00 грн та, відповідно, стягує з відповідача на користь позивача 5000,00 грн (10000,00 - 5000,00 = 5000,00) в рахунок понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
На думку суду, судові витрати, понесені позивачем, у такому розмірі відповідають критеріям реальності (їх дійсності та необхідності), розумності та не є явно несправедливими. Решту суми витрат (5000,00 грн) слід залишити за позивачем.
Згідно зі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Матеріалами справи підтверджено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору у сумі 2422,40 грн (а.с. 9).
З урахуванням того, що позов позивача підлягає задоволенню, суд на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України приходить до висновку про стягнення судових витрат у вигляді судового збору з відповідача на користь позивача у сумі 2422,40 грн.
Керуючись ст. 12-13,76-81, 89, 133, 37,141,258, 263-265, 274-275,279,354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (код ЄДРПОУ 40076206, місцезнаходження: м.Київ, пл.Солом'янська, 2, прим.04) заборгованість за кредитним договором № 1197 від 24.11.2023 року, яка виникла станом на 03.02.2025 року у розмірі 33768,75 грн, яка складається: 3250,00 грн - заборгованість за кредитом, 30518,75 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 24.11.2023 по 23.11.2024.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» (код ЄДРПОУ 40076206, місцезнаходження: м.Київ, пл.Солом'янська, 2, прим.04) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 07 квітня 2025 року
Суддя: Т.М. Вдовиченко