Номер провадження: 11-кп/813/1348/25
Справа № 521/20910/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року в рамках кримінального провадження №12022162470001453, внесеного до ЄРДР 22 грудня 2022 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси Одеської області, громадянина України, з середньо-технічною освітою, без інвалідності, не одруженого, неповнолітніх (непрацездатних) осіб на утриманні не маючого, працюючого водієм в КП «Горзелентрест» зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, суд,-
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного основного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Початок строку відбування покарання з іспитовим строком визначено обчислювати з моменту проголошення вироку суду.
Вироком також вирішено питання щодо арешту майна, долі речових доказів та судових витрат у справі.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, 21.12.2022 року, приблизно о 08 годині 50 хвилин, ОСОБА_7 допустив порушення вимог п.п. 2.3 (б) 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.
Порушення виразились в тому, що 21.12.2022 року, приблизно о 08 годині 50 хвилин, водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «CITROEN Jumper» реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух заднім ходом по тротуару прибудинкової території по вул. Ак. Філатова біля будинку №55, в Хаджибейському (Малиновському) районі в м. Одесі, за кермом транспортного засобу уважним не був, діючи необережно, проявивши злочинну самовпевненість, в ході здійснення руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не звернувшись за допомогою до інших осіб, продовжив рух заднім ходом, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , задньою частиною автомобіля.
B результаті дорожньо-транспортної пригоди, пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого чрезвертнюгового перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням уламків, що спричинило тривалий розлад здоров?я строком понад 21 день і за цим критерієм, згідно п.2.2.2. та п. 4.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995) відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
Вимоги апеляційної скарги.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подала апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок суду не відповідає вимогам закону, та підлягає зміні в силу неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, виходячи з наступного:
- судом не врахована належним чином обставини вказаної справи. Так, обвинувачений ОСОБА_7 з необережності здійснив наїзд на потерпілу, задньої частиною транспортного засобу, яким керував. Одразу після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 вчинив всі необхідні та можливі дії щодо надання необхідної допомоги потерпілій. При цьому, відсутні грубі порушення ПДР, а саме, перевищення швидкісного режиму у населеному пункті та вчинення злочину у стані сп'яніння;
- суд залишив поза увагою данні, які характеризують особу обвинуваченого, якийофіційно працює водієм з 1986 року, тобто, має водійській стаж майже 40 року, має дозвіл на керування транспортними засобами багатьох категорій, на теперішній час має присвоєний 1 клас кваліфікації водія, тобто вся його професійна діяльність після отримання у 1983 році професійно-технічної освіти та закінчення військової служби у 1985 році, є професійною діяльністю водія, раніше не був судимий, позитивно характеризується, наявне захворювання сердечно-судинної системи;
- встановивши у справі обставини, які пом'якшують покарання, на думку сторони захисту, надавали суду можливість застосувати до обвинуваченого положення ст. 69 КК України та призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції, без призначення додаткового покарання.
На підставі наведеного, захисник просить вирок змінити в частині призначеного покарання, застосувавши ст. 69 КК України, і призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік, та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Позиції учасників судового розгляду
Захисник та обвинувачений підтримали апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та учасників судового засідання, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскільки в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК України,як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно недотримання судом вимог закону в частині призначення покарання, то вони є необґрунтованими та фактично пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями суду).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Санкція кримінального правопорушення ч. 1 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді штрафувід трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робот на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є нетяжким злочином, який характеризується необережною формою вини; характеристику особи обвинуваченого, який на обліку лікарів психіатра та нарколога чи невролога не перебуває, раніше не судимий, неодружений, неповнолітніх (непрацездатних) осіб на утриманні не має, офіційно працевлаштований; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, а також зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання.
На підставі наведених даних суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 (один) рік, із застосуванням положень ст.75 КК України. На думку апеляційного суду, даний вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
Оцінюючи твердження сторони захисту щодо можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 положень ст.69 КК України, апеляційний суд зазначає, наступне.
За приписами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 2 ст. 69 КК на підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якщо додаткове покарання передбачається в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове, то суд може його не призначити лише за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 69 КК України. Така правова позиція відповідає практиці Верховного Суду (постанова від 16.02.2023 у справі748/479/20).
Отже, з огляду на санкцію кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, передбачене основне покарання, зокрема, у виді штрафу в розмірі від трьох тисяч до п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, можливість звільнення від відбування такого обов'язкового додаткового покарання на підставі ч.2 ст.69 КК України законом виключена і обвинуваченому, навіть за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, підлягає призначенню обов'язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України.
З огляду на наведене, підстави для застосування ч.2 ст.69 КК України до призначеного обвинуваченомуОСОБА_10 за ч.1 ст.286 КК України покарання та незастосування додаткового обов'язкового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на чому наполягає сторона захисту, відсутні.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційна скарга захисника є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає, а вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року, є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст.370 КПК України. Підстав для його зміни чи скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргузахисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2024 року в рамках кримінального провадження №12022162470001453, внесеного до ЄРДР 22 грудня 2022 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4