"03" квітня 2025 р.
Справа № 489/2284/25
Провадження № 2/489/1861/25
03 квітня 2025 м. Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі судді Рум'янцевої Н. О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження № 77532843 через відсутність чіткого розрахунку витрат
встановив.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження № 77532843 через відсутність чіткого розрахунку витрат.
Ознайомившись з матеріалами позову, встановлено наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Тобто, юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб'єктів їх видання, змісту рішень виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби.
Як випливає з змісту позовної заяви, позивач просить: визнати дії Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо винесення постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження № 77532843 від 18.03.2025 протиправними через порушення норм чинного законодавства; скасувати постанову Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про винесення постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження № 77532843 від 18.03.2025, як таку, що не відповідає вимогам законодавства щодо обґрунтування витрат; зобов'язати Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відшкодувати усі понесені позивачем збитки.
Тобто, предметом спору у даній справі є оскарження дій і бездіяльності відповідача, який є суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Тобто, фактично між сторонами виник публічно-правовий спір.
За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону №1404 постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404 VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16.
Крім того, як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року у справі № 754/2223/15-ц (провадження №14-568цс19) положення частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є імперативною нормою, якою закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024р. у справі №310/2210/21 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Також слід зазначити, що відповідно до положень ч.1 ст. 20 КАС України дана категорія справ не відноситься до таких, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зважаючи на вищевикладені положення закону та судову практику Верховного Суду, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження № 77532843 через відсутність чіткого розрахунку витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження за поданою позовною заявою, оскільки вимоги позовної заяви слід розглядати в межах позовного адміністративного, а не цивільного судочинства.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 186 ЦПК України, суд
ухвалив:
у відкритті провадження у справі за позовною заявоюОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження № 77532843 через відсутність чіткого розрахунку витрат - відмовити.
Роз'яснити позивачу, що для вирішення даного спору він має право звернутись з позовом в порядку КАС України до Миколаївського окружного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили після її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Повний текст судового рішення складено «03» квітня 2025.
Суддя Н.О. Рум'янцева