04 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13181/21 пров. № А/857/33196/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року (судді Валюха В.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Луцьк) у справі № 140/13181/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Керівника Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Одеської обласної прокуратури, Керівника Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу від 06.10.2021 № 2222к про звільнення з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини п'ятої статті 41 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) з 07.10.2021, поновлення на посаді прокурора в органах Одеської обласної прокуратури з 08.10.2021, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 08.10.2021 по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року задоволено позов частково. Визнано протиправним та скасовано наказ в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06 жовтня 2021 року № 2222к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з його відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини п'ятої статті 41 Закону України “Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII з 07 жовтня 2021 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора в органах Одеської обласної прокуратури з 07 жовтня 2021 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2703772 гривень 80 копійок, з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Одеська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що справа не підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Також у статті 41 Закону України «Про прокуратуру» визначено чіткі гарантії держави в правовому захисті прокурора від незаконного звільнення після звільнення з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді. Зокрема в контексті спірних правовідносин після припинення повноважень позивача на адміністративній посаді, до нього мали б бути застосовані вказані гарантії, тобто умови, за яких приймається рішення про призначення на посаду. Такими гарантіями є призначення прокурора на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури у визначений термін - не пізніше одного місяця. Або ж переведення прокурора, в разі відсутності вакантних посад, на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня, і тільки у разі його письмової згоди на таке переведення, також не пізніше одного місяця. Одеською обласною прокуратурою до позивача було застосовано гарантій справедливої процедури, через що оскаржуваний наказ видано у відповідності до вимог, встановлених ст. 41 Закону України «Про прокуратуру». Між тим, судом першої інстанції унаслідок невірного застосування вище наведених норм матеріального права та невірної оцінки обставин справи вказано на протиправність оскаржуваного наказу Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к, виходячи лише з факту набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 640/26505/21, яким визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 17.08.2021 № 276к про звільнення позивача з адміністративної посади. Так, 22.04.2021 за № 07-792вих-21 керівником Одеської обласної прокуратури до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів (далі - Кадрова комісія) направлено звернення щодо неналежного виконання прокурором ОСОБА_1 , який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади. Рішенням Кадрової комісії від 12.08.2021 № 152дп-21 встановлена наявність підстав для звільнення першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_1 з адміністративної посади відповідно до пункту 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру». На виконання вказаного рішення Кадрової комісії наказом Генерального прокурора від 17.08.2021 № 276к ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з 18.08.2021 у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»). Оскільки зазначеним наказом Генерального прокурора від 17.08.2021 № 276к ОСОБА_1 було звільнено із зазначеної адміністративної посади, йому відповідно до положень частини 5 часті 41 Закону України «Про прокуратуру» 19.08.2021 Одеською обласною прокуратурою запропоновано вакантні та тимчасово вакантні посади прокурорів в Одеській обласній прокуратурі та в окружних прокуратурах Одеської області (далі - вакантні посади), на які за його письмовою згодою він може бути призначений. Проте, надалі ОСОБА_1 відмовився від запропонованих вакантних посад, через що Одеською обласною прокуратурою у відповідності до вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» видано оскаржуваний наказ №2222к від 06.10.2021 про звільнення його з посади прокурора та з органів прокуратури у зв'язку з відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі ч. 4 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру». У свою чергу, у контексті виниклих у цій справі правовідносин, встановлені у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 та у постанові Шостого апеляційного суду від 21.10.2024 у справі № 640/26505/21 підстави для визнання протиправними та скасування рішення Кадрової комісії від 12.08.2021 152дп-21 щодо ОСОБА_1 , наказу Генерального прокурора від 17.08.2021 № 276к про звільнення з адміністративної посади, не вказують на протиправність оскаржуваного наказу №2222к від 06.10.2021, оскільки обласною прокуратурою порядок його видання не порушувався. Разом з тим, необхідно зауважити, що судові рішення у справі № 640/26505/21 оскаржено відповідачами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та наразі остаточне судове рішення у цій справі судом касаційної інстанції не ухвалено. Таким чином, оскаржуваний наказ від 06.10.2021 № 2222к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора та органів прокуратури прийнято виконувачем обов'язків керівника Одеської обласної прокуратури у межах повноважень, наданих Законом «Про прокуратуру» та у спосіб, передбачений Законом з дотриманням встановленої процедури, а тому підстави для його скасування відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2025 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 14.07.2000 працював в органах прокуратури на різних посадах, наказом Генерального прокурора від 11.09.2020 № 1812к був призначений на посаду першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в порядку переведення з прокуратури Одеської області, що підтверджується записами у трудовій книжці (т. 1, а. с. 166-178).
На підставі рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 12.08.2021 № 152дп-21 “Про наявність підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади» (т. 1, а. с. 30-40), Генеральний прокурор винесла наказ від 17.08.2021 № 276к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з 18.08.2021 у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII) (т. 1, а. с. 29).
Наказом в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з його відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини п'ятої статті 41 Закону № 1697-VII з 07.10.2021 (т. 1, а. с. 206).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2024, у справі № 640/26505/21 за позовом ОСОБА_1 до Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора ОСОБА_2 , Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 12.08.2021 за №152дп-21 щодо ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 276к від 17.08.2021, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади з 18.08.2021; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з 19.08.2021; звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з 19.08.2021 (т. 2, а. с. 89-100).
Згідно із довідками Одеської обласної прокуратури від 01.11.2021 № 21-285 (т. 2, а. с. 4) та від 26.11.2021 № 21-331 (т. 1, а. с. 238) середньомісячна заробітна плата позивача ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням складала 80737,66 грн, а середньоденний заробіток - 3755,24 грн, з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Отже, спір у цій справі виник щодо правомірності звільнення позивача з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури відповідно до наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к, який, з урахуванням заяви представника позивача - адвоката Мигаль Х.О. від 31.12.2021 про зміну підстав позову (т. 2, а. с. 8-10), оскаржений з тієї підстави, що наказ видано внаслідок незаконного застосування до позивача процедури, передбаченої частиною 5 статті 41 Закону № 1697-VII, та визнання протиправним первинного наказу матиме наслідком визнання похідного наказу, що є предметом спору у цій справі.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі та матеріалам справи, суд апеляційної інстанції виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 3 частини 1 статті 9 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор: призначає прокурорів на адміністративні посади та звільняє їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 11 Закону № 1697-VII керівник обласної прокуратури: призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур, прокурорів - стажистів окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.
За змістом пункту 1 частини першої статті 16 цього ж Закону незалежність прокурора забезпечується: особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 39 Закону № 1697-VII адміністративними посадами в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (крім посад, зазначених у частині третій цієї статті) є посади: першого заступника керівника обласної прокуратури.
Пунктом 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII визначено, що звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади.
Наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, встановлюється у порядку, визначеному Генеральним прокурором, з дотриманням гарантій особи щодо повідомлень, отримання копій документів, які стали підставою для перевірки, участі у засіданні та залучення представника, надання пояснень, висловлення заперечень, клопотань та відводів, отримання копії відповідного рішення (частина 3 статті 41 Закону № 1697-VII).
За приписами частини п'ятої статті 41 Закону № 1697-VII після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Як підтверджується матеріалами справи, з оскаржуваного наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к вбачається, що позивача ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури у зв'язку з його відмовою від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури після звільнення з адміністративної посади на підставі частини 5 статті 41 Закону № 1697-VII з 07.10.2021.
При цьому, звільненню позивача з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури (відповідно до наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к) передувало звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури з 18.08.2021 у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади згідно з пунктом 3 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII (відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.08.2021 № 276к) (т. 1, а. с. 29), прийнятого на підставі рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 12.08.2021 № 152дп-21 “Про наявність підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади» (т. 1, а. с. 30-40).
Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2024, у справі № 640/26505/21 визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 12.08.2021 за №152дп-21 щодо ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 276к від 17.08.2021, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади з 18.08.2021 (т. 2, а. с. 89-100).
Тобто, з матеріалів справи вбачається, що звільнення позивача з адміністративної посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, а в подальшому - з посади прокурора (відповідно до оскаржуваного наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к) відбувалося в рамках процедури звільнення прокурора з адміністративної посади, регламентованої статтею 41 Закону № 1697-VII.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки у справі № 640/26505/21 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 276к від 17.08.2021, яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, і вказана обставина щодо протиправності звільнення позивача з адміністративної посади не доказується при розгляді цієї справи, а звільнення позивача відповідно до оскаржуваного у цій справі наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури відбулося на підставі частини п'ятої статті 41 Закону № 1697-VII, та цьому звільненню з посади прокурора передувало незаконне звільнення позивача з адміністративної посади першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, тому визнання в судовому порядку протиправним наказу Генерального прокурора № 276к від 17.08.2021 про звільнення позивача з адміністративної посади має безумовним правовим наслідком і визнання протиправним наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к щодо звільнення позивача з посади прокурора в рамках процедури звільнення з адміністративної посади, регламентованої статтею 41 Закону № 1697-VII.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, оскільки (з огляду на визнання в судовому порядку протиправним наказу Генерального прокурора № 276к від 17.08.2021 про звільнення позивача з адміністративної посади) суд дійшов висновку про протиправність звільнення позивача з посади прокурора та органів Одеської обласної прокуратури відповідно до наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к, тому з цих підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного наказу та про поновлення на посаді належить задовольнити.
Приписами частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тобто, законодавець встановив обов'язок для органу, який розглядає трудовий спір, в т. ч. для суду, поновити працівника у разі його звільнення без законної підстави. Тому належним способом захисту порушеного права позивача є визнання судом протиправним та скасування наказу в. о. керівника Одеської обласної прокуратури від 06.10.2021 № 2222к з поновленням на посаді, незважаючи на те, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 640/26505/21 позивача було поновлено на адміністративній посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури.
Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За приписами абзаців першого - четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
У постанові від 15.03.2023 у справі № 340/1916/22 Верховний Суд зазначив, що: - середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення якого передбачено статтею 236 КЗпП України, має обчислюватися виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2 Порядку № 100); - для цілей застосування статті 236 КЗпП України (в аспекті порушених у касаційній скарзі питань) подією, з якою пов'язується визначення розрахункової величини для відповідної виплати, є звільнення працівника, яке суд, який його поновив, визнав таким, що відбулося без законної підстави (є неправомірне), відтак визначив період вимушеного прогулу і суму середнього заробітку для стягнення (відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України); - застосування положень абзаців третього, четвертого, сьомого пункту 2 у поєднані з абзацами третім, п'ятим пункту 4 Порядку № 100 для обчислення середнього заробітку можливе тоді, коли у працівника відсутній розрахунковий період (перед подією, з якою пов'язана його виплата, якою в контексті цієї справи є звільнення без законної підстави). Проте період вимушеного прогулу, який є наслідком видання неправомірного наказу про звільнення (що встановлено судовим рішенням), не може трактуватися як відсутність розрахункового періоду (у значенні абзаців шостого, сьомого пункту 2 Порядку № 100), відтак і визначати правила обчислення середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню на підставі статті 236 КЗпП України; розрахунковим періодом, за яким обчислюється середня заробітна плата - для застосування статті 236 КЗпП України - є останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулося (неправомірне) звільнення, а не ухвалення судового рішення про поновлення.
Доводів, що судом першої інстанції не правильно здійснено розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційна скарга не містить, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на користь позивача підлягає до стягнення з відповідача Одеської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 2703772,80 грн (3755,24 грн х 720 роб.дн.), з урахуванням обов'язкових податків та зборів.
Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі про розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів враховує наступне.
Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі № 640/594/20 дійшов таких висновків: у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України); якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України; за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження; скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.
Тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. Скоріш навпаки, адже за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).
Аналіз частини другої статті 12 та частини другої статті 257 КАС України дає підстави для висновку, що крім малозначних справ у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, за винятком справ, які обов'язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження. Перелік справ, що не можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, визначено у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 КАС України.
Отже, оскільки ця справа не належить до справ незначної складності у значенні пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України, заборони для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження відсутні, тому враховуючи також передбачені частиною 3 статті 257 КАС України обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження (вказані висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 460/6542/20, від 27.01.2022 у справі № 640/15957/20, від 30.06.2022 у справі № 640/27145/20, від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20).
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки, які викладені в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 640/26505/21, які набрали законної сили, а тому повинні враховуватись в цій справі, відповідно колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України» (пункт 23) та “Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі № 140/13181/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 04.04.2025