П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
04 квітня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/18720/24
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
Місце та час укладення судового рішення «--:--», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 08.10.2024
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Єщенка О.В., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду 08 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
17.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області (надалі - ГУНП в Одеській області) про визнання протиправними дій щодо встановлення йому надбавки за вислугу років на державній службі, як заступнику начальника відділу матеріального обліку УФЗБО ГУНП в Одеській області, з 01.01.2024 в розмірі 30% посадового окладу; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату йому надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до ст.52 Закону України «Про державну службу» з 01.01.2024 у розмірі 50% посадового окладу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на посаді державного службовця, та на виконання п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2024рік» йому протиправно здійснено перерахунок надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, що порушує його права на належний розмір надбавки згідно ст.52 Закону України «Про державну службу» у розмірі 50 відсотків, оскільки вислуга років позивача на державній службі становить понад 30 років.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2024 повернуто без розгляду позовну заяву в частині визнання протиправними дій ГУНП в Одеській області щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі заступнику начальника відділу матеріального обліку УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 з 01.01.2024 до 19.03.2024 в розмірі 30% посадового окладу, зобов'язання ГУНП в Одеській області здійснити перерахунок та виплачувати надбавку за вислугу років на державній службі заступнику начальника відділу матеріального обліку УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 01.01.2024 по 19.03.2024 у розмірі 50% посадового окладу.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.10.2024 позов задоволений частково; визнано протиправними дії ГУНП в Одеській області щодо встановлення заступнику начальника відділу матеріального обліку УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 з 20.03.2024 надбавки за вислугу років в розмірі 30% місячного посадового окладу; зобов'язано ГУНП в Одеській області здійснити перерахунок та виплату заступнику начальника відділу матеріального обліку УФЗБО ГУНП в Одеській області ОСОБА_1 з 20.03.2024 надбавки за вислугу років відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на помилкове застосування судом при вирішенні справи вимог законодавства, внаслідок чого просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» щодо встановлення на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу є чинними, неконституційними не визнавались та не скасовувались, а відтак підстави для їх не застосування відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на посаді державної служби - заступника начальника відділу матеріального обліку ГУНП в Одеській області з 16.11.2016.
Наказом ГУ НП в Одеській області від 15.11.2016 № 1461 відповідно до ч.1 статті 52 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», встановлено ОСОБА_1 , зокрема, надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 50 % посадового окладу.
01.01.2024 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»№ 3460-ІХ, абзацом другим пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Станом на 01.01.2024 відповідачем встановлена та виплачується позивачу у 2024 році відсоткова надбавка за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу відповідно до абз.2 п.12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Не погоджуючись із зменшенням розміру надбавки за вислугу років державного службовця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 50 Закону України «Про державну службу» визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Так, у силу вимог частини першої статті 52 Закону «Про державну службу» надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Разом з тим, 09.11.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно положень якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».
Згідно з розділом «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
При цьому, абз.2 п.12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Згідно з пунктом 13 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.
Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2912.2023 №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням п. 12 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка не відповідає положенню частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині 3 статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
У даному випадку, за умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу», а не закон про Державний бюджету України на відповідний рік.
У рішенні від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме частина перша статті 52 Закону України «Про державну службу», а не пункт 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції при вирішенні справи правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції в порядку ст.316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись ст.ст.139, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Національної поліції в Одеській області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Суддя-доповідач А.В. Крусян
Судді О.В. Єщенко О.В. Яковлєв