Справа № 420/1465/25
04 квітня 2025 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з даним позовом до суду та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2024 за №2368/16605, яким відмовлено солдату ОСОБА_1 у звільненні з військової служби у запас, на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та відсутністю інших осіб, які могли б здійснювати за ним догляд; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас, на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та відсутністю інших осіб, які могли б здійснювати за ним догляд.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді електрика відділення інженерних конструкцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти ГІЗ. Позивач подавав рапорт на звільнення з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку із необхідності здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та відсутністю інших осіб, які могли б здійснювати за ним догляд. 17.12.2024, позивач отримав відмову у задоволенні рапорту. У зв'язку із введенням військового стану підстави для звільнення з військової служби для мобілізованих військовослужбовців передбачені ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час воєнного стану - необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Для реалізації зазначеної підстави для звільнення необхідно подати рапорт про звільнення із військової служби та долучити документи, які підтверджують заявлені обставини. Після подання рапорту та документів командир військової частини приймає рішення на підставі чинного законодавства. Позивач вказує, що всі необхідні документи для звільнення його з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», були надані для прийняття рішення Військовою частиною НОМЕР_1 разом із рапортом.
Від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що пунктом 2 Порядку організації роботи з рапортами визначено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника). Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. З огляду на зазначене, рапорт позивача написаний на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , а не на безпосереднього командира, яким (станом на момент подання рапорту та по даний час) являється командир відділення інженерних конструкцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Також відповідач вказує, що законодавством не передбачено можливості звернення з рапортом на звільнення представника особи. Позивачем не надано акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а надані до рапорту документи жодним чином не підтверджують потребу ОСОБА_2 у здійсненні за ним постійного догляду та відсутність у останнього членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення.
Також, від представника Військової частини НОМЕР_1 до суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі та вказує, що в обґрунтування вимог позовної заяви, представник позивача зазначає, що підставою для звільнення позивача з військової служби являється необхідність здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи. Відповідач звертає увагу суду, що вказана підстава для звільнення відповідає абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» якою передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема через «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.». Однак, в позовних вимогах представник позивача просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 вчинити дії для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас, на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою суду від 21 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (а.с. 51).
11 грудня 2024 року до Військової частини НОМЕР_2 надійшов лист представника ОСОБА_1 , до якого додано рапорт від 05.12.2024 року про звільнення зі служби з додатками (а.с. 52-68)
16 грудня 2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 листом № 2368/16605 надано відповідь на рапорт від 05.12.2024 року та повідомлено про відсутність передбачених пп. «г» п. 2 ч. 4, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підстав та умов для звільнення ОСОБА_1 з військової служби та про відсутність підстав та задоволення рапорту від 05.12.2024 року (а.с. 10-15).
Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Пунктом 2 вказаного Указу постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ст. 1, 2 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначені випадки та підстави звільнення осіб з військової служби.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно пп. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення).
Пунктом 12 Положення визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно п. 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п. 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до пункту 8.13 розділу VIII Інструкції № 170, військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надання відпусток і проведення розрахунку здійснюються в порядку, визначеному статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 14.10 розділу Х цієї Інструкції.
Згідно із абзацом 2 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Відповідно до п. 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, який є Додатком 19 до Інструкції, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Наказом Генерального штабу Збройних Сил України № 40 від 31.01.2024 затверджено Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі - військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням (далі Інструкція № 40).
Пунктом 2.1.6. Інструкції № 124 визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів: наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.
Наказ командира (керівника) - основний розпорядчий документ командира (керівника) військової частини (установи), виданий на правах єдиноначальності. Наказ містить норми, обов'язкові для виконання підлеглими.
Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Рішення - вид документа розпорядчого характеру, що ухвалюється в колегіальному порядку для вирішення найбільш важливих питань. Текст рішення складається з двох частин: констатуючої та регулятивної. У регулятивній частині визначаються конкретні завдання, виконавці та строки виконання.
Згідно п. 2.7.20.1 Інструкції, погодження може здійснюватися як у військовій частині (установі) посадовими особами, які відповідно до їх компетенції вирішують питання, порушені в проєкті документа (внутрішнє погодження), так і за її межами іншими заінтересованими установами (зовнішнє погодження). Внутрішнє погодження проєктів документів, що розробляються на виконання завдань, визначених у розпорядчих документах та дорученнях вищих органів військового управління, проводиться не пізніше ніж у дводенний строк після завершення їх розроблення безпосереднім виконавцем. Проєкти таких документів розглядаються командиром (керівником) військової частин (установи) невідкладно. Зовнішнє погодження зазначених проєктів документів проводиться не пізніше ніж у триденний строк після їх реєстрації у військовій частині (установі), до якої проєкт надсилається для розгляду. Інші проєкти документів посадові особи зобов'язані розглядати в першочерговому порядку, але не пізніше ніж у 10-денний строк. Посадова особа, якій подано документ на погодження, проводить його погодження лише в межах своїх повноважень, без внесення коригувань до змісту документа.
Згідно п.2.3.4 Інструкції, накази по стройовій частині видаються з питань щодо, зокрема: зарахування військовослужбовців до списків особового складу, на види забезпечення та виключення з них, відрахування курсантів від подальшого навчання; звільнення від виконання службових обов'язків за станом здоров'я і виходу на службу після хвороби; призначення, переміщення та звільнення працівників Збройних Сил України (крім державних службовців); інших питань, пов'язаних з переміщенням військовослужбовців та працівників (крім державних службовців) протягом доби.
Пунктом 2.7.19 Інструкції визначено, що посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях, посадових інструкціях, наказі про розподіл обов'язків між командиром (керівником), заступниками командира (керівника) тощо, а саме: накази і директиви - командири (начальники), яким статутами Збройних Сил України та положеннями про органи військового управління надається право видавати накази і директиви.
Аналіз положень законодавства свідчить, що звільнення військовослужбовців з підстав передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону у період дії військового стану наділені командири або особи, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
За наведеного правового регулювання, повноваженнями щодо звільнення військовослужбовців військової частини за сімейними обставинами наділені відповідні посадові особи військової частини.
З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2024 року до Військової частини НОМЕР_2 надійшов лист представника ОСОБА_1 , до якого додано рапорт від 05.12.2024 року про звільнення зі служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з додатками (а.с. 52-68).
До рапорту заявником додано: завірену копію паспорта громадянами України; завірену копію РНОКПП; завірену копію військового квитка; нотаріально завірену копію свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ; нотаріально завірену копію паспорта громадянина України ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію РНОКПП ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію довідки МСУК серії 12ААД №012112; нотаріально завірену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; нотаріально завірену копію довідки ЛКК № 1026; нотаріально завірений висновок №1026 про наявність порушень функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги із догляду на непрофесійній основі; нотаріально завірену копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1301-5001363069 від 26.04.2022; оригінал акту про проживання особи без реєстрації місця проживання; нотаріально завірену копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 .
Разом з тим, листом від 16.12.2024 року №2368/16605 Військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено ОСОБА_1 , що за приписами підпункту 1 пункт 11 Положення №1317, підпункту 2 пункту 3 розділу ІІ Порядку №189, всупереч думки заявника за змістом рапорту від 05.12.2024 (вх.. №12378 від 11.12.2024), чи то довідкою комунального некомерційного підприємства «Центральна лікарня м. Борислава» Бориславської міської ради №1026 від 06.08.2024, чи то висновком ЛКК №1026 від 06.08.2024, не може визначатись потреба осіб з інвалідністю у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, оскільки такі повноваження є виключною компетенцією міських, міжрайонних, районних комісій, які проводять медико-соціальну експертизу (п/п 1 п. 11 Положення № 1317).
В той же час, станом на дату виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ вже містять виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби, та яка передбачала надання документу у якості підтвердження необхідності постійного догляду як висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
За наведених обставин, доводи відповідача, що для підтвердження необхідності стороннього догляду за особою військовослужбовець мав надати саме висновок медико-соціальної експертної комісії є помилковим.
Аналогічний висновок містить в постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року справа № 520/21316/23.
Верховний Суд в постанові від 13 червня 2024 року в справі № 520/21316/23 зазначив, що щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23, від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23.
Таким чином, за наведеного правового регулювання, для підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за особою військовослужбовець мав надати висновок медико-соціальної експертної комісії або у передбачених випадках лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З матеріалів справи вбачається, що батько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується копіями довідки МСЕК серії 12 ААД № 012112 та пенсійного посвідчення серії НОМЕР_5 (а.с. 26 з.б. - 27).
При цьому, згідно висновку про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), лікарсько-консультативної комісії № 1026 ОСОБА_2 потребує постійного догляду та отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що безпідставно не взято до уваги відповідачем під час вирішення питання про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с. 28 з.б.).
Що стосується доводів відповідача про те, що до рапорту не надано доказів відсутності у ОСОБА_2 інших крім колишньої дружини «членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України членами сім'ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.
Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України членами сім'ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Крім того, для визначення першого та другого ступеня споріднення у даному випадку можуть бути застосовними положення п.п.14.1.263 п.14.1 ст.14 розд.14 Податкового кодексу України, а саме: - членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, в тому числі усиновлені; - до членів сім'ї громадянина другого ступеня споріднення відносяться його рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в 51 статті Конституції України.
Згідно ч. 1 статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України право на утримання виникає за умови, якщо батьки: є непрацездатними.
Непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону (абзац сімнадцятий статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
З матеріалів справи вбачається, що в рапорті від 05.12.2024 року позивачем ОСОБА_1 зазначено, що члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення відсутні.
Згідно відмітки в паспорті НОМЕР_6 , виданого на ім'я ОСОБА_2 , на сторінці 7 містить відмітка діти - ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , 19.11.2024 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно акту про проживання особи без реєстрації місця проживання від 19.10.2024 року, ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації місця проживання у зв'язку з тим, що є внутрішньо-переміщеною особою. Разом з ним, проживав його син ОСОБА_1 і здійснював догляд за батьком.
За таких підстав, з огляду на те, що чинним законодавством не визначеного чіткого та достатнього переліку документів, якими може підтверджуватись відсутність чи наявність членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості, суд вважає, що відповідач не був позбавлений можливості встановити на підставі наданих позивачем документів факт відсутності чи наявності інших членів сім'ї, які спільно проживають та могли здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .
При цьому, посилання відповідача у листі від 16.12.2024 року на те, що позивачем не надано витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про державну реєстрацію народження з відомостями про наявність або відсутність у ОСОБА_2 інших, крім колишньої дружин, членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості, суд вважає необґрунтованим, оскільки чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачена видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю), а також витягу з Реєстру про відсутність інших працездатних дітей у особи з інвалідністю (у разі наявності у військовозобов'язаного батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю).
Про зазначене також вказано в листі Міністерства юстиції України "Щодо видачі витягів із Державного реєстру актів цивільного стану громадян" від 25 серпня 2023 року № 112984/19.3.2/11-23, яким роз'яснено, що оскільки законодавством встановлено конкретні форми витягів з Реєстру, які формуються з нього автоматично, видача за заявою фізичної особи витягу з Реєстру щодо відсутності працездатних осіб (дітей) у особи з інвалідністю, не передбачено чинним законодавством.
Згідно додатку до Інструкції № 170, також не передбачено надання військовослужбовцем такого витягу, як наявність чи відсутність у особи інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що жодним нормативним актом не передбачено обов'язку військовослужбовця надати документ, зокрема, витяг, який містив би інформацію щодо відсутності у особи інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем Військовою частиною НОМЕР_1 неправомірно відмовлено ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Разом з тим, позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас, на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та відсутністю інших осіб, які могли б здійснювати за ним догляд.
В той же час, з аналізу приписів Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 слідує, що вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби відноситься до дискреційних повноважень відповідача, а тому суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.12.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.12.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби, відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.12.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Суддя О.А. Левчук