Справа № 420/3093/25
04 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
30 січня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) за контрактом, що підтверджується наказом №263 від 26.11.2018 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №420/18180/24, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не нарахування та невиплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.18 включно та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2024 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 змінено, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у сумі 83327,98 грн.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Представник позивача зазначає, що 17.01.2025 на розрахунковий рахунок позивача надійшов повний розрахунок на виконання рішення суду.
Представником позивача надіслано відповідачу адвокатський запит з проханням нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 по день фактичної виплати. Однак, відповіді на адвокатський запит не надано.
Відтак, позивач, вважаючи бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Суд ухвалою від 04.02.2025 прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідно до Довідки про доставку електронного листа, копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками направлено та доставлено в електронний кабінет відповідача 04.02.2025 о 16 год. 42 хв.
18 лютого 2025 року до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У відзиві на позов представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Так, у відзиві, відповідач, зокрема вказує, що під час звільнення з військової служби позивач не заявляв вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невірного розрахунку під час звільнення та не надавав встановленим чином рапорт про не виключення його зі списків особового складу військової частини без нарахування та виплати компенсації за несвоєчасну виплату індексації. Також, позивач наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржував раніше, що дає підстави вважати, що позивач фактично погодився з визначеними грошовими виплатами, зазначеними у наказі.
Відповідач зазначає, що позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення. Відповідно відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації. Відповідні висновки відповідають правовій позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а. Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату їй компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач відповідно і не відмовляв у виплаті такої компенсації, тому право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 200/14472/19, від 11 грудня 2020 року справі № 200/10820/19 та ряду інших.
Разом з тим, відповідач посилається на те, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказу Міністерства Внутрішніх справ України № 200 від 15.03.2018 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам». Вищезазначеними керівними документами не передбачена виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Зазначені виплати визначені в Кодексі законів про працю України для працівників (не військовослужбовців).
При цьому, відповідачем зазначено, що фактична виплата індексації грошового забезпечення за 01.01.2016 по 28.02.2018 року в повному обсязі, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року по справі № 420/18180/24 відбулась 17.01.2025. Так, умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, Верховний Суд в постанові від 20 травня 2020 року по справі №815/2454/18, з посилання на висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670 правові висновки, зазначив, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Водночас, до часу звернення за проведенням індексації грошового забезпечення відповідачем дохід у вигляді індексації позивачу не нараховувався. За таких підстав, за відсутності нарахованого доходу, компенсація такого доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати не могла бути проведена.
Таким чином, відповідач вказує, що законних підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь період у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) немає.
19 лютого 2025 року до суду від представника позивача надійшли заперечення, які обґрунтовані наступним.
Представник позивача зазначає, що відповідно до п. 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індекс інфляції)відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2020 у справі №240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1-3 Закону України №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, особа набуває незалежно від того чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Тому у випадку не нарахування та невиплати відповідачем сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача відповідним нормативно-правовим актом або судовим рішенням обов'язку здійснити виплату належним сум.
При цьому, представник позивача вказує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Також представник зазначає, що наявність у спорі між сторонами рішення суду не змінює строку, з якого у військової частини виник обов'язок виплатити на користь позивача індексації грошового забезпечення.
Отже, представник посилається на те, що в даному випадку підставою для отримання спірної компенсації втрати частини доходу є факт порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
Також, 19.02.2025 представником позивача подано клопотання про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу.
Станом на 04 квітня 2025 року інших заяв по суті справи, а також додаткових доказів, клопотань з боку сторін до суду не надходило.
Відповідно до ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до ч.6 ст. 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Враховуючи наведені приписи КАС України, адміністративна справа вирішується судом 04.04.2025 в межах граничного строку, визначеного ст.258 КАС України.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) та відповідно до Витягу з наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 26.11.2018 №263, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (т. 1 а.с.6).
Суд встановив, що згідно з даними КП «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у справі №420/18180/24, яке набрало законної сили 06.12.2024, зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, згідно з даними КП «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2024 року у справі №420/18180/24, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року - змінено, викладено абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у сумі 83327,98 грн.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
17.01.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 року у справі №420/18180/24 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2024 року у справі №420/18180/24, відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у сумі 79 111,58 грн, що підтверджено випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 (т. 1 а.с.10).
Судом встановлено, що представник позивача звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із адвокатським запитом, в якому просила:
- нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
Разом з тим, судом встановлено, що вищевказаний запит здійснено в інтересах ОСОБА_2 , а не в інтересах позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с.11).
При цьому, доказів отримання відповідачем вказаного запиту, а також відповіді стосовно запитуваної представником позивача інформації, матеріали справи не містять.
Водночас, сторонами у заявах по суті не заперечується, що відповідачем не здійснено нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів разом з виплатою позивачу індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 , протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про Національну гвардію України», Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 21 цього Закону, Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Відповідно до частин другої-третьої ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій, яка є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Матеріалами справи підтверджено, що 17.01.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 у справі №420/18180/24 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2024 року у справі №420/18180/24 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року (т. 1 а.с.10).
Разом з цим позивачем не було виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що також не заперечується сторонами.
Суд зазначає, що, відповідноч.1 ст.78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду).
При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Системний аналіз вищенаведених норм, за позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Також у справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Цей висновок був повторений у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 року у справі № 620/7687/21.
Тому, застосовуючи цей висновок Верховного Суду, з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 у зв'язку з бездіяльністю уповноваженого органу щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, суд доходить висновку, що позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Також суд наголошує, що відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
Судова палата Верховного Суду також дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Отже, за змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи викладені вище висновки Верховного Суду та встановлені судом у справі обставини, а також те, що відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2024 та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2024 по справі № 420/18180/24, але не виплачено компенсацію втрати частини доходів, суд доходить висновку, що наведені позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, є протиправною. Відтак, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та відповідно підлягають задоволенню.
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Враховуючи вищевикладене, та оскільки вимога позивача про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 по день фактичної виплати, є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, вона також підлягає задоволенню.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач згідно з п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то розподіл судових витрат у цій частині не здійснюється.
В частині стягнення з відповідача на користь позивача вартості професійної правничої (правової) допомоги адвоката в розмірі 10 000,00 грн, суд виходить з такого.
Так, представником позивача - адвокатом Чернегою І.Ф. 19.02.2025 подано до суду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача, надано до суду копії:
детального опису/Розрахунку наданих послуг професійної правничої допомоги за договором №47 від 03.05.2024 (т.1 а.с.37);
акту про прийняття-передачу наданих послуг від 12.02.2025 (т. 1 а.с.38);
договору про надання правничої допомоги №47 від 03.05.2024 (т.1 а.с.39-40);
платіжної інструкції №Р24А3833328673D6270 від 24.01.2025 (т. 1 а.с.41)
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У частині третій статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5)пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.
У пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У постанові від 30 липня 2024 року у справі № 910/14653/22 Верховний Суд виснував, що вирішення питання щодо розподілу витрат на оплату послуг адвоката є дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів.
Верховний Суд у постановах від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18 вказав, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката застосуванню підлягає частина п'ята статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.
Вирішуючи заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, суд встановив, що позивачем 03.05.2024 укладено з адвокатом Чернегою Інною Федорівною Договір про надання правничої допомоги, відповідно до пункту 1.1 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 4.1. Договору, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару (т. 1 а.с.39-40).
Як зазначено в п.1-2 Акту прийняття-передачі наданих послуг від 12.02.2025, виконавець з 03.05.2024 по 12.02.2025 надав Замовнику юридичні послуги, відповідно до Договору про надання юридичних послуг від 03.05.2024 №47, а Замовник прийняв надані послуги. Вартість послуги за період, вказаний в п. 1 цього Акту, становить 10000 грн. Всього до сплати - становить 10000 грн (т. 1 а.с.38).
Відповідно до Детального опису/Розрахунку наданих послуг професійної правничої допомоги за договором №47 від 03.05.2024 (т. 1 а.с.37), вартість професійної правничої допомоги становить 10000,00 грн та складається з:
- складання, оформлення і надсилання Адвокатського запиту (1 год.) - 1500 грн;
- підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи; формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій (4 год.) - 2500 грн;
- складання, оформлення і надсилання позовної заяви (4 год.) - 6000 грн.
Надаючи правову оцінку наданим позивачем доказам щодо понесення витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що адміністративна справа №420/3093/25 є справою незначної складності, судові засідання в цій справі не призначались, розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові та відповіді на відзив позивача, що спрощувало роботу адвоката при їх підготовці, а тому, на думку суду, складання, оформлення і підготовка заяв по суті справи не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Наявність судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові та відповіді на відзив позивача, також підтверджується наданими представником позивача рішеннями суду апеляційної інстанції.
Окрім того, судом встановлено, що складений адвокатський запит здійснено в інтересах ОСОБА_2 , а не в інтересах позивача ОСОБА_1 (т. 1 а.с.11).
У запереченнях на відзив представник позивача також покликається на фактичні обставини у справі за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (т.1 а.с.44-48).
У постанові від 6 серпня 2024 року у справі № 910/11597/23 Верховний Суд зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.
При цьому, судом також враховані висновки додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19: «…розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг….».
Виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, дійшов висновку, що стягнута має бути сума витрат, пов'язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з 01.01.2016 по день фактичної виплати.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Суддя Дмитро БАБЕНКО