28 березня 2025 року справа № 320/43193/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Клименка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Чехович Т.Г.,
представник відповідача-1 (Військової частини НОМЕР_1 ) - не з'явився,
представник відповідача-2 (Військової частини НОМЕР_2 ) - Ясельський М.А.,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний Суд" звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Наказ № 114 командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.04.2024, в частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність командира ВЧ НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення щодо звільнення ОСОБА_1 в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 задовольнити рапорт ОСОБА_1 від 23.05.2023 та звільнити його з військової служби.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом надання позовної заяви у паперовій формі із належним чином засвідченими доказами у паперовій формі; надання уточненої позовної заяви з урахуванням вказаних судом зауважень, в якій зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін.
01.10.2024 на адресу суду від представника позивача надійшли документи по справі, дослідивши які суд дійшов висновку про виконання позивачем вимог ухвали суду від 25.09.2024 та усунення недоліків позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 14.11.2024, витребувано докази від сторін.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 повторно витребувано докази від відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ), витребувано нові докази у справі від відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ), від Міністерства оборони України (ел. адреса: admou@post.mail.gov.ua), відкладено судове засідання у справі на 13.12.2024.
28.11.2024 канцелярією суду зареєстровано заяву представника позивача - адвоката Чехович Т.Г. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, подану через підсистему "Електронний Суд" 27.11.2024, в якій представник позивача просить суд постановити ухвалу про участь у всіх судових засіданнях в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів представника Позивача Чехович Т.Г. по справі №320/43193/24, посилаючись на ст.8 Закону України «Про правовий режим в умовах воєнного стану», рішення Ради суддів України за № 9 від 24.02.2022, із врахуванням положення Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 заяву представника позивача - адвоката Чехович Тетяни Геннадіївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 27.11.2024 - задоволено. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи №320/43193/24 в режимі відеоконференції за участю представника позивача - адвоката Чехович Тетяни Геннадіївни поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв'язку.
13.12.2024 судове засідання знято з розгляду у зв'язку із оголошенням сигналу повітряної тривоги в м. Києві. Призначено наступне судове засідання на 17.01.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.01.2025 витребувано докази у справі від відповідача, від Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві, від Міністерства оборони України, відкладено судове засідання у справі на 30.01.2025, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв'язку.
29.01.2025 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив позивача та докази на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 залучено до участі у справі №320/43193/24 як співвідповідача - Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; електронний кабінет наявний). Витребувано докази у справі від відповідача та відкладено судове засідання у справі на 28.02.2025.
03.02.2025 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано заяву з доказами виконання вимог ухвали суду від 30.01.2025.
17.02.2025 через підсистему "Електронний суд" представником Військової частини НОМЕР_2 подано відзив на позовну заяву.
20.02.2025 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив.
28.02.2025 через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано додаткові пояснення у справі та клопотання про долучення доказів, а саме Звернення від 13.02.2025, відповідь АТ «Укрпошта» від 21.02.2025 №1853-Я-2025021310153-В та скріншот отримання відповіді на електронну пошту.
28.02.2025 через підсистему "Електронний суд" представником Військової частини НОМЕР_1 подано додаткові пояснення у справі.
28.02.2025 до суду надійшов лист від Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві від 28.01.2025 №3339-25/к/11-04-1935/25, яким на виконання ухвали суду від 17.01.2025 до суду скерована постанова про закриття кримінального провадження №62024100130001277.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 витребувано докази у справі від Міністерства оборони України, відкладено судове засідання у справі на 14.03.2025, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів з використанням Системи відеоконференцзв'язку.
11.03.2025 до суду надійшли докази від Міністерства оборони на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2025.
13.03.2025 представником Військової частини НОМЕР_1 подано клопотання про витребування доказів.
У судове засідання, призначене на 14.03.2025, з'явились позивач та його представник, представник відповідача-1. Представник відповідача-2 не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи є розписка. До початку судового засідання 14.03.2025 від відповідача-2 клопотань не надходило.
У судовому засіданні 14.03.2025 позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити. Представник відповідача-1 проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача-1 про витребування доказів відмовлено.
У судовому засіданні 14.03.2025 судом розпочато розгляд справи по суті.
Після з'ясування питання про явку учасників в судове засідання та розгляду клопотань, суд перейшов до розгляду справи по суті оголошенням позовних вимог. Після викладу позиції представником позивача, свою позицію почав викладати представник відповідача. Під час свого виступу у судовому засіданні 14.03.2025 представник відповідача допускав факти зневажливого ставлення до суду, за що судом неодноразово робилися зауваження, в тому числі із занесенням до протоколу судового засідання за неповагу до суду.
Після занесення до протоколу судового засідання попередження представнику відповідача-1 Климчуку О.М. за неповагу до суду представником відповідача-1 Військової частини НОМЕР_1 Климчуком О.М. у судовому засіданні заявлено відвід судді Кушновій А.О. від розгляду адміністративної справи № 320/43193/24.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у задоволенні заяви представника відповідача-1 Військової частини НОМЕР_1 Климчука О.М. від 14.03.2025 про відвід судді Кушнової А.О. від розгляду адміністративної справи №320/43193/24 - відмовлено.
У судовому засіданні 14.03.2025 оголошено перерву до 21.03.2025 о 13:00 год.
Судове засідання 21.03.2025 знято з розгляду у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 28.03.2025 о 12:30 год.
У судове засідання 28.03.2025 з'явились позивач та його представник, представник відповідача-2. Представник відповідача-1 не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином. 27.03.2025 від представника відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Протокольною ухвалою суду від 28.03.2025, заслухавши думку учасників справи, які з'явились у судове засідання, судом вирішено продовжити розгляд справи за наявною явкою.
У судовому засіданні 28.03.2025 представник відповідача-2 проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши позивача, представників позивача та відповідачів, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , виданим Залізничним РУ ГУ МВС України в місті Києві 27.09.1996 (т.І а.с. 25-27).
З 16.03.2025 ОСОБА_1 став добровольцем Добровольчого формування № НОМЕР_5 Борщагівської сільської територіальної громади « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що підтверджується копією посвідчення Добровольця територіальної оборони серії НОМЕР_6 (т. 1 а.с.30).
09.05.2022 ОСОБА_1 був взятий на військовий облік, є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час загальної мобілізації, що підтверджується тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного від 09.05.2022 (т.І а.с.29).
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_7 від 30.05.2024 ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Як вбачається із свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 від 16.01.1971, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.І а.с.143).
Згідно свідоцтва про смерть від 03.05.2023 серії НОМЕР_9 , виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. І а.с. 141).
Батько позивача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_10 (т.І а.с. 32).
Висновком ЛКК за №257 від 15.05.2023 встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 має когнітивні порушення, унаслідок яких потребує надання соціальної послуги з догляду на професійній основі (т.І а.с. 34).
Актом встановлення факту здійснення догляду від 18.05.2023, складеним представниками управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, на підставі на підставі заяви ОСОБА_1 , встановлено факт здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 . Підставою потреби у догляді вказано медичний висновок від 15.05.2023 №257. В акті зазначено, що соціальні послуги надаються щоденно. Отже Актом встановлення факту здійснення догляду від 18.05.2023 позивача визнано надавачем соціальної послуги - здійснення постійного догляду за батьком (т.І а.с. 35).
23.05.2023 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за батьком (т.І а.с.36). Як зазначив позивач під час розгляду справи вказаний рапорт був поданий ним особисто начальнику спецчастини в/ч НОМЕР_1 . На рапорті стоїть відмітка про реєстрацію вказаного рапорту 23.05.2023 за вх.№ 2938.
Рапорт позивача був переданий по команді для прийняття рішення до Військової частини НОМЕР_11 , в підпорядкуванні якої на той час перебувала Військова частина НОМЕР_1 .
26.06.2023 позивач повторно звернувся до командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив прискорити розгляд рапорту на звільнення від 23.05.2023 (т.І а.с.37).
Як зазначив позивач під час розгляду справи вказаний рапорт був поданий ним особисто 26.06.2023 командиру механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 . Відмітка на рапорті не проставлена через дислокацію в/ч у лісі.
У липні 2023 року позивач отримав копію листа командира військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458, адресованого командиру Військової частини НОМЕР_1 , в якому повідомлялось, що підстави для звільнення солдата ОСОБА_1 відсутні (т. І а.с. 38).
17.07.2023 позивач знову звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому виклав заперечення на лист командира Військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458 та просив розглянути питання щодо звільнення з лав ЗСУ у найкоротше можливі строки (т.І а.с. 39). Як зазначив позивач під час розгляду справи вказаний рапорт був поданий ним особисто 17.07.2023 через спецчастину в/ч НОМЕР_1 . Відмітка на рапорті не проставлена через дислокацію в/ч у лісі.
Судом встановлено, що відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ №266746 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата первинного огляду 11.03.2024, встановлено другу групу інвалідності з 27.02.2024 довічно, причина інвалідності - загальне захворювання (т.1, а.с.33).
28.06.2024 позивач засобами поштового зв'язку направив командиру Військової частини НОМЕР_1 запит від 25.06.2024, в якому просив повідомити про результати розгляду його рапорту про звільнення з лав ЗСУ, а також повідомив, що його батько - ОСОБА_2 , пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією та йому встановлено другу групу інвалідності довічно та надав копію довідки до акта огляду МСЕК та пенсійного посвідчення батька (т.І а.с.40).
Зазначений запит відправлений командиру Військової частини НОМЕР_1 через оператора поштового зв'язку АТ “Укрпошта» поштовим відправленням №0829300572876 з описом вкладення і як вбачається із повідомлення про вручення поштового відправлення, воно було вручено представнику адресата за довіреністю 08.07.2024 (т. І а.с. 41).
Окрім того, в матеріалах справи наявний лист АТ “Укрпошта» від 21.02.2025 №1853-Я-2025021310153-В, наданий у відповідь на звернення позивача, яким також підтверджується, що поштове відправлення №0829300572876 надійшло до відділення поштового зв'язку Укрпошти 02.07.2024 року та було вручене за довіреністю представнику адресата 08.07.2024 (т.ІІ а.с. 34).
Отримання запиту позивача від 25.06.2024 підтверджується листом в/ч НОМЕР_1 від 04.07.2024 вих.№1815/1998, в якому вказано, що запит позивача від 25.06.2024 зареєстровано у групі персоналу штабу в/ч НОМЕР_1 28.06.2024 за вх.№ 1815/3196 та розглянуто (т.І, а.с. 42).
Разом з тим, вищевказаний запит від 25.06.2024 та додаткові документи позивач відправив і через ТОВ “НОВА ПОШТА» в с. Боромля (Сумська область) відділення нової пошти №1, начальнику групи персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , номер відправлення НОМЕР_13 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією експрес-накладної (т. І а.с. 215) та отримане одержувачем 28.06.2024, що підтверджується скріншотом з додатку Нова Пошта, долученим представником позивача до матеріалів справи (т.І а.с. 217).
Матеріалами справи, зокрема, витягом з наказу № 130 від 12.03.2024 (т.І а.с.101), витягом з наказу №114 від 09.04.2024 (т.І а.с.106-107), витягом з наказу №122 від 02.05.2023 (т.І а.с.108), витягом з наказу №246 від 01.09.2023 (т. І а.с.109) підтверджується, що лейтенант ОСОБА_4 є начальником групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 .
06.07.2024 позивачем отримано лист Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2024 №1815/1998 у відповідь на запит від 25.06.2024, яким повідомлено, що 09.04.2024 військовою частиною НОМЕР_1 проведено службове розслідування за фактом відсутності ОСОБА_1 на службі, за результатами якого згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №114 встановлено, що позивач безпідставно відсутній на службі з 29.01.2024, у зв'язку із чим, за порушення вимог статей 6 та 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3 та 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення “СУВОРА ДОГАНА» (т.І а.с. 42).
Вказаний лист направлений позивачу виконавцем Андрієм Клименком на відділення Нової пошти, експрес-накладна №59001180372765 (т.І а.с.43).
Окрім того, означеним листом Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2024 №1815/1998 позивачу повідомлено, що 29.05.2024 Третім слідчим відділом ДБР зареєстроване кримінальне провадження за №62024100130001277 щодо солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив місце служби, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Також, у листі Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2024 №1815/1998 зазначено, що на підставі листа Військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458 відповідно до п.п. “г» п. 2 п.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», ОСОБА_1 роз'яснено, що останній не долучив підстави звільнення з військової служби - медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд зауважує, що матеріалами справи підтверджується, що копія листа Військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458 дійсно була одержана позивачем, однак вказаний лист був направлений військовою частиною НОМЕР_12 та адресований Військовій частині НОМЕР_1 , а не позивачу, у той час коли в матеріалах справи відсутні докази інформування позивача Військовою частиною НОМЕР_1 або Військовою частиною НОМЕР_12 про результати розгляду рапорту ОСОБА_5 від 23.05.2023 про звільнення з військової служби.
Суд також звертає увагу, що листом Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2024 №1815/1998 позивачу направлено витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2024 №114 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності солдата ОСОБА_1 » (т.І а.с. 44-45).
Означений наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2024 №114, в частині, що стосується ОСОБА_5 , позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Також позивач вважає протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про звільнення ОСОБА_1 в запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із чим ОСОБА_1 і звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).
Згідно із частиною 6 статті 2 цього Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 за №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Суд звертає увагу, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
Окрім цього, указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Як уже зазначено судом вище, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 .
При цьому, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Зокрема, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Аналіз вищенаведених норм права дає можливість дійти висновку, що військовослужбовець має право на звільнення зі служби за наявності обґрунтованих підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», підтверджених відповідними доказами, подавши відповідний рапорт командиру військової частини, в якій проходить службу.
Окрім цього, статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV, передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто.
Як зазначено вище, суд встановив, що позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби в зв'язку необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, тобто, на підставі пункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», до якого долучив документи за переліком, зокрема й Висновок ЛКК за №257 від 15.05.2023, яким встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 має когнітивні порушення, унаслідок яких потребує надання соціальної послуги з догляду на професійній основі та Акт встановлення факту здійснення догляду від 18.05.2023, складений представниками управління соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, на підставі медичного висновку від 15.05.2023 №257, яким позивача визнано надавачем соціальної послуги - здійснення постійного догляду за батьком. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази інформування Військовою частиною НОМЕР_1 позивача про результати розгляду рапорту ОСОБА_5 від 23.05.2023 про звільнення з військової служби.
26.06.2023 позивач повторно звернувся до командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив прискорити розгляд рапорту на звільнення від 23.05.2023 (т.І а.с.37). Як зазначив позивач під час розгляду справи вказаний рапорт був поданий ним особисто 26.06.2023 командиру механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 . Відмітка на рапорті не проставлена через дислокацію в/ч у лісі.
У липні 2023 року позивач отримав копію листа командира військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458, адресованого командиру Військової частини НОМЕР_1 , в якому повідомлялось, що підстави для звільнення солдата ОСОБА_1 відсутні (т. І а.с. 38).
17.07.2023 позивач знову звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому виклав заперечення на лист командира Військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458 та просив розглянути питання щодо звільнення з лав ЗСУ у найкоротше можливі строки (т.І а.с. 39). Як зазначив позивач під час розгляду справи вказаний рапорт був поданий ним особисто 17.07.2023 через спецчастину в/ч НОМЕР_1 . Відмітка на рапорті не проставлена через дислокацію в/ч у лісі.
Судом встановлено, що відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ №266746 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата первинного огляду 11.03.2024, встановлено другу групу інвалідності з 27.02.2024 довічно, причина інвалідності - загальне захворювання (т.1, а.с.33).
28.06.2024 позивач засобами поштового зв'язку направив командиру Військової частини НОМЕР_1 запит від 25.06.2024, в якому просив повідомити про результати розгляду його рапорту про звільнення з лав ЗСУ, а також повідомив, що його батько - ОСОБА_2 , пройшов огляд медико-соціальної експертної комісії та йому встановлено другу групу інвалідності довічно та надав копію довідки до акта огляду МСЕК та пенсійного посвідчення батька (т.І а.с.40).
Твердження представника Військової частини НОМЕР_1 про те, що Військовою частиною НОМЕР_12 позивачу було відмовлено у звільненні ще в липні 2023 року суд не бере до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується, що у липні 2023 року позивач отримав не відповідь Військової частини НОМЕР_1 або Військової частини НОМЕР_12 про розгляд його рапорту про звільнення з військової служби, а копію листа Військової частини НОМЕР_12 від 07.07.2023 №1661/7458, який був адресований Військовій частині НОМЕР_1 , а не позивачу.
Що стосується тверджень представника Військової частини НОМЕР_1 про те, що посилання позивача на ненадання відповіді на його звернення є необґрунтованими, оскільки звернення були направлені не на юридичну адресу чи на адресу тимчасового чи постійного розташування, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що рапорт про звільнення з військової служби від 23.05.2023 позивачем було подано особисто до Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відміткою про отримання; рапорт від 26.06.2023 поданий особисто командиру механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 . Окрім того, 28.06.2024 позивач, через оператора поштового зв'язку АТ “Укрпошта» поштовим відправленням №0829300572876 з описом вкладення, направив командиру Військової частини НОМЕР_1 лист від 25.06.2024, в якому просив повідомити про результати розгляду його рапорту про звільнення з лав ЗСУ, а також повідомив, що його батько - ОСОБА_2 , пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією та йому встановлено другу групу інвалідності довічно та додав копію довідки до акта огляду МСЕК. Повідомленням про вручення поштового відправлення та листом АТ “Укрпошта» від 21.02.2025 №1853-Я-2025021310153-В підтверджується, що вказаний лист вручено представнику адресата за довіреністю 08.07.2024. Також матеріалами справи підтверджується направлення позивачем вказаного листа та документів начальнику групи персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , через ТОВ “НОВА ПОШТА» в с. Боромля (Сумська область) відділення нової пошти №1, номер відправлення 59001176688840.
Отримання запиту позивача від 25.06.2024 підтверджується листом в/ч НОМЕР_1 від 04.07.2024 вих.№1815/1998, в якому вказано, що запит позивача від 25.06.2024 зареєстровано у групі персоналу штабу в/ч НОМЕР_1 28.06.2024 за вх.№ 1815/3196 та розглянуто (т.1, а.с. 42).
З огляду на зазначене, твердження представника Військової частини НОМЕР_1 про неотримання листа ОСОБА_1 від 25.06.2024 не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи. Більше того, лист Військової частини НОМЕР_1 від 04.07.2024 №1815/1998 наданий саме у відповідь на запит ОСОБА_1 від 25.06.2024, що вказує на отримання запиту позивача військовою частиною НОМЕР_1 .
Суд констатує, що станом на 08.07.2024 у розпорядженні Військової частини НОМЕР_1 вже була інформація та підтверджуючі документи, з яких вбачається наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби згідно з пунктом «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», однак рішення щодо звільнення ОСОБА_1 в запас не прийнято.
Разом з тим, в ході судового розгляду встановлено, що на підставі клопотання Військової частини НОМЕР_1 та Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024100130001277 від 29.05.2024 Військовою частиною НОМЕР_2 був виданий наказ №117-РС від 07.07.2024 про призупинення Позивачу військової служби, зарахування у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_2 та залишення у списках Військової частини НОМЕР_1 .
В судовому засіданні представник відповідача-2 військової частини НОМЕР_2 підтвердив, що раніше військова частина НОМЕР_1 була підпорядкована військовій частині НОМЕР_12 , проте в подальшому підпорядкування військової частини НОМЕР_1 змінено на військову частину № НОМЕР_14 , тому саме військова частина НОМЕР_2 приймає рішення у вигляді наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 з військової служби, а військова частина НОМЕР_1 в подальшому видає накази по стройовій частині про виключення військовослужбовців зі списків особового складу військової частині та всіх видів забезпечення.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності командира Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення щодо звільнення ОСОБА_1 в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки військова частина НОМЕР_1 , одержавши від позивача підтверджуючі документи щодо інвалідності батька позивача не вчинила дій, направлених на направлення пакету документів про звільнення ОСОБА_1 на адресу військової частини НОМЕР_2 , у підпорядкуванні якої знаходилась на час отримання таких підтверджуючих документів.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування Наказу № 114 командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.04.2024, в частині, що стосується ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Згідно з витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2024 року за №130 було призначено службове розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_1 , при цьому підставою для початку розслідування зазначено рапорт заступника командира з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_6 від 11.03.2024 року, вх. №1815/1379, з метою уточнення причин і умов, що сприяли відсутності на місці служби солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2 витягу з Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2024 року за №130, проведення службового розслідування доручено командиру механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_7 .
На виконання означеного вище Наказу, 09.04.2024, командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 затверджено Акт службового розслідування (т.І а.с.103-105).
Як вбачається із Акту службового розслідування від 09.04.2024, в ході службового розслідування було встановлено, що: «солдат ОСОБА_1 , маючи підстави для звільнення з лав Збройних Сил України по догляду за батьками, не оформив належним чином відповідні документи. Після проведеної 05.03.2024 року службової перевірки з'ясовано, що солдат ОСОБА_1 у розташуванні військової частини відсутній. В ході спілкування по телефону було з'ясовано, що його батько потребує постійного догляду, солдат ОСОБА_1 оформлює пакет документів для звільнення з лав Збройних Сил України, на цій підставі доглядає за своїм батьком, повертатись в розташування Військової частини НОМЕР_1 на цей час не збирається. На вимогу з'явитися у розташування Військової частини НОМЕР_1 , написати рапорт з поясненням своєї відсутності та приступити до виконання службових обов'язків відповів відмовою. Згідно пояснення командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_7 , 27.01.2024 відбулася реорганізація штату штурмової роти на штат механізованої роти, в штаті механізованої роти солдат ОСОБА_1 був відсутній. Останній раз ОСОБА_1 був присутній на службі 28.01.2024.»
Так, Актом службового розслідування встановлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби без поважних причин, у зв'язку із чим порушив вимоги: статей 6 та 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII, статті 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України.
При цьому, Актом службового розслідування визначено, що причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення, є особиста недисциплінованість та низькі морально-ділові якості солдата ОСОБА_1 , недбале ставлення до виконання обов'язків військової служби, свідоме невиконання вимог Законів України та інших нормативно-правових актів.
Суд звертає увагу, що із вказаного Акту службового розслідування вбачається, що службове розслідування проводить командир механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_7 , при цьому в розділі 3 Акту зазначено, що обставини та факти, встановлені під час проведення цього службового розслідування, ґрунтуються на поясненнях, того ж таки командира механізованої роти Військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_7 , при цьому доказів відібрання письмових пояснень у солдата ОСОБА_1 до суду не надано.
Відповідно до витягу з наказу від 09.04.2024 №114 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_1 », з метою недопущення подібних випадків у подальшому та притягнення винних посадових осіб до дисциплінарної відповідальності наказано, зокрема, вважати, що солдат ОСОБА_1 безпідставно відсутній на службі з 29.01.2024; за порушення вимог статей 6 та 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статей 3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдата ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «СУВОРА ДОГАНА»; у зв'язку із відсутністю солдата ОСОБА_1 на місці служби понад три доби в умовах воєнного стану, направлено копії матеріалів службового розслідування до Державного бюро розслідувань, до спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері.
Суд зауважує, що у витязі з Наказу від 09.04.2024 №114 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_1 » зазначено, що службове розслідування було проведено на підставі наказу командира Військової частини № НОМЕР_15 від 13.02.2024 №71, однак такий Наказ відсутній в матеріалах справи, натомість у Акті службового розслідування від 09.04.2024 міститься посилання на Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2024 року за №130.
Матеріалами справи підтверджується, що витяг з Наказу від 09.04.2024 №114 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності на службі солдата ОСОБА_1 » направлений Військовою частиною НОМЕР_1 позивачу як додаток до листа від 04.07.2024 №1815/1998 та отриманий позивачем лише в липні 2024 року, у зв'язку із чим суд зазначає наступне.
Відповідно до п.96 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Відповідно до п.97 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Відповідно до п.98 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до п.88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Системний аналіз викладених вище норм права дає підстави стверджувати, що про накладення дисциплінарного стягнення військовослужбовець повідомляється негайно і відповідно набуває право на його оскарження.
Однак, із матеріалів справи вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності відповідно до Наказу від 09.04.2024 року, а повідомлено про притягнення до відповідальності Листом від 04 липня 2024 року (через три місяці після накладення стягнення), що відповідно позбавило його права на оскарження в строк, визначений законодавством.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 21.11.2017 року за № 608, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 21.11.2017 року за № 608, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об?єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.
Відповідно до розділу IV «Повноваження осіб під час службового розслідування» Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 21.11.2017 року за № 608, особи, які проводять службове розслідування, зобов?язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об?єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з?ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом?якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб. Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов?язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім?ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися із актом службового розслідування (у частині, що його стосується), після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Таким чином, особи, які проводять службове розслідування, зобов?язані провести його із з?ясуванням всіх обставин справи та відповідно до норм чинного законодавства, а військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, повинен бути повідомлений про таке розслідування і, відповідно, повинен мати можливість скористатись своїм правом на захист та надати пояснення, докази тощо. Однак, матеріали справи не містять підтвердження того, що позивача повідомлено про проведення службового розслідування, запропоновано надати пояснення по суті службового розслідування, з огляду на що відповідачем-1 не складались акти про відмову ОСОБА_1 надати пояснення.
Враховуючи викладені обставини суд вважає, що посилання в Акті службового розслідування від 09.04.2024 на те, що в ході спілкування по телефону ОСОБА_1 відповів відмовою на пропозицію написати рапорт з поясненням своєї відсутності не відповідає вимогам Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 21.11.2017 року за № 608.
Також суд не бере до уваги твердження відповідачів, що позивач фактично сам відмовився скористатися своїми правами під час проведення службового розслідування, оскільки незаконно знаходився поза межами розташування військової частини, оскільки відповідачами не надано жодного доказу того, що солдата ОСОБА_1 повідомляли про проведення службового розслідування. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що після подання рапорту про звільнення з військової служби позивач неодноразово звертався до Військової частини НОМЕР_1 для з'ясування питання чи прийнято рішення за результатами розгляду його рапорту.
Відповідно до розділу V «Оформлення результатів службового розслідування» Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 21.11.2017 року за № 608, за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до розділу VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом МО України від 21.11.2017 року за № 608, за результатами розгляну акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник). У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
В порушення наведеної норми права, Наказ (витяг з наказу) від 09.04.2024 №114 не доводився до відома позивача під підпис із зазначенням дати доведення.
Також, суд зауважує, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.11.2024, кримінальне провадження за номером 62024100130001277, зареєстроване 29.05.2024 - закрито на підставі п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України (т.1, а.с. 178).
Територіальне управління ДБР, розташоване у м. Києві листом від 28.01.2025 №3339-25/к/11-04-1935/25 до суду скерувало постанову про закриття кримінального провадження №62024100130001277, з якої вбачається, що в діях солдата ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, з урахуванням чого, кримінальне провадження №62024100130001277 підлягає закриттю (т. ІІ а.с. 46-47). У постанові про закриття кримінального провадження №62024100130001277 від 16.08.2024 зазначено, що здійснюючи досудове розслідування встановлено, що згідно акту встановлення факту догляду від 18.05.2023 ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 і який згідно акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААГ №266746 є інвалідом другої групи довічно.
Відповідно, за наведених вище мотивів та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає Наказ № 114 командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.04.2024 року (в частині, що стосується Позивача) таким, що не відповідає критеріям правомірності та підлягає скасуванню в силу своєї протиправності.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу вимог частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 9 КАС України регламентовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі №804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі №826/9457/18, від 22 листопада 2019року у справі №815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі №815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі №826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі №1340/4044/18, від 23червня 2020 року у справі №820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі №805/3147/16-а).
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного суду від 07.02.2022 у справі №826/11086/18.
За наслідком дослідження матеріалів справи, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 направити Військовій частині НОМЕР_2 пакет документів про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки тільки під час судового розгляду з'ясовано, що саме військова частина НОМЕР_2 приймає рішення у вигляді наказів по особовому складу про звільнення військовослужбовців в/ч НОМЕР_1 з військової служби, а військова частина НОМЕР_1 в подальшому видає накази по стройовій частині про виключення військовослужбовців зі списків особового складу військової частині та всіх видів забезпечення.
З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.04.2024 №114; визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про звільнення ОСОБА_1 в запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 направити Військовій частині НОМЕР_2 пакет документів про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення (по особовому складу) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
У судовому засіданні 28.03.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення, повний текст судового рішення складено 03.04.2025.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 09.04.2024 №114.
3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення про звільнення ОСОБА_1 в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 направити Військовій частині НОМЕР_2 пакет документів про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
5. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення (по особовому складу) про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.