18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
19 березня 2025 року Черкаси справа №925/1443/24
Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І. із секретарем судового засідання Лисенко О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Тернопільський» (вул.Промислова, 1, с.Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, 47728, ідентифікаційний код 44674486)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» (вул.Панченка Олексія, 15, кв.512, м.Черкаси, 18029, ідентифікаційний код 44785285)
про стягнення 12 844 829,40 грн,
за участю представниці позивача Сало І., адвокат (приймає участь у режимі відеоконференції),
25.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Тернопільський» звернулося із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат», у якому просить суд стягнути із відповідача заборгованість за договором поставки №2/18.01.2024 від 18.01.2024 у розмірі 12 844 829,40 грн, яка складається з 9 800 152,32 грн основної заборгованості, 120 493,70 грн 3% річних, 427 286,64 грн інфляційних втрат, 1046956,17 грн пені, 980 015,23 грн штрафу та 469 925,34 грн процентів за користування чужими коштами. У позовній заяві позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 192 672,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання своїх зобов'язань за договором поставки, позивач поставив відповідачу товар на суму 35 105 188,46 грн. Відповідач у строк, який визначений у договорі, повністю не сплатив вартість отриманого товару, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у сумі 9 800 152,32 грн, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду для її стягнення разом із нарахованими на неї річними, інфляційними, пенею, штрафом та процентів за користування чужими коштами у судовому порядку.
У запереченнях на клопотання про зменшення розміру позовних вимог, позивач зазначив, що у поданому клопотанні відповідачем не ставиться під сумнів належність нарахувань штрафних санкцій, а лише висловлюється прохання про зменшення розміру штрафних санкцій. Основною підставою задоволення оскаржуваного клопотання відповідач вважає часткове погашення заборгованості, яке у контексті загального розміру заборгованості аж ніяк, на думку позивача, не може трактуватись як значне. Оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій, враховуючи інтереси обох сторін, позивач вважає, що у суду відсутні правові підстави для задоволення цього клопотання.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав. Ухвала Господарського суду Черкаської області від 28.11.2024 про відкриття провадження у справі була направлену відповідача до його електронного кабінету та була доставлена 29.11.2024, про що є відомості у матеріалах справи.
Відповідач подав суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, у якому просив суд зменшити штрафні санкції на 10%, у зв'язку з тим, що відповідачем у значній мірі погашено заборгованість перед позивачем, з огляду на факт постачання товару на суму 35 105 188,46 грн. Відповідачем було сплачено 25305036,14 грн, що становить більшу частину заборгованості. Крім того, під час розгляду справи відповідач здійснює продовження погашення заборгованості, що підтверджується платіжною інструкцією №3018 від 31.01.2025 на суму 100 000,00 грн.
Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Тернопільський» просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, та які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» у межах суми стягнення - 12 844 829,40 грн.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 27.11.2025 відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову Товариству з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Тернопільський».
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 28.11.2024 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено о 14 год 30 хв 08.01.2025.
Протокольною ухвалою від 08.01.2025 суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення підготовчого судового засідання та відклав підготовче засідання у справі до 10 год 00 хв 04.02.2025.
Протокольною ухвалою від 04.02.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого судового засідання, закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті о 10 год 15 хв 05.03.2025.
У зв'язку із зміною графіку роботи судді Кучеренко О.І. судове засідання, яке було призначене о 10 год 15 хв 05.03.2025 не відбулося, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.03.2025 судове засідання у справі призначено о 10 год 30 хв 12.03.2025.
11.03.2025 відповідач надіслав суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, до якого долучив платіжну інструкцію №3493 від 05.03.2025 про сплату відповідачу 100 000,00 грн.
Протокольною ухвалою від 12.03.2025 суд відмовив у задоволенні клопотанні відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та оголосив перерву у судовому засіданні до 12 год 00 хв 19.03.2025.
Після судового засідання 12.03.2025 позивач надіслав суду клопотання про долучення доказів, до якого долучив копії податкових накладних.
Розглянувши це клопотання суд зазначає, що пунктом 4 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Аналогічні положення містить і норма частини 2 статті 164 цього Кодексу
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Отже позивач мав був подати всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, разом з позовною заявою.
Згідно із частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки позивач своєчасно не надав наявні в його розпорядженні докази та не навів об'єктивних причин, які унеможливлювали подання цих доказів разом із поданням позову у цій справі, суд залишає без розгляду клопотання позивача про долучення доказів від 12.03.2025.
Відповідач (його представник) у судове засідання 19.03.2025 не з'явився, надіславши суду клопотання від 19.03.2025 про повернення до стадії підготовчого провадження.
У судовому засіданні 19.03.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 19.03.2025 про повернення до стадії підготовчого провадження.
Представниця позивача у судовому засіданні 19.03.2025 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити.
З огляду на положення частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
18.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Тернопільський» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черкаський М'ясокомбінат» (покупець) було укладено договір поставки №2/18.01.2024 (далі - договір). За умовами цього договору постачальник зобов'язується виготовити та поставити товар покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар у кількості, найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних (товарно-транспортних накладних), що виписуються на кожну партію товару (пункт 1.1 договору).
Постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у підтверджених замовленнях покупця на поставку товару (пункт 1.2 договору).
Загальна кількість (обсяг) товару та/або конкретна кількість товару певного асортименту (номенклатури), що може бути поставлений на підставі цього договору протягом строку його дії сторонами не регламентуються, а визначаються шляхом сумування фактичної кількості товару та/або кількості товару певного асортименту (номенклатури) поставленого відповідно до умов цього договору на підставі відповідних видаткових накладних (пункт 1.4 договору).
Ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується у видаткових накладних (товарно-транспортних накладних) на кожну партію товару (пункт 2.1 договору).
Ціна на товар та вартість партії товару, що вказана у видатковій накладній, вважається узгодженою з моменту підписання сторонами видаткової накладної на партію товару (пункт 2.2 договору).
Покупець здійснює оплату за кожну поставлену партію товару у розмірі: 30 відсотків від вартості замовленого товару протягом 3 календарних днів з моменту одержання рахунку на оплату замовлення; 50 відсотків від вартості поставленого товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару.
Кінцева оплата за поставлений товар у розмірі 20 відсотків від вартості поставленого товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з дня отримання постачальником наступних документів: податкову накладну, належним чином оформлену у відповідності до правил, які встановлені пунктом 201.1 Податкового кодексу України, зокрема із обов'язковим зазначенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних через систему електронного документообігу в момент першої події (отримання коштів або переоформлення/відвантаження товару) протягом строків, вказаних у Податковому кодексі України, з дати першої події (пункт 2.3 договору).
Датою поставки вважається дата вказана у відповідній видатковій накладні (товарно-транспортній) накладній). Сторони погодилися, що особи, які писали видаткову накладну (товарно-транспортну накладну) з прикладанням печатки або штампу (за наявності останнього у покупця), являються уповноваженими особами на підписання даних документів та їхні підписи свідчать про приймання покупцем партії товару та відсутності претензій стосовно кількості, асортименту та якості товару (пункт 3.2 договору).
При передачі товару постачальник зобов'язаний передати всю необхідну документацію на партію товару, а покупець зобов'язаний прийняти партію товару і підписати видаткову накладну (товарно-транспортну накладну) (пункт 3.3 договору).
Будь-які накладні на поставку товару, що є предметом цього договору, які підписанні сторонами протягом строку дії цього договору, вважаються такими, що оформлені на виконання цього договору не залежно від наявності або відсутності у самій видатковій накладній вказівки (посилання) на цей договір (пункт 3.4 договору).
У разі прострочення оплати партії товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення, що розраховується від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення. У разі, якщо покупець прострочив оплату товару понад 7 календарних днів, то він додатково зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10 відсотків від загальної суми простроченої заборгованості (пункт 5.2 договору).
У разі якщо прострочення оплати за поставлений товар зі сторони покупця становить понад 14 календарних днів, покупець зобов'язується додатково, окрім пені та штрафу, сплатити процент за користування чужими грошовими коштами (відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення, від загальної суми заборгованості за кожен день такого прострочення (пункт 5.3 договору).
Сторони домовились, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання представниками сторін, яка вказана у верхньому куті першої сторінки цього договору, скріплення печатками сторін, у разі наявності, і діє до 31 грудня, року який зазначений у верхньому куті першої сторінки цього договору включно, а в частині невиконаних зобов'язань сторін, що виникли на момент дії цього договору, до їх повного виконання (пункт 6.1 договору).
Строк (термін) дії договору щорічно продовжується у разі відсутності письмового повідомлення до дати закінчення чергового строку (терміну) дії договору, від будь-якої із сторін до іншої сторони про небажання продовжувати договірні відносини (не пізніше ніж за 30 календарних днів до його закінчення), строк (термін) дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим на тих же умовах до 31 грудня наступного року включно (пункт 6.2 договору).
Договір підписаний уповноваженими представниками постачальника та покупця та скріплений печатками підприємств.
На виконання умов договору позивач у період з 07.03.2024 до 13.05.2024 поставив відповідачу товар на загальну суму 35 105 188,46 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками постачальника та покупця та товарно-транспортними накладними, копії яких містяться у матеріалах справи, та оригінали яких були досліджені судом у судовому засіданні (а.с.17-71). Факт поставки товару на цю суму визнано і самим відповідачем у своїй заяві про зменшення розміру штрафних санкцій.
Відповідач частково розрахувався за поставлений товар з позивачем, перерахувавши на користь останнього 26 305 036,14 грн, що підтверджено платіжними інструкціями, які містяться у матеріалах справи, зокрема №1547 від 07.03.2024 на суму 246 982,44 грн, №1546 від 07.03.2024 на суму 401 011,96 грн, №509 від 11.03.2024 на суму 371 663,13 грн, №1576 від 14.03.2024 на суму 500000,00 грн, №134 від 18.03.2024 на суму 385 000,00 грн, №1602 від 20.03.2024 на суму 1000000,00 грн, №156 від 26.03.2024 на суму 1 000 000,00 грн, №168 від 28.03.2024 на суму 1 000 000,00 грн, №1700 від 18.04.2024 на суму 12 000 000,00 грн, №1708 від 19.04.2024 на суму 2 000 000,00 грн, №693 від 23.04.2024 на суму 598 098,83 грн, №822 від 23.04.2024 на суму 1 000 000,00 грн, №694 від 23.04.2024 на суму 553 208,52 грн, №743 від 29.04.2024 на суму 1 009 953,48 грн, №744 від 29.04.2024 на суму 983 481,81 грн, №767 від 03.05.2024 на суму 398 458,05 грн, №766 від 03.05.2024 на суму 405 614,56 грн, №453 від 10.05.2024 на суму 463 424,58 грн, №454 від 10.05.2024 на суму 600 000,00 грн, №465 від 14.05.2024 на суму 418 138,78 грн, №822 від 23.05.2024 на суму 1 000 000,00 грн.
Між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.04.2024 до 15.05.2024, згідно з яким станом на 15.05.2024 заборгованість відповідача перед позивачем становить 10 800 152,32 грн. Цей акт підписаний зі сторони відповідача та скріплений його печаткою.
Після підписання акту звірки взаємних розрахунків, відповідачем було сплачено на користь позивача 1 000 000,00 грн, що підтверджено платіжною інструкцією №822 від 23.05.2024, отже заборгованість відповідача перед позивачем станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду становить 9 800 152,32 грн.
Під час розгляду справи відповідач перерахував на користь позивача 200000,00 грн, а саме 100 000,00 грн згідно із платіжною інструкцією №3018 від 31.01.2025 та 100 000,00 грн згідно із платіжною інструкцією №3493 від 05.03.2025.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при прийнятті рішення та оцінка аргументів учасників справи.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором.
Правовідносини, які виникли між сторонами у справі за своєю правовою природою є відносинами з поставки товарів, на підставі укладеного між сторонами договору. Зазначені правовідносини урегульовані нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (статті 669, 671, 691 Цивільного кодексу України).
Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору такого виду. Договори не заперечені сторонами, не визнані судом недійсними та не розірвані в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення статті 204 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 35 105 188,46 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками постачальника та покупця та товарно-транспортними накладними, копії яких містяться у матеріалах справи. Факт поставки товару на цю суму визнано і самим відповідачем у акті звіряння взаємних розрахунків за період з 01.04.2024 до 15.05.2024 та у заяві про зменшення розміру штрафних санкцій.
Відсутність претензій відповідача щодо неналежної поставки товару, недопоставки, неякісного товару чи іншого невиконання умов спірного договору є доказом належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За умовами договору визначено, що покупець здійснює оплату за кожну поставлену партію товару у розмірі 30 відсотків від вартості замовленого товару протягом 3 календарних днів з моменту одержання рахунку на оплату замовлення; 50 відсотків від вартості поставленого товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару. Кінцева оплата за поставлений товар у розмірі 20 відсотків від вартості поставленого товару здійснюється покупцем протягом 5 банківських днів з дня отримання постачальником податкової накладну, яка оформлена належним чином.
У судовому засідання представниця позивача зазначила, що сторонами було погоджено, що покупець не сплачує передоплату до поставки товару. Але за умовами договору кінцева дата визначена після отримання партії товару та реєстрації позивачем податкових накладних протягом 5 днів з дати їх реєстрації.
Відповідач частково розрахувався за отриманий товар, його заборгованість станом на день розгляду справи становить 9 800 152,32 грн.
Під час розгляду справи у рахунок сплати заборгованості відповідач перерахував на користь позивача 200 000,00 грн, а саме 100 000,00 грн згідно із платіжною інструкцією №3018 від 31.01.2025 та 100 000,00 грн згідно із платіжною інструкцією №3493 від 05.03.2025.
Відповідно до пункту 2 частин 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 цієї статті).
У зв'язку з тим, що відповідач сплатив позивачу частину основної заборгованості у сумі 200 000,00 грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у частині стягнення з відповідача 200 000,00 грн основної заборгованості, у зв'язку із відсутністю предмету спору у цій частині.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі. Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що наявність і розмір боргу в сумі 9 600 152,32 грн позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню у примусовому порядку.
Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 120 493,70 грн 3% річних, 427 286,64 грн інфляційних витрат, 1 046 956,17 грн пені, 980 015,23 грн штрафу та 469 925,34 грн процентів за користування чужими коштами
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (статті 217, 218 Господарського Кодексу України).
Стаття 230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. А частина 4 статті 231 Господарського Кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у разі прострочення оплати партії товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення. У разі, якщо покупець прострочив оплату товару понад 7 календарних днів, то він додатково зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 10 відсотків від загальної суми простроченої заборгованості.
На підставі наведених положень позивач нарахував відповідачу 1 046 956,17 грн пені за період з 04.06.2024 до 31.10.2024, а також 980 015,23 грн штрафу за прострочення оплати товару на понад 7 календарних днів.
Судом перевірений розрахунок пені позивача та встановлено, що розмір пені за визначений період становить 1 046 956,16 грн, а розмір штрафу становить 980015,23 грн, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у такому розмірі.
На суму заборгованості позивачем також нараховано відповідачу 3% річних у сумі 120 493,70 грн за період прострочення з 04.06.2024 до 31.10.2024 та 427 286,64 грн інфляційних витрат за період прострочення червень-вересень 2024 року.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належить сплатити кредитору.
Судом перевірено розрахунки позивача та здійснений перерахунок 3% річних та інфляційних витрат, та встановлено, що розмір 3% річних за спірний період становить 120 493,68 грн, а розмір інфляційних витрат 426 835,64 грн, тому позовні вимоги у цій частині підлягають до задоволення.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами (відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення від загальної суми заборгованості за кожен день такого прострочення у сумі 469 925,34 грн, то суд зазначає наступне.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.
Пунктом 5.3 договору визначено, що у разі якщо прострочення оплати за поставлений товар зі сторони покупця становить понад 14 календарних днів, покупець зобов'язується додатково, окрім пені та штрафу, сплатити процент за користування чужими грошовими коштами (відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої на момент прострочення, від загальної суми заборгованості за кожен день такого прострочення.
Таке ж визначення міститься у статті 549 Цивільного кодексу України, згідно з якою грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.
Суд зазначає, що визначені у договорі проценти за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, а являють собою санкцію, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов'язання зі сплати вартості товару у визначений сторонами строк, оскільки за способом обчислення її визначено у певній пропорції від суми боргу за кожен день користування, тому така санкція охоплюється визначенням пені згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України.
Застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України), яку позивач вже нарахував відповідно до пункту 5.2 договору у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за цей самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
За таких обставин, вимоги у частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, то суд зазначає, що положення статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України передбачають право суду на зменшення штрафних санкцій.
За змістом статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених вище норм, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого підлягає зменшенню.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, які суд покликався вище - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Суд також зазначає, що відповідальність, яка передбачена положеннями статтею 625 Цивільного кодексу України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних, не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Так, укладаючи з позивачем договір, який містить умови щодо стягнення штрафних санкцій у разі порушення строків оплати, відповідач беручи на себе відповідні зобов'язання, діючи вільно і на власний розсуд, мав усвідомлювати наслідки несвоєчасного проведення такої оплати.
Матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави суду скористатись правом для зменшення розміру штрафних санкцій.
Отже, відповідач не довів належними доказами виключних обставин для зменшення розміру штрафних санкцій.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у цій справі, у зв'язку з чим відповідне клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково, сплачена ним сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у сумі 182 616,80 грн.
Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черкаський м'ясокомбінат» (вул.Панченка Олексія, 15, кв.512, м.Черкаси, 18029, ідентифікаційний код 44785285) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат Тернопільський» (вул.Промислова, 1, с.Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, 47728, ідентифікаційний код 44674486) 9 600 152,32 грн основної заборгованості, 120 493,68 грн 3% річних, 426835,64 грн інфляційних витрат, 1 046 956,16 грн пені, 980 015,23 грн штрафу та 182 616,80 грн судового збору.
3.Закрити провадження у частині стягнення 200 000,00 грн.
4.У решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 04.04.2025.
Суддя О.І.Кучеренко