02 квітня 2025 р.Справа № 440/2580/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/2580/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з заявою в порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними дій щодо невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №440/2580/24, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області під час виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №440/2580/24 в частині прийняття рішення про відмову.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України про визнання протиправними дій щодо невиконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №440/2580/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 року та постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 поданої в порядку статті 383 КАС України задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про пенсійне забезпечення» та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №440/2580/24 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.09.2023 № 163750025179 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 року по справі № 440/2580/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.
21.10.2024 Полтавським окружним адміністративним судом видані виконавчі листи у справі.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що суд позбавлений можливості надавати оцінку діям чи рішенням відповідача, що не були предметом розгляду спору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3, 4 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: найменування адміністративного суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; номер адміністративної справи; відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; інформація про хід виконавчого провадження; документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Аналіз вищевказаної норми законодавства вказує, що вона спрямована на захист прав особи-позивача щодо належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, тобто, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він має право звернутись до суду в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності.
Судовим розглядом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №440/2580/24, яке набрало законної сили, суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні .
Колегія суддів зазначає, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі №440/2580/24 суд не зобов'язував Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області приймати рішення про призначення пенсії з огляду на те, що обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.
Крім того, в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі 440/2580/24, суд надавав оцінку рішенню пенсійного фонду щодо підстав відмови у призначенні пенсії з огляду на відсутність інформації про місце реєстрації та додаткових довідок та дійшов висновку щодо підтвердження трудового стажу записами у трудовій книжці. Також згідно висновків встановлено необхідність зарахування періодів, зазначених у трудовій книжці, до загального трудового стажу. Однак, не досліджувалося питання щодо зарахування періодів роботи позивача з 16.01.1987 по 01.11.1999, з 16.01.1987 по 04.02.1987, з 04.02.1987 по 01.11.1999 на посадах моториста теплоходів «Я. Бондаренко», «І.Москаленко», «Н. Максимов», «Білгород-Дністровський», «Одеса» саме до стажу, який надає право на призначення пенсії відповідно до пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпеченя".
Судом встановлено, що між позивачем та ГУ ПФУ в Полтавській області виникли нові правовідносини щодо незарахування періодів роботи з 16.01.1987 по 01.11.1999 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до до пункту "д" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що суд під час вирішення цього спору не має права вирішувати правовідносини між позивачем та відповідачем на майбутнє - зокрема, такі висновки суду стосуються вимог позивача в цій заяві в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.11.2024 №163750025179 та зобов'язати відповідача призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати подання заяви, з 11.09.2023, оскільки вирішення такого питання потребує встановлення нових обставин; надання та дослідження зовсім інших (поза межами розгляду цієї справи) доказів; витребування додаткових доказів; а також подання всіма учасниками справи заяв по суті щодо цих правовідносин та застосування норм права, якими регулюються саме такі правовідносини.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 поданої в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України, необхідно відмовити, оскільки у межах цього спору суд позбавлений можливості надавати оцінку діям чи рішенням відповідача, що не були предметом розгляду спору.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 по справі № 440/2580/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич
Повний текст постанови складено 04.04.2025 року