Головуючий І інстанції: Заічко О.В.
04 квітня 2025 р. Справа № 520/26364/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/26364/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 15.05.2017 по 13.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 15.05.2017 по 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації вартості не отриманого харчування за період з 15.05.2017 по 13.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості не отриманого харчування за період з 15.05.2017 по 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2017-2023 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 13.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2023 роки, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу 13.04.2023;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року по справі №520/26364/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання, довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактично виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 3акону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 до 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Винести постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання, довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, з урахуванням фактична виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 3акону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, а сам факт звільнення зі служби не позбавляє військовослужбовця на отримання такої грошової компенсації за його заявою (рапортом) після звільнення. Вважає, що оскільки у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, то відповідно позивач має право на отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Щодо вимог позивача визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за період з 2017 по 2023 рік з урахуванням щомісячної додаткової винагороди передбаченої Постановою № 889 від 22.09.2010 та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період з 2017 по 2023 рік з урахуванням додаткової винагороди передбаченої Постановою № 889 від 22.09.2010, вказав, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. Щодо вимог позивача визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, з урахуванням додаткової винагороди та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, вказує, що у період проходження військової служби, до звільнення, позивач неодноразово звертався з рапортами до відповідача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, згідно з наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, однак відповідачем було проігноровано всі звернення. Відповідачем зворотнього не доведено. Отже позивач виконав усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, зокрема, подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, у якому зазначив конкретні припини для такої виплати, однак відповідачем протиправно не було здійснено нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік. Щодо вимог позивача визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб, вказав, що видання наказу про звільнення із зазначенням виду грошової компенсації за відпустки та й зазначення інших виплат не є доказом їх виплати, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначення вказаних видів грошового забезпечення у наказі про звільнення є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на за статтею 7 3акону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, вказав, що суд фактично взагалі не обґрунтував відмову у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплатити грошового забезпечення військовослужбовця із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році. Натомість, суд у спірному рішенні ґрунтувався лише на припущеннях, адже матеріали справи не містять доказів того, що суд витребовував у позивача докази на підтвердження відомостей щодо розрахунку з позивачем.
Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року в справі №520/26364/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що спірна одноразова грошова допомога позивачу виплачена відповідно до постанови КМ України від 17.09.2014 №460 за всі 60 місяців служби своєчасно та в повному обсязі (64 847, 52 гривень). Судом в свою чергу повністю проігноровано та не враховано наступні докази такої виплати. Згідно Довідки-розрахунку на молодшого сержанта ОСОБА_1 від 15.03.2024 №141/58/1910, відповідно до рядку 8 якої зазначено, що військовою частиною виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 64 847,52 гривень. Військова частина НОМЕР_1 просить суд врахувати, що згідно Довідки-розрахунку на молодшого сержанта ОСОБА_1 від 15.03.2024 №141/58/1910 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено розрахунок та виплату в повному обсязі грошового забезпечення, а саме в розмірі 138 803, 29 гривень, з яких власне спірна одноразова допомога при звільненні становить 64 847, 52 гривень. Факт зарахування коштів позивачу при звільненні підтверджується відомістю зарахувань заробітної плати ОСОБА_2 за період 2023-04-21 по 2023-04-21 за ІПН НОМЕР_2 , отриманої від АТ КБ "ПриватБанк", відповідно до якої позивач отримав зарахування на свій картковий рахунок 21 квітня 2023 року у розмірі 138 803, 29 гривень, де включена відповідно була і одноразова грошова допомога.
Крім того, відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначив, що весь період часу з 13.04.2023 до 20.09.2023 був відсутній будь-який спір про належні позивачу суми при звільненні, жодних заяв, скарг чи заперечень позивач не подавав, що в свою чергу свідчить про пропущення позивачем строків звернення до суду.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали даної справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2023 №104 ОСОБА_1 , водія противотанкового взводу роти вогневої підтримки звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.04.2023 №105-РС на підставі ст. 26 ч. 1 п. "а" (у запас), ч. 4 п. 2 пп. "г" (через сімейні обставини), вважати таким, що справи і посаду здав 13.04.2023.
Виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, затверджену постановою КМУ від 17.09.2014 №460 в розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення - 60 місяців.
Виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 100% до посадового окладу, за військове звання та надбавки за вислугу років та відпрацьований період квітня 2023року.
Виплатити щомісячну премію в розмірі 624% за відповідний період квітня 2023 року.
Виплатити додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022року у розмірі 100 000 грн., за відповідний період квітня 2023року.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась.
Виплатити грошову компенсацію за невикористані 23 доби щорічної основної відпустки за 2022 рік.
Щорічна основна відпустка на 2023 рік використана терміном 10 діб з 09.03.2023 по 18.03.2023.
Грошова допомога за 2023 рік виплачена.
На підставі п. 7 розділу 32 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, відрахувати з грошового забезпечення за 2 дні щорічної основної відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилась після звільнення.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023рік не виплачена.
Не погоджуючись з виплаченими у зв'язку зі звільненням виплатами, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції вважав необхідним визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції вважав їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо дотримання строків звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом та відповідних доводів відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.
Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття “заробітна плата» і “оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода», “одноразова грошова допомога при звільненні» та “оплата праці» і “заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Колегія суддів звертає увагу, що з даним позовом ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду 21.09.2023, коли частини перша і друга статті 233 КЗпП України були викладені у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, а саме:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
Тож для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, з якою подією слід пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 12 липня 2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).
Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19 липня 2022 року] положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Отже, у зв'язку з відміною карантину на території України з 24:00 год 30 червня 2023 року не існує підстав для застосування приписів пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.
У тексті Пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.
На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» №130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
Таким чином, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року у справі №444/2538/23.
Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також політичних грав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов наступних висновків.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Як убачається зі змісту позовних вимог, які відповідно до ст. 308 КАС України переглядаються судом апеляційної інстанції, позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023; визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889 від 22.09.2010 та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889 від 22.09.2010, з урахуванням фактична виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб; зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 3акону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Також відповідно до вимог апеляційної скарги відповідача спірними у цій справі є позовні вимоги ОСОБА_1 , які задоволені судом першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців служби.
Колегія суддів враховує, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом слугував не в повному обсязі розрахунок з ним при звільненні.
Як уже зазначалося, часовий проміжок, за який ОСОБА_1 просить перерахувати спірні види грошового забезпечення, охоплюється періодом з 15.05.2017 року по день звільнення позивача 13.04.2023, тобто підпадає під дію частини першої статті 233 КЗпП України, як до 19.07.2022 так і в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, яка почала діяти лише з 19 липня 2022 року.
Тобто, в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 15.05.2017 по 18.07.2022 звернення до суду з позовом не обмежується будь - яким строком.
Щодо періоду з 19.07.2022 року по день звільнення позивача - 13.04.2023, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року та закінчився 30.09.2023 року.
Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду 21.09.2023 року, тому він не пропустив строк звернення до суду.
З огляду на викладене, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023, нарахувати і виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 року (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Стаття 1 Закону №2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок № 178) пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з п.15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 (далі по тексту - Інструкція №475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 03.10.2018 року у справі № 803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18.
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Оскільки у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, тому відповідно і наявні підстави для видачі йому довідки про вартість речового майна, таким чином позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023 та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023 та нарахувати і виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023 є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон, Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704) затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначенні Законом України “Про соціальний і протиправний захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Далі Закон № 2001-ХІІ)
Відповідно до розділу XXIV Наказу № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Як вбачається з обсягу позовних вимог, позивачем при зверненні до суду заявлена вимога про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженої Наказом МОУ від 11.06.2008 № 260 за 2023 рік.
Як встановлено Наказом № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України.
Окремими дорученнями Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023 встановлено, що у 2023 році матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності підстав, які прописані в п. 6 даного окремого доручення.
Пунктом 6 Окремого доручення визначено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
поранення військовослужбовця, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Колегія суддів зазначає, що цей вид допомоги не є обов'язковою виплатою, у тому числі і у разі звільнення, крім того, для її отримання необхідно підтвердити підстави для її виплати.
Колегія суддів вказує, що позивач не навів доказів про наявність підстав, передбачених пунктом 6 Окремого доручення Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023 для виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 від 22.09.2010 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889 від 22.09.2010, з урахуванням фактично виплачених сум, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі по тексту - Закон України №2232-XII).
Згідно зі ст. 2 Закону України №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.40 Закону України №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №889 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) від 22 вересня 2010 року № 889 (далі по тексту - постанова КМУ №889) щомісячну додаткову грошову винагороду установлено:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 постанови КМУ №889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання вищевказаної постанови КМУ № 889, Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію №595 (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони №550 від 24.10.2016).
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції №595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови КМУ № 889 затверджено Інструкцію № 550 (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони №260 від 07.06.2018) та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України".
Пунктом 1 Інструкції №550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції №550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений)
Згідно з пунктом 5 Інструкції №550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції №550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Так, порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони № 260 від 07.06.2018) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Інструкція №260).
Відповідно до пункту 30.1 Інструкції № 260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з приписами п. 30.2 Інструкції №260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Пунктом 30.3 Інструкції №260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 року по справі №825/997/17 зазначила, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі №522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та постанови КМУ № 889, а не Інструкцій №595 та №550.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється допомога на вирішення соціально - побутових питань, грошова допомога на оздоровлення та інші одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Позивач у позовній заяві просив нарахувати та виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення за 2017-2023 роки з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою № 889.
Як убачається з військового квитка серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 зараховано на військову службу з 15.05.2017 року.
Колегія суддів зазначає, що з 01.03.2018 року втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Крім того, відповідач зазначає, що позивачу додаткова винагорода, передбачена постановою № 889 з початку служби (15.05.2017) на час її дії до 01.03.2018 не виплачувалась.
Оскільки за період з дати зарахування позивача на військову службу з 15.05.2017 до втрати чинності постановою № 889 (01.03.2018) позивачу не виплачувалась додаткова винагорода передбачена постановою № 889, таким чином відсутні підстави для врахування її при виплаті грошової допомоги на оздоровлення та задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення за період 2017-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за період 2017-2023 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою № 889, з урахуванням фактично виплачених сум.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 за статтею 7 3акону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 за статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (далі Постанова № 704) затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Відповідно п. 4 Постанови № 704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
У свою чергу, у пункті 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 закріплено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
У примітці Додатку 14 Постанови № 704 визначено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103), якою п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.
Отже, починаючи з 29 січня 2020 року відновлено дію п. 4 Постанови № 704 у редакції, яка передбачає використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
У відповідності з п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01 січня 2017 року) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Під час розгляду і вирішення цієї справи положення п. 4 Постанови №704 та п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» підлягають солідарному застосуванню.
Зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Натомість розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня 2020 року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями - не впливає в силу вимог п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Тобто, фактично з прийняттям постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 розрахункову величину для обчислення розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями було змінено з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX встановлено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2102 грн.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 №1082-IX встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270 грн.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481 грн.
Положеннями статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" від 03.11.2022 № 2710-IX встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684 грн.
Таким чином, грошове забезпечення позивача має обчислюватися з використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема: у період з 30.01.2020 по 31.12.2020 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»; у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»; у період з 01.01.2023 по 13.04.2023 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Однак, відповідачем при обчисленні розміру грошового забезпечення позивача було розраховано з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не відповідає вимогам законодавства, висновки про що також сформував Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, зазначивши, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Зазначена правова позиція також узгоджується із постановою Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно перерахунку грошового забезпечення позивача з саме з 30.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 13.04.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022 рік у кількості 23 доби, та за 2023 рік за 10 діб, колегія суддів зазначає наступне.
Як убачається з витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2023 №104 про звільнення ОСОБА_1 , щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Виплатити грошову компенсацію за невикористані 23 доби щорічної основної відпустки за 2022 рік. Щорічна основна відпустка на 2023 рік використана терміном 10 діб з 09.03.2023 по 18.03.2023. На підставі п. 7 розділу 32 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, відрахувати з грошового забезпечення за 2 дні щорічної основної відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилась після звільнення (а.с. 34).
Відповідно до довідки-розрахунку ОСОБА_1 від 15.03.2024 № 141/58/1910 у рядку 7 вказано, що нарахована грошова компенсація за невикористані відпустки за 21 добу за 2022-2023 роки у розмірі 18 913, 86 грн (а.с. 95).
Вказана сумі відповідно до відомості про зарахування заробітної плати за 21.04.2023 року зарахована на рахунок позивача (а.с. 98).
Таким чином, відповідачем нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки за 2022 та 2023 рік, тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» за 60 місяців, суд враховує наступне.
Відповідно до абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їхнього призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 4 розд. ХХХІІ Порядку №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які були призвані на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, при звільненні зі служби після прийняття рішення про демобілізацію виплачується грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 (далі Порядок №460).
Пунктом 1 Порядку №460, який прийнятий відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Приписи п. 2 Порядку №460 визначають, що військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Правила обчислення такої допомоги регламентовані пунктами 3-4 Порядку №460, а пунктом 5 його передбачено, що виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.
Як вбачається з матеріалів справи позивач був звільнений з військової служби з 13.04.2023 року на підставі ст.26 ч.1 п. «а» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», (у запас) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду.
Відтак, з урахуванням приписів абз. 7 ч. 2 ст. 15 Закону та норм Порядку №460, позивач належить до кола звільнених з військової служби осіб, які мають право на отримання грошової допомоги за визначеними Порядком №460 правилами.
Як убачається з довідки-розрахунку ОСОБА_1 від 15.03.2024 № 141/58/1910 у рядку 8 вказано, що нарахована одноразова грошова допомога при звільненні 4% за 60 місяців у розмірі 64847, 52 грн (а.с. 95).
Вказана сумі відповідно до відомості про зарахування заробітної плати за 21.04.2023 року зарахована на рахунок позивача (а.с. 98).
За таких колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією» та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією».
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що судом першої інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, в той час як доводи апеляційних скарг частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023 та зобов'язання відповідача видати довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023, нарахувати та виплатити компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023; про перерахунок грошового забезпечення позивача з 30.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2023 по 13.04.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 по справі № 520/26364/23 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 13.04.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 13.04.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно за період з 15.05.2017 року по 13.04.2023.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 по 13.04.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30.01.2020 по 31.12.2020 шляхом множення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 передбаченого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 шляхом множення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021 передбаченого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 шляхом множення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022 передбаченого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 13.04.2023 шляхом множення показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 передбаченого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий