04 квітня 2025 р. Справа № 520/21414/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Господарського суду Донецької області та Державної судової адміністрації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 (суддя Тітов О.М.; м. Харків) по справі № 520/21414/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України , Господарського суду Донецької області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Господарського суду Донецької області (далі також відповідач1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач2, ДСА України), у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення Господарського суду Донецької області фінансування виплати належної судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028грн;
- зобов'язати ДСА України забезпечити Господарський суд Донецької області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн, за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн;
- визнати протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Господарський суд Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2024 року на підставі ч. 2, 3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн, за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
Харківський окружний адміністративний суд, рішенням від 20 червня 2024 року, позовні вимоги - задовольнив частково.
Визнав протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 у період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Зобов'язав Господарський суд Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2024 року на підставі ч. 2, 3 ст. 135 Закону №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн, за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку, оскільки вважають, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням доказів, наданих відповідачем, просять скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначили, що Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, вказана норма права є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.
Законами України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», “Про Державний бюджет України на 2022 рік», “Про Державний бюджет України на 2023 рік», “Про Державний бюджет України на 2024 рік», з 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 грн.
Вказана норма є чинною, неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню, у зв'язку з чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Також ДСА України в апеляційній скарзі стверджує, що позивач пропустив строк звернення з адміністративним позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.06.2024.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга Господарського суду Донецької області не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ДСА України підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що Указом Президента України від 23.01.2012 №29/2012 “Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Господарського суду Донецької області строком на п'ять років.
Відповідно до наказу Господарського суду Донецької області від 03.02.2012 №37-к позивача зараховано до штату суду.
Відповідно до Указу Президента України від 19.12.2018 №430/2018 “Про призначення суддів» позивача призначено на посаду судді Господарського суду Донецької області безстроково.
02.09.2022 позивачу виплачена допомога на оздоровлення за 2022 рік.
03.08.2023 позивачу виплачена допомога на оздоровлення за 2023 рік.
Наказом від 04.02.2024 позивачу встановлено з 03.02.2024 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу судді. Наказом від 05.02.2024 встановлено з 03.02.2024 щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу судді.
Згідно довідки Господарського суду Донецької області від 29.07.2024 № 02-30/145/2024 судом встановлено, що суддівську винагороду позивачу за період з 01.01.2021 по 31.07.2024 розраховано із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що дії відповідача щодо виплати позивачеві суддівської винагороди, розрахованої виходячи з прожиткового мінімуму - 2102 грн, є протиправними, з огляду на що зобов'язав відповідача провести нарахування та виплату позивачеві недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 січня 2024 року на підставі ч. 2, 3 ст. 135 Закону №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270 грн, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн, за період з 01 січня 2024 року по 31 липня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з урахуванням такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 ст. 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 ст. 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України "Про прожитковий мінімум" є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 за № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ передбачено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Спір у цій справі виник у зв'язку з обчисленням суддівської винагороди позивача, виходячи з установленого законами України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України "Про судоустрій і статус суддів") гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України "Про прожитковий мінімум".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону України "Про прожитковий мінімум" закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закони України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII.
Такі закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII визначено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Така правова позиція щодо застосування ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", ст. 135 Закону №1402-VIII викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22 та від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21.
Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом №1402-VIII.
Отже, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) було неправомірною.
У постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював такі правові висновки:
- Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів";
- зміна Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" складової для визначення базового розміру посадового окладу судді є порушенням гарантії незалежності суддів.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України» (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати позивачеві у період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн - є протиправними.
Стосовно доводів ДСА України про пропуск позивачем строку звернення з адміністративним позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.06.2024, колегія суддів зазначає таке.
Позивач у позовній заяві просила поновити пропущений строк для звернення до суду стосовно вимог за період з 18 липня 2022 року по 30 березня 2024 року. В обґрунтування вказаного клопотання наголошувала, що впровадження воєнного стану стало причиною пропуску позовної давності для вимог за період з 18 липня 2022 року по 30 березня 2024 року. Посилалася, на те, що місцем її постійного проживання та роботи є місто Харків, який відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, входить до переліку територій можливих бойових дій з 24.02.2022, а місто Харків піддається регулярним обстрілам з важкого озброєння та ракетним обстрілам з боку окупаційної армії рф, внаслідок чого стаються регулярні перебої з постачанням електроенергії, що об'єктивно ускладнило звернення до суду з цією позовною заявою у встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк. Крім того, звертала увагу на те, що вона є багатодітною матір'ю та троє її неповнолітніх дітей з 2022 року перебувають за кордоном, що зумовлює необхідність її регулярного перебування у відпустках для їх відвідування.
Суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження поновив позивачеві строк звернення до суду з цим позовом, вказавши лише про визнання поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду за період з 18 липня 2022 року по 30 березня 2024 року та поновив пропущений строк звернення до адміністративного суду за вказаний період.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не навів жодних обґрунтувань стосовно власних висновків про поважність підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
28.02.2025 Другий апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, в якій, зокрема, визнав неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та запропонував позивачеві надати пояснення щодо причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 30.03.2024, із наданням відповідних доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних перешкод, які унеможливили своєчасне подання позову з врахуванням висновків суду щодо застосування положень ст. 233 КЗпП України.
Роз'яснив, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк, позовна заява в частині вимог за період з 19.07.2022 по 30.03.2024 підлягає залишенню без розгляду згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України.
Позивач подала клопотання про поновлення строку, в якому просила розцінити як ґрунтовне та відповідне чинному законодавству поновлення ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у цій справі встановленого ст. 233 КЗпП України та пропущеного мною тримісячного строку для звернення до суду.
Вважає несуттєвим пропуск тримісячного строку звернення до суду з цим позовом на півроку за період з 01.10.2023 по 30.03.2024 (натомість доводи про поважність причин строку звернення за період з 19.07.2022 по 30.09.2023 не наведені).
Посилаюсь, на те, що місцем мого постійного проживання та роботи є місто Харків, який відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22.12.2022 №309, входить до переліку територій можливих бойових дій.
Наголосила, що поставлене в позові питання для неї є вкрай суттєвим, оскільки вона є багатодітною матір'ю та на цей час забезпечення її родини переважно залежить від її доходів у вигляді суддівської винагороди.
Особливо підкреслила, що строк звернення до суду впроваджено законодавцем не для того, щоб надавати відповідачам, у даному випадку суб'єктам владних повноважень, можливості уникнути виконання покладених на них обов'язків з нарахування та виплати мені суддівської винагороди у встановленому законом розмірі.
Надаючи оцінку наведеним доводам поважності підстав звернення до суду колегія суддів зазначає таке.
Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 та 3 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ст. 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма ст. 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. 1 і 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: “Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Колегія суддів враховує, що 06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: “До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний підхід щодо застосування приписів ст. 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Як свідчать матеріали справи, позивач 31.07.2024 звернувся до суду з позовом про перерахунок та виплату суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2024 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі до вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 30.01.2020 по 18.07.2022 застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що до вимог щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 30.03.2024 та допомоги на оздоровлення за 2022 (виплачена 02.09.2022), 2023 (виплачена 03.08.2023) роки застосуванню підлягають положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2024 року у справі № 500/7802/23 та від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. N 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, з 01 липня 2023 року строк звернення до суду з позовом про виплату заробітної плати регламентується ст. 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2024 року (справа № 200/5637/23).
Досліджуючи питання коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права при зверненні до суду 31.07.2024 із позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 31 липня 2023 року, колегія суддів враховує, що суддівська винагорода є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому суд наголошує, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав саме з моменту отримання відповідної виплати, а не з моменту письмового повідомлення про відповідні суми суддівської винагороди.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Зважаючи на такий правовий підхід обчислення строків звернення до суду та беручи до уваги дату подання позивачем позову, колегія суддів зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду за період з 19.07.2022 по 30.03.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції) позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так, дослідивши доводи заяви позивача від 05.03.2025 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів констатує їх тотожність обставинам, викладеним у позові та яким Другий апеляційний адміністративний суд вже надав оцінку в ухвалі від 28.02.2025 - визнав їх неповажними.
Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перепон у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини та не надав належної оцінки причинам пропуску строку на звернення позивачем до суду за період з 19.07.2022 по 30.03.2024.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду за період з 19.07.2022 по 30.03.2024 та не надано належних і допустимих доказів поважності пропуску цього строку, а судом апеляційної інстанції не знайдено підстав для його поновлення, колегія суддів приходить до висновку про застосування до адміністративного позову наслідків пропущення цього строку, передбачених ст. 122 КАС України, та залишення позовної заяви без розгляду у цій частині.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з залишенням адміністративного позову без розгляду в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання Господарського суду Донецької області провести нарахування та виплату позивачці недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 30.03.2024 та допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки.
В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 316 КАС України, а тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. п. 1, 3, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 229, 240, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 319, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Господарського суду Донецької області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 по справі № 520/21414/24 - скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 у період з 19.07.2022 по 30.03.2024 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн та зобов'язання Господарського суду Донецької області провести нарахування та виплату судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за період з 19 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481 грн, за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684 грн, за період з 01 січня 2024 року по 30 березня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
Ухвалити у скасованій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2024 по справі № 520/21414/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко О.А. Спаскін