04 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 761/45916/23
Провадження: № 22-ц/824/1041/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Верланова С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Притули Н. Г.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс», про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі по тексту - ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», позивач) звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 квітня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТ ФІНАНС» (далі по тексту - ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС») та ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , відповідач) укладено кредитний договір №10003569735 про надання споживчого кредиту (далі по тексту - кредитний договір №10003569735), згідно умов якого відповідачу надано кредит в сумі 10 500 грн строком на 30 календарних днів зі сплатою 416.1% річних.
Вказує, що ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» виконало взяті на себе зобов'язання та перерахувало кредитні кошти на банківську картку, що підтверджується доказами про отримання відповідачем грошових коштів. Однак, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, грошові кошти, в строк визначений договором, не повернув, внаслідок чого утворилась заборгованість.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу №556/ФК-22, за яким ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС», передало, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», прийняло, право грошової вимоги, за кредитним договором №10003569735 від 13 квітня 2021 року.
За договором факторингу, сума боргу перед новим кредитором є обґрунтованою та документально підтвердженою, та становить 37688 грн 70 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10500 грн, заборгованість за відсотками становить 27188 грн 70 коп., заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн, заборгованість за пенею становить 0 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року у задоволенні позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що під час розгляду справи судом, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження надання кредиту відповідачу; суд позбавлений можливості встановити чи дійсно перейшло до позивача право вимоги за кредитним договором №10003569735 від 13 квітня 2021 року, укладеним із ОСОБА_1 , оскільки до Договору факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року, укладеного між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», позивач надав витяг з реєстру боржників до договору, який підписаний лише представником позивача, а не сторонами, що суперечить положенням п.8.7 договору факторингу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 перераховано кредитні кошти на банківську карту в сумі 10500 грн за транзакцією 31833-79625-30534 через платіжний сервіс ТОВ «Платежі Онлайн» на картковий рахунок № НОМЕР_1 в MONOBANK.
ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС», керуючись ст.530, 1082, 1084 ЦК України згідно договору факторингу №556/ФК-22 відступило право вимоги за кредитним договором № 100035269735 від 13 квітня 2021 року на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». До позовної заяви додано докази щодо укладення договору факторингу, а саме: копію договору факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року, витяг з додатку №1 від 05 вересня 2022 року з договору факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року.
Вказує, що витяг з реєстру боржників - окремий документ, який не є додатком до договором факторингу чи додатковою угодою у значенні п.8.7 договору факторингу. Витяг з частиною реєстру боржників який містить інформацію, що становить банківську таємницю, у зв'язку з чим позивач не надав його до суду першої інстанції у повному обсязі, а відповідно до п.2 ст.95 ЦПК України подав витяг щодо конкретного боржника, щодо якого існує спір, посвідчений уповноважений представником позивача.
При цьому вказує, що уразі, якщо були наявні сумніви щодо отримання відповідачем коштів за договором кредиту та відступлення прав вимог, суд першої інстанції мав залишити позовну заяву без руху для надання доказів на підтвердження позовних вимог.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Як вбачається з матеріалів справи, 13 квітня 2021 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №10003569735, згідно якого товариство зобов'язувалось надати відповідачу кредит в сумі 10 500 грн. строком на 30 календарних днів зі сплатою 416.1% річних (п.1.2, 1.3, 1.6 Договору).
На підтвердження укладання кредитного договору, позивач долучив лише оферту та акцепт від 13 квітня 2021 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №10003569735 від 13 квітня 2021 року, за період з 13 квітня 2021 року по 05 вересня 2022 року заборгованість станом на 12 серпня 2021 року складається з заборгованість за тілом кредиту у розмірі 10500 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 27688 грн 70 коп., а разом заборгованість складає 37688 грн 70 коп.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС», клієнт, та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», фактор, укладено договір факторингу №556/ФК-22, за яким ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» передало, а ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прийняло право грошової вимоги.
Позивачем додано до позовної заяви, повідомлення про наявну заборгованість від 05 вересня 2022 року, яким ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» повідомляє ОСОБА_1 про наявну заборгованість, а також про укладений між ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», договір факторингу №556/ФК-22.
Також, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», надало, вимогу від 12 грудня 2022 року на ім'я ОСОБА_1 про необхідність погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №10003569735 від 13 квітня 2021 року.
Позиція суду апеляційної інстанції
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо відсутності можливості встановити перехід до позивача право вимоги за кредитним договором №10003569735 від 13 квітня 2021 року, укладеним із ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб'єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Отже, реєстр договорів має теж бути належно оформленим та підписані договори про відступлення права вимоги.
На підтвердження переходу права вимоги до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», надано договір факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року, форму реєстру прав вимог (додаток №1 до договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року), додаток №2 до договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року про передачу документів на підтвердження прав вимоги, вказані документи підписані електронним цифровим підписом. Також, долучено, копії платіжних інструкцій: №2474 від 06 вересня 2022 року з призначенням платежу: договір факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року, №2493 від 12 вересня 2022 року з призначенням платежу: договір факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року, №2544 від 19 вересня 2022 року з призначенням платежу: договір факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року; витяг з додатку до договору факторингу №556/ФК-22 від 05 вересня 2022 року відносно ОСОБА_1 , сформормований 30 жовтня 2023 року представником ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - адвокатом Анастасією Міньковською.
Зміст умов договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року не містить умов передання ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором №10003569735.
Згідно умов договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимог, а фактор зобов'язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених договором (п. 2.1 договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року).
Відповідно до п.4.1 договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеного в Додатку №1 до цього договору.
Згідно п.8.7 договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року, додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід'ємну частину.
Звертаючись до суду із даним позовом, ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надано суду підписаного ним та ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» реєстр боржників за договором факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року, в якому б було зазначено про передачу прав вимоги за кредитним договором №10003569735.
При цьому, наявна у матеріалах справи форма реєстру боржників, яка долучена до договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року не є належним доказом передачі такого реєстру боржників, оскільки не містить дати, підписів сторін, а є лише додатком до вказаного договору.
Витяг з додатку до договору факторингу №556/ФК -22 від 05 вересня 2022 року, що долучений до позовної заяви, сформовано ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» в односторонньому порядку та не містить підпису уповноваженої особи ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС», а отже не засвідчує передачу прав вимоги за кредитним договором №10003569735 до позивача.
За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження переходу до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» прав вимоги за кредитним договором №10003569735 є правильним.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження надання кредиту відповідачу, колегія суддів виходить з наступного.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» (далі по тексту - Закону), на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Згідно ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом вказаних норм, позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредитодавцеві ту суму кредиту, яка була ним отримана на підставі такого договору.
Розмір зобов'язання щодо повернення суми кредиту визначається сумою фактично отриманого кредиту в рамках договору.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право на пред'явлення будь-якої вимоги.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.
Враховуючи предмет спору та обставини, на які посилався позивач, воно зобов'язано було надати суду докази, зокрема, на підтвердження надання відповідачу ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» кредитних коштів у відповідності до умов договору.
Згідно п. 2.1 кредитного договору №10003569735 кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником товариству з метою отримання кредиту.
ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 кредиту, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на платіжну картку, таких як платіжного доручення, меморіального ордеру, тощо. Також з умов договору неможливо встановити за якими реквізитами ТОВ «ФК «ІНВЕСТ ФІНАНС» мало перерахувати суму коштів надану у кредит.
Наданий ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом надання відповідачу кредитних коштів.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, банк на підтвердження перерахування кредитних коштів долучив до апеляційної скарги копію інформаційної довідки № 62/9780/12 від 14 грудня 2022 року.
Вирішуючи порушене скаржником питання, колегія суддів відмічає, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно із ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 3 ст. 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 909/722/14.
За змістом статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, а не суду.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, а саме копію інформаційної довідки № 62/9780/12 від 14 грудня 2022 року, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавались, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції, будь-яких заяв про долучення їх до матеріалів справи позивачем не подано, а також не обґрунтовано та не надано доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно з правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року у справі №990/114/23, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях судового процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.
За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав залишити позовну заяву без руху для надання доказів на підтвердження позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 рокупідлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
Оскільки колегія суддів не задовольняє апеляційну скаргу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» , то перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 268, 369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС»залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура