Справа №760/2031/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3575/2025 Доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
01 квітня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року, -
Даною ухвалою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, по 25 квітня 2025 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 суд врахував тяжкість та міру покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, його вік. Зазначено, що санкція статті кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 передбачає покарання у вигляді позбавленням волі (тяжкий злочин). Тобто, перебуваючи на волі ОСОБА_6 може зникнути від суду, усвідомивши яка міра покарання (позбавлення волі) останньому загрожує в разі визнання судом його винним у вчиненні відповідного злочину. Крім того, врахував, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчинені тяжкого корисливого злочину, наразі не працює та немає джерела доходу, а тому може вчиняти інші корисливі злочини.
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, змінити міру запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт по місцю його реєстрації.
Вважає, що місцевим судом грубо порушено вимоги ч. 2 ст. 184 КПК України, а саме за три години йому не вручено копію клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, чим порушено його права на ознайомлення з доводами та не надано йому можливості подати заперечення. А також суд не надав йому слова, чим порушив принципи змагальності в судовому процесі.
Крім того, суд не дослідив наявність всіх обставин визначених ч. 2 ст. 194 КПК України, які необхідні для обрання особі міри запобіжного заходу вигляді тримання під вартою, як виключного. Також, судом не перевірено обґрунтованості підозри та наявність всіх ризиків, які визначені в ст. 177 КПК України та викладенні в клопотанні прокурора, як на підставу тримання його під вартою.
Зазначає, що він є особою молодого віку, вчинив злочин вперше, визнає свою вину, щиро кається у вчиненому, раніше не судимий, має місце реєстрації та проживання, має позитивні характеристики за місцем проживання, має наявні соціальні зв'язки, вчинив злочин на суму 284,00 грн.
Вважає, що має можливість перебувати під домашній арештом, оскільки тримання під вартою є занадто суворою мірою запобіжного заходу, а також не впливав на слідство, не погрожував потерпілим та свідкам, не переховувався від слідства та не має такого наміру в подальшому.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на відсутність клопотань сторін кримінального провадження про розгляд апеляційної скарги за їх участі, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Так, з оскаржуваної ухвали вбачається, що підставами для продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може: переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Також місцевим судом, на виконання вимог ст. 178 КПК України, було враховано тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватими у злочині, у вчиненні якого він обвинувачується, дані про особу обвинуваченого, його вік.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, як про це просить обвинувачений, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні ризики неправомірної поведінки є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з ухвали суду першої інстанції вбачається, що при обранні такого ОСОБА_6 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Разом з тим, наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, а також те, що він раніше не судимий, щиро кається у вчиненому, є особою молодого віку, позитивно характеризується не є підставою для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який, враховуючи висунуте обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду також підлягає скасуванню ще й з тих підстав, що йому не було вручено копії клопотання прокурора та не надано можливості подати заперечення не є слушними, оскільки зазначені вимоги не поширюються на випадки розгляду питання доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою під час судового розгляду у порядку ст. 331 КПК України.
Інші підстави, зазначені обвинуваченим у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків передбачених цим Кодексом.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20 листопада 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Водночас, ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів, щодо обрання обвинуваченому розміру застави, який перевищував його наявні активи та поточні доходи, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника, шкоду, завдану кримінальним правопорушенням та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
На думку апеляційного суду, з урахуванням майнового стану та репутації обвинуваченого, суспільної небезпеки інкримінованого злочину, застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є обґрунтованою та здатна забезпечити виконання ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 25 лютого 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на 60 днів із можливістю внесення застави у розмірі 242 240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, по 25 квітня 2025 року включно- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Суддя Суддя