Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/7413/2025
м. Київ Справа № 362/4826/16-ц
03 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кравченко Л.М., у цивільній справі за позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення і державного акту та витребування майна з незаконного володіння, -
У вересні 2016 року заступник керівника Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення і державного акту та витребування майна з незаконного володіння.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» 20 травня 2002 року видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 971,21 га для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур серії ІІ-КВ №001432-270, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №102.
Зазначає, що Глевахівська селищна рада Київської області здійснювала розпорядження землями, вилученими у ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на підставі рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року.
ОСОБА_1 на підставі рішення Глевахівської селищної ради Київської області від 05 березня 2008 року №439-20-V передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, площею 0,10 га, та видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №581470. Зазначена земельна ділянка згідно інформації управління Держземагенства у Васильківському районі знаходиться у межах земель, переданих в постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».
Разом з тим, рішенням господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року за нововиявленими обставинами, вказане рішення суду скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Київської області відмовлено.
Вважає, що за таких обставин Глевахівська селищна рада Київської області, прийнявши рішення від 05.03.2008 року №439-20-V у частині надання у власність відповідача земельної ділянки, діяла за відсутності повноважень та з порушенням законодавства.
З огляду на вище викладене просив суд визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради № 439-20-V від 05.03.08; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 581470, виданий на ім?я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3221455300:03:008:0074, що розташована по АДРЕСА_1 , та скасувати його державну реєстрацію; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Головного управління Держземагентства у Київській області та у постійне користування Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельну ділянку, площею 0,10 га з кадастровим номером 3221455300:03:008:0074.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року у задоволені позову Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення і державного акту та витребування майна з незаконного володіння, - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 22 січня 2025 року позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що фактично про порушення інтересів держави органами Держземагентства стало відомо у 2015 році за результатами проведення робіт із співставлення обмінних файлів земельних ділянок, які накладаються на землі ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», які перебувають у постійному користуванні останнього згідно державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270 від 20.05.2002 року, що відображено в інформації управління Держземагентства у Васильківському районі від 05.01.2015 року за № 10-1009-0.2- 2/2-15 зі списком (переліком) земельних ділянок, які мають перетин із землями ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», серед вказаного переліку зазначена спірна земельна ділянка.
Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Київській області не було взагалі учасником ні вилучення та передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, ні зміни її цільового призначення, оскільки спірне рішення прийнято Глевахівською селищною радою, при цьому слід зазначити, що у самому тексті рішення органу місцевого самоврядування не міститься інформація, яка дає можливість ідентифікувати земельну ділянку ОСОБА_1 із землями ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».
Також, до 2013 року в управлінні Держкомзему у Васильківському районі був обмежений доступ до інформаційних систем, в яких містилась інформація про місцезнаходження спірної земельної ділянки.
Вказує на те, що у державному акті на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , не зазначено відомостей про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах ділянки ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».
На думку апелянта вказані факти достовірно свідчать про наявність об'єктивних причин неможливості та складності своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та вжиття заходів та захист інтересів держави, лише шляхом отримання рішення Глевахівської селищної ради та копій державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 . Також, неможливо було довідатися про зазначені порушення інтересів держави з рішення господарського суду Київської області від 21.04.2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення вказаного суду від 30-31.12.2008 року у справі № 18/595-08, оскільки останнім не встановлено те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах ділянки ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», вказане питання взагалі не досліджувалось під час розгляду справи. За аналогічних обставин і ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» немогло довідатись про наявні порушення раніше ніж 05.01.2015 року.
З урахуванням зазначеного, саме з 05.01.2015 року необхідно рахувати початок перебігу строку позовної давності, тому вказану позовну заяву подано в межах строку звернення до суду, а саме 30.09.2016.
В судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 адвокат Ларичев Валерій Вікторович, якій заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змні.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності не з'явившихся сторін.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 20 травня 2002 року Глевахівською селищною радою Київської області видано ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» державний акт на право постійного користування землею для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, площею 971,2 га, який зареєстровано за №102 (т. 1 а.с. 14).
Рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року у справі №18/595-08 позов Глевахівської селищної ради Київської області задоволено, припинено право постійного користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельною ділянкою, загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею у частині користування земельною ділянкою, площею 387,19 га, виданий ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», скасовано його державну реєстрацію.
Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора про перегляд рішення господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, рішення суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Київської області відмовлено. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року у справі №18/595-08/17/4 залишено без змін (т. 1 а.с. 16-17).
Рішенням Глевахівської селищної ради Київської області від 05 березня 2008 року № 439-20-V ОСОБА_1 була передана у власність земельна ділянка, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 18).
17 березня 2010 року на ім'я ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №581470 (т. 1 а.с. 19).
Відповідно до листа ГУ Держземагенства у Васильківському районі Київської області від 05 січня 2015 року №10-1009-0.2-2/2-15 земельна ділянка, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, має перетин із ділянкою ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» (т. 1 а.с. 20-21).
На підтвердження перебування спірної земельної ділянки, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» прокурором надано копію технічної документації №LІХ/8-93 по складанню державного акту на право постійного користування землею ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», площею 971,21 га, з цільовим призначенням для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, що розташована на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, графічне зображення (копії).
Також прокурор надав викопіювання із ортофотоплану та нанесенням місць взаємного розташування земельних ділянок ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» і земель, виділених селищною радою фізичним особам.
Крім того, прокуратурою надано копію науково-технічного звіту з виконання робіт за темою: «Відновлення значень координат меж земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні в ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», виготовлений Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09 лютого 2016 року №2243-16.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що рішення про вилучення земельної ділянки, переданої у приватну власність ОСОБА_1 із земель, що перебувають у постійному користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» не приймалося, добровільно це підприємство не відмовлялося від свого права користування, що свідчить про відсутність волевиявлення держави як власника спірної ділянки на її відчуження, суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення норм земельного законодавства при прийнятті Глевахівською селищною радою рішення щодо передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 на землях ДП. Проте позивач пропустив строк позовної давності, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. «е» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
За змістом ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.
Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені ст. 141 ЗК України, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у ст. 149 ЗК України.
Так, згідно із ч. 1-3 цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» Національна академія наук України, національні галузеві академії наук та організації, що віднесені до їх відання, мають право використовувати належне їм майно для участі у цивільних відносинах, у тому числі для ведення фінансово-господарської діяльності, відповідно до цілей їх утворення та в межах їх цивільної правоздатності. Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.
Так, згідно з рішенням Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року припинено право ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво інституту фізіології рослин та генетики НАН України» постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та вилучено для суспільних та інших потреб територіальної громади смт. Глеваха, Васильківського району Київської області та передано її до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.
Проте, зазначене судове рішення було скасоване за нововиявленими обставинами рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту. Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року залишив без змін.
Таким чином, зазначене судове рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов'язує припинення права користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» зазначеними земельними ділянками.
Разом з тим, Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року встановив, що відповідно до статуту, зареєстрованого Васильківською районною державною адміністрацією 23 жовтня 2001 року, «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» є правонаступником ДСВ НАН України, створеного згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 09 листопада 1961 року №1427-р. Цим же розпорядженням підприємству виділено із земель колгоспу «Україна» та неосвоєних земель забудови.
Таким чином, за вищенаведеними положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.
Відповідно до цього Закону об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання.
Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України.
Відповідна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі №362/2381/13-ц (6-935цс17) і колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав відступити від неї.
Зважаючи на зазначене та враховуючи ст. 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» у Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області не було правових підстав для розпорядження спірною земельною ділянкою без згоди Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до Земельного кодексу України.
З огляду на вище викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області в частині виділення із земель сільськогосподарського призначення, які перебували у постійному користуванні позивача, земельної ділянки ОСОБА_1 під будівництво житлового будинку суперечить вищенаведеним положенням законодавства, а тому є не законним.
Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявила про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголосив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин
Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі.
У цивільному законодавстві закріплені об'єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.
Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), на які послалася заявник в касаційній скарзі, в яких також вказано, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Отже, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 р. у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 р. у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 р. у справі № 469/1203/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 р. у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі, вказано, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У спірних правовідносинах суб'єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності (Постанова ВС від 06.12.2023 справа № 362/122/15-ц).
Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області звернувся до суду з позовом 30.09.2016 року
При цьому оспорюваний державний акт серії ЯИ № 581470 на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, було видано ОСОБА_1 26.02.2010 року управлінням Держкомзему у Васильківському районі та зареєстровано 26.02.2010 року в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.
Державний комітет України із земельних ресурсів (Держкомзем) на час виникнення спірних правовідносин був центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру і забезпечував її реалізацію, здійснював управління в цій сфері.
У відповідності до Указу Президента України від 08 квітня 2011 р. № 445/2011 правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів встановлено Державне агентство земельних ресурсів України, а постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 Державне агентство земельних ресурсів України було реорганізовано шляхом перетворення у Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).
Таким чином, позивач у справі, в інтересах та від імені якого прокурором подано позов, є правонаступником органу, який видав на ім'я ОСОБА_1 державний акт серії ЯИ № 581470 на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 3221455300:03:008:0074, та який при здійсненні своїх повноважень повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі зазначеного державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 26.02.2010 року.
При цьому, позивачем - Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві та Київській області не доведено, що територіальний орган Державного комітету України із земельних ресурсів, правонаступником якого він є, не міг дізнатися про порушення свого цивільного права при видачі відповідачу державного акта серії ЯИ № 581470.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 360/1413/15-ц (провадження № 61-22407св19) та в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 360/122/15-ц (провадження № 61-9009св22)
З урахуванням вище викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», в інтересах яких прокурор подав позов, мали можливість довідатися про порушення прав землекористування щодо спірних земельних ділянок з рішення Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 р. у справі № 18/595-08, а також Головне управління Держгеокадастру у Київській області могло довідатися про порушення свого права з дати видачі ОСОБА_1 державного акта на право власності на спірну земельну ділянку, тобто з 26.02.2010 року обґрунтованих підстав для поновлення строку позивачами суду не надано.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця .І.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 04 квітня 2025 року
Головуючий: Судді: