Справа № 759/7387/24
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3208/2025
02квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року у складі судді Єросової І.Ю.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини,-
У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 , у якому просив зменшити розмір аліментів, що з нього стягуються на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі судового наказу, виданого Святошинським районним судом м. Києва від 08 серпня 2023 року у справі №13793/23 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з частини до 1/8 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтовано тим, що 15 липня 2014 року, між ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_4 (після шлюбу - ОСОБА_4 ) було укладено шлюб, який рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 шлюб між було розірвано.
Від зазначеного шлюбу, у них народилася донька: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
08 серпня 2023 року Святошинським районним судом м. Києва за заявою ОСОБА_1 був виданий судовий наказ №759/13793/23, відповідно до якого вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1 500 грн, щомісячно, починаючи з 20 вересня 2013 року і до повноліття дочки, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2014 року, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2013 року до повноліття доньки.
Таким чином, позивач вказує, що починаючи з 20 вересня 2013 року та станом на сьогодні, він сплачує аліменти на утримання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Окрім зазначеного вище, позивач зазначає, що має на утриманні батьків пенсійного віку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є пенсіонером з 04 квітня 2017 року та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є пенсіонеркою з 15 січня 2013 року.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Зменшено розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі судового наказу виданого Святошинським районним судом м. Києва від 08 серпня 2023 року у справі № 759/13793/23 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/4 до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на незаконність та необґрунтованість просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 рокув частині задоволення позовних вимог та відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що твердження позивача про те, що він сплачує аліменти на утримання ОСОБА_7 13 травня 2012 року не підтверджено жодним належним та допустимим доказом.
Вказує, що згідно з автоматизованої системи виконавчих проваджень позивач є боржником лише у одному виконавчому провадженні, а саме НОМЕР_1, де стягувачем є відповідачка.
Посилається на те, що жодних доказів, які підтверджують фактичну сплату позивачем аліментів за рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 26 березня 2014 року позивачем не надано.
Крім того, позивачем також не надано жодних доказів що він утримує батьків.
Звертає увагу суду на те, що призначений судовим наказом розмір аліментів є незначним, а тому не може підлягати додатковому зменшенню.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Галич О.М. в інтересах ОСОБА_2 , просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року - залишити без змін.
В судовому засіданні адвокат Галич О.М. в інтересах ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу відхилити.
Інші особи в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи судом повідомлялися належним чином.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Зважаючи на вищезазначене та положення п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволених вимог, а тому у відповідності до ст. 367 ЦПК України переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає в повній мірі.
Зі справи убачається, що 14 листопада 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено шлюб (а.с. 14).
У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась донька ОСОБА_7 (а.с. 15).
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2014 року у справі № 398/7861/13-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано (а.с. 21).
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 09 січня 2014 року у справі № 398/7889/13-ц, яке змінено Апеляційним судом Кіровоградської області 26 березня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 вересня 2013 року до повноліття доньки (а.с. 22-24).
15 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено шлюб (а.с. 16).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києві від 11 лютого 2019 року у справі № 759/17375/18 шлюб зареєстрований 15 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
08 серпня 2023 року Святошинським районним судом м. Києва за заявою ОСОБА_1 був виданий судовий наказ № 759/13793/23, відповідно до якого вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
20 листопада 2023 року державним виконавцем Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області ЦМУМЮ (м.Київ) відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за судовим наказом № 759/13793/23 виданим 08 серпня 2023 року (а.с. 27).
Зменшуючи розмір аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/4 до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, районний суд виходив з того, що своєю заявою про видачу судового наказу ОСОБА_1 не повідомила суд про наявність у відповідача іншої дитини, що мало наслідком не врахуванням судом під час видачі судового наказу такої обставини. Таким чином, відповідач має грошові зобов'язання по утриманню двох дітей від різних матерів.
Проте суд врахував, що ОСОБА_7 не підтвердив наявність підстав до зменшення аліментів до 1/8частки з усіх видів заробітку (доходу), а тому задовольнив його позов частково.
З такими висновками районного суду погоджується й апеляційна інстанція.
Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини, зазначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із частиною 1 статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частини 7, 8 статті 7 СК України).
Згідно зі статтею 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до положень статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до частини 1 статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до частини 5 статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Частиною 1 статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Звертаючись до суду із позовом про зменшення розміру аліментів ОСОБА_2 зазначав, що на час винесення судом судового наказу у нього на утриманні перебувала ще одна донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до частини 13 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину (пункт 4 частина 1 статті 161 ЦПК України).
Відповідно до частини 7 статті 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
За приписами статті 167 ЦПК України суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п'яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п'яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п'ятою, шостою статті 165 цього Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом.
Таким чином, суд, розглядаючи заяву про видачу судового наказу, враховує відомості, заявлені заявником. Разом з тим, відповідач позбавлений можливості висловити свою позицію щодо поданої заяви про видачу судового наказу.
Особливістю наказного провадження є розгляд заяви про видачу судового наказу без проведення судового засідання і повідомлення заявника і боржника, що фактично позбавляє боржника можливості висунути свої заперечення та аргументи, в тому числі щодо наявності у нього інших утриманців.
Саме тому частина 7 статті 170 ЦПК України передбачає право боржника у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини 1 статті 161 цього Кодексу звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. За змістом даної норми зменшення розміру аліментів можливе не тільки у випадку зміни матеріального або сімейного стану боржника, а й у зв'язку із неврахуванням судом при видачі судового наказу матеріального або сімейного стану боржника, чи інших обставин, які впливають на визначення розміру аліментів, що обґрунтовано враховано районним судом.
Як було з'ясовано, Святошинський районний суд м. Києва видаючи судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 не розглядав питання його сімейного стану та не враховував кількість дітей, що перебуває на утриманні позивача.
При визначені розміру аліментів враховуються зобов'язання платника аліментів щодо утримання всіх неповнолітніх дітей чи інші аліментні зобов'язання.
При зміні розміру аліментів, суд бере до уваги інтереси всіх дітей та сторін, так як згідно положень сімейного законодавства при наявності у платника аліментів інших дітей суд повинен виходити з рівності прав кожної дитини на належне матеріальне утримання.
Позивачем до справи долучено свідоцтво про народження доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка народилася у шлюбі з третьою особою та на користь якої рішенням суду з позивача стягнуто аліменти у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) (а.с.15, 22-24)
За таких обставин, суд першої інстанції, розглядаючи позов обґрунтовано враховав наявність у позивача окрім доньки сторін ОСОБА_3 , 15 грудня 2015 року також дитини від іншого шлюбу й задовольнив позов частково з підстав не доведення інших обставин для зменшення аліментів до 1/8 частки з усіх видів заробітку (доходу), що ОСОБА_2 оскаржив у відзиві просив рішення суду залишити без змін.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, скарга як безпідставна не може бути задоволена, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін як таке, що ухвалене із дотриманням норм матеріального, процесуального права, на підставі повно та всебічно установлених обставин справи.
Районним судом надано належну оцінку сім доказам у справі, дотримано норма матеріального та процесуального закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" № 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України "Про судовий збір" не вирішувалося.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: