03 квітня 2025 року м. РівнеСправа №460/5876/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 14.05.2024 за №172650008727 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку;
зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 по 05.09.1993, починаючи з 01.05.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, що відносяться до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 06.05.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 вищевказаного Закону. Позивач вважає, що з отриманням статусу потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи, який підтверджується відповідним посвідченням категорії 3, він набув право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали Чорнобильської катастрофи». Крім того, зазначив, що для призначення пенсії йому необхідно мати 25 років страхового стажу. Як вбачається з оспорюваного рішення, зарахований органом Пенсійного фонду стаж позивача становить понад 29 років. За наведених обставин, вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 05.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Звернув увагу суду, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зауважив, що початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки можлива лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії з 26.04.1986 по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Зауважив, що початкова величина до ОСОБА_1 не застосовується, оскільки доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 3 роки. Згідно з довідкою Рокитнівської селищної Ради від 28.03.2024 №10-08/120 період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить 19 років 2 місяці 25 днів - з 02.08.1988 по 14.12.1988, з 14.12.1990 по 31.12.1992, з 01.01.1993 по 19.08.1998, з 27.10.2004 по 31.12.2014, у тому числі станом на 01.01.1993 - 2 роки 5 місяців 1 день. До періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період проходження військової служби з 21.12.1988 по 21.11.1990 згідно із довідкою від 01.04.2024 №92, виданою Міністерством оборони України ІНФОРМАЦІЯ_1 . За наведених обставин ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-XII у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки. Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт (нині селище) Рокитне Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 29.10.1992 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з довідкою від 28.03.2024 №10-08/120, виданою Рокитнівською селищною радою, позивач зареєстрований та проживає в смт (нині селище) Рокитне Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області з 02.08.1988 по 14.12.1988, з 14.12.1990 по 19.08.1998, з 27.10.2004 по 08.11.2023, з 08.12.2023 по даний час.
06.05.2024 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням відповідача від 14.05.2024 №172650008727 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначено, що період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 складає 2 роки 5 місяців 1 день. Страховий стаж позивача становить 29 років 1 місяць 10 днів. За доданими документами до страхового стажу згідно трудової книжки № НОМЕР_2 не зараховано період з 02.06.1991 по 05.09.1993 оскільки відсутній номер та дата звільнення з роботи.
Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 29.10.1992 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи досліджені у справі докази, суд дійшов висновку, що видача позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01.01.1993 постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому, покликання відповідачів на те, що період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 2 роки 5 місяців 1 день, суд вважає безпідставними, оскільки питання проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993 вирішувалося при наданні йому статусу потерпілої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Суд встановив, що згідно з довідкою від 28.03.2024 №10-08/120 позивач проживає в смт (нині селище) Рокитне Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області з 02.08.1988 по 14.12.1988, з 14.12.1990 по 19.08.1998, з 27.10.2004 по 08.11.2023, з 08.12.2023 по 28.03.2024 (дата видачі довідки).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 смт Рокитне Рокитнівського району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Довідкою від 28.03.2024 №10-08/120 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період з 02.08.1988 по 14.12.1988 (4 місяці 13 днів), з 14.12.1990 по 19.08.1998 (7 років 8 місяців 6 днів), з 27.10.2004 по 08.11.2023 (19 років 0 місяців 13 днів), з 08.12.2023 по 28.03.2024 (3 місяці 21 день).
При цьому, суд не бере до уваги покликання відповідача у відзиві щодо неможливості зарахування до періоду проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у період проходження ним військової служби з 21.12.1988 по 21.11.1990 , оскільки такий період не охоплюється вищевикладеною довідкою.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 02.08.1988 по 14.12.1988, з 14.12.1990 по 19.08.1998, з 27.10.2004 по 08.11.2023, з 08.12.2023 по 28.03.2024, що в сукупності становить понад 27 років проживання в такій зоні та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 роки проживання в такій зоні.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідача про те, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 5 місяців 1 день.
Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проживання позивача на території радіоактивного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС по 31.07.1986.
Оскільки у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 позивач не проживав в зоні гарантованого добровільного відселення, то він не має права на зарахування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача в період з моменту аварії на ЧАЕС по 28.03.2024 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 27 років, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (6 років додатково за повних 12 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 25 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (06.05.2024) він досяг віку 54 роки 5 днів та має страховий стаж понад 29 років. Отже в досліджуваній ситуації дотримано умови, необхідні для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Щодо позовних в частині зарахування до страхового стажу позивача період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 по 05.09.1993, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Згідно з п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З аналізу наведених правових норм слідує, що документами, які підтверджують трудовий стаж, є трудова книжка із записом про характер виконуваної роботи та уточнююча довідка, яка видається у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію.
Тому необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній або якщо в ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Для визначення страхового стажу позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком від 06.05.2024 було надано, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_2 (дата заповнення 09.12.1988), яка містить записи трудової діяльності позивача в Малому державному підприємстві «Гутник» у періоди з 02.06.1991 по 05.09.1993 (записи №6 та №7).
Зі змісту оспорюваного рішення суд встановив, що підставою для незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 по 05.09.1993 слугували відсутність в записі трудової книжки про звільнення дати та номеру наказу про звільнення з роботи.
Інших підстав незарахування до страхового стажу позивача вказаного періоду його трудової діяльності відповідач в спірному рішенні не зазначив
Оцінюючи підстави незарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності позивача в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 по 05.09.1993 суд встановив, що запис №7 трудової книжки серії НОМЕР_2 (дата заповнення 09.12.1988) не містить покликання в графі 4 на номер та дату наказу про звільнення позивача. При цьому, інші необхідні реквізити (номер запису; дата; підстава запису; підпис уповноваженої особи; печатка підприємства) такий запис містить.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму (п.2.8 Інструкції №58).
Згідно з п.2.9 Інструкції №58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Відповідно до п.2.10 Інструкції №58 у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
Таким чином, будь-які виправлення записів в трудовій книжці не допускаються, а зроблений неправильний запис має бути змінений на правильний відповідно до вимог Інструкції №58 власником або уповноваженим ним органом підприємства, а в разі ліквідації підприємства його правонаступником, а за його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
При цьому, суд зауважує, що за змістом приписів Інструкції №58, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників та внесення в них достовірних відомостей саме на роботодавців, в свою чергу, рядові працівники жодним чином не можуть впливати на ці обставини, тому невиконання роботодавцем наведених обов'язків не повинно позбавляти працівника, у даному випадку позивача, її конституційного права на соціальний захист та вирішення питання призначення пенсії.
Надана суду копія трудової книжки НОМЕР_2 (дата заповнення 09.12.1988) не містить відомостей про зміну запису №7 відповідно до вимог п.2.10 Інструкції №58 шляхом визнання його недійсним із зазначенням правильного запису.
Крім того, архівною довідкою Архівного відділу №2 Сарненської районної державної адміністрації Рівненської області від 03.04.2024 №164-18/04-02/2Р підтверджено, що позивач дійсно працював продавцем в Малому державному підприємстві «Гутник» з 18.07.1992 (наказ №3 від 18.07.1992) по вересень 1993 року (наказ про звільнення відсутній), а також отримував заробітну плату за 1992 - 1993 роки (по вересень 1993 року включно). Підставою видачі довідки є книга наказів МДП «Гутник» за 1992-1993 роки та особові рахунки по заробітній платі за 1992-1993 роки.
Таким чином, запис №7 трудової книжки з урахуванням архівної довідки від 03.04.2024 №164-18/04-02/2 в повній мірі підтверджує зайнятість позивача в період з 02.06.1991 по 05.09.1993 в Малому державному підприємстві «Гутник» відповідно до п.3 Порядку №637.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення первинних бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним незарахування періоду роботи позивача з 02.06.1991 по 05.09.1993 в Малому державному підприємстві «Гутник» до його страхового стажу.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі його заяви від 06.05.2024.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 14.05.2024 №172650008727 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку та відновленню шляхом зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу позивача період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 по 05.09.1993.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень статті 55 Закону №796-ХІІ - 01.05.2024, а звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення такої пенсії відбулося 06.05.2024, то порушене право ОСОБА_1 слід відновити з 02.05.2024. Тому суд вважає, що позивач помилково зазначив про необхідність призначення пенсії з 01.05.2024.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи результати судового розгляду справи, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.05.2024 №172650008727 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до його страхового стажу період роботи в Малому державному підприємстві «Гутник» з 02.06.1991 по 05.09.1993, починаючи 02.05.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1221,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Краматорський р-н, Донецька обл., 84122. ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010)
Повний текст рішення складений 03 квітня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко