03 квітня 2025 року м. Рівне №460/1650/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доМіністерства освіти і науки України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі- відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо не внесення виправлення у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відносно ОСОБА_1 про послідовність здобуття ним освіти в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту»;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести виправлення у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відомостей про порушення ОСОБА_1 , послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО з незрозумілих причин зазначено, що ОСОБА_1 порушує послідовність здобуття освіти, визначену статтею 10 Закону України "Про освіту". Оскільки виходячи з історії навчання позивача та поточного здобуття освіти, відомості про котрі зазначені у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО не вказують на порушення послідовності здобуття освіти, визначену статтею 10 Закону України "Про освіту", позивач звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою з проханнями внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти в частині відомостей щодо порушення черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту". За результатом розгляду відповідної заяви позивач отримав відповідь Міністерства освіти і науки України, в якій по суті відмовлено у внесенні відповідних змін. Оскільки для встановлення послідовності здобуття освіти беруться до уваги факти раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка дипломом чи свідоцтвом, та теперішній рівень здобуття освіти, що є вищим за раніше здобутий, то на думку позивача, факт попереднього навчання і подальшого відрахування (при тому, що позивач навіть не знав про його зарахування на навчання та не приступав до навчання) не має жодного значення, адже основоположним фактом є саме здобуття освіти відповідного рівня. З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду (головуючий суддя Н.С.Гудима) від 07.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін - у порядку письмового провадження (стаття 263 КАС України).
Розпорядженням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 року №114, відповідно до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджених рішенням зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2016 року №2 (у редакції змін, внесених рішенням зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року №1), у зв'язку з відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Гудими Н.С., призначено повторний автоматизований розподіл справи №460/1650/25.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №460/1650/25 визначено суддю Дуляницьку С.М.
Ухвалою суду від 05.03.2025 адміністративну справу №460/1650/25 прийнято до провадження та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (стаття 263 КАС України) зі стадії розгляду справи по суті.
Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01.09.2012 по 25.06.2014 навчався у Приватному вищому закладі "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука» за спеціальністю "Здоров'я людини», форма навчання: заочна.
25.06.2014 позивач завершив навчання у вказаному навчальному закладі та здобув професійну кваліфікацію: бакалавр фізичної реабілітації. Вчитель фізичної культури, що підтверджується дипломом бакалавра серії НОМЕР_1 від 30.06.2014.
Згідно витягу з наказу ректора Волинського національного університету імені Лесі Українки від 30.08.2024 №36-С(з) ОСОБА_1 з 01 вересня 2024 року зараховано на навчання студентом І курсу факультету міжнародних відносин другого (магістерського) рівня вищої освіти денної форми здобуття освіти за спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії. Даний факт підтверджується також довідкою №11/5115 від 06.11.2024.
Позивач звернувся до Волинського національного університету імені Лесі Українки для отримання довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, та дізнався, що в графі "На підставі даних, що містяться в Єдиній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України "Про освіту» вказано “Ні, порушує».
З даної довідки позивач дізнався про те, що в Єдиній державній електронній базі з питань освіти та в історії навчання здобувача освіти - ОСОБА_1 (рядок 2) наявні помилкові відомості про його навчання у Приватному вищому навчальному закладі "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дсм'янчука" на професійну кваліфікацію: спеціаліст в період з 01.09.2014 по 14.01.2015.
З метою з'ясування обставин справи, 06.09.2024 позивач звертався з заявами та адвокатським запитом до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" з проханням внести до Єдиної державної електронної бази з питань освіти зміни, а саме: видалити інформацію щодо навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , у Приватному вищому навчальному закладі "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" в період з 01.09.2014 по 14.01.2015 за професійною кваліфікацією: спеціаліст, як помилкову та таку, що не відповідає дійсності та з проханням надати документи, які підтверджують надання освітніх послуг позивачу: контракту та інші документи, на підставі яких до Єдиної державної електронної бази з питань освіти було внесено відомості щодо навчання ОСОБА_1 у приватному вищому навчальному закладі "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" на професійну кваліфікацію: спеціаліст (форма: заочна) .
Листами від 04.10.2024 та від 14.10.2024 Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" надав витяг з наказу про зарахування позивача №010/047-с від 30.08.2014, копію заяви, наказ про відрахування позивача №03/178а-НД від 14.01.2015, контракт щодо надання освітніх послуг та повідомив, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.09.2014 по 27.06.2015 до навчання в університеті не приступав, підстав для формування академічної довідки немає, а також зазначив, що сформував відповідний запит (ID 236562 від 12.09.2024) до МОН України з вимогою скасувати картку здобувача в системі ЄДЕБО, яке перебуває у статусі "Потребує розгляду", оплата з навчання в період 01.09.2014 по 27.06.2015 ОСОБА_1 не вносив.
30.01.2025 позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням внести зміни до ЄДЕБО, а саме видалити інформацію щодо навчання ОСОБА_1 , у Приватному вищому навчальному закладі "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" в період з 01.09.2014 по 14.01.2015 як помилкову та таку, що не відповідає дійсності.
Міністерство освіти і науки України листом №3 8171-24 від 30.10.2024 повідомило, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, ОСОБА_1 01.09.2014 зарахований на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста до ПВНЗ "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука", відрахований 14.01.2015. 30.08.2024 ОСОБА_1 зарахований на навчання за освітнім рівнем магістра до Волинського національного університету іменні Лесі Українки. Звертаємо увагу, що частиною другою статті 2 розділу XV "Прикінцеві та перехідні положення" чинного Закону України від 01.07.2014 № 1556-VІІ "Про вищу освіту" установлено, що вища освіта за освітньо- кваліфікаційним рівнем спеціаліста після набрання чинності цим Законом прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра. Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». Крім того, відповідно до Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 №620 (далі - Положення) інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб'єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО. Згідно з цим Положенням, технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти. Так, відповідно до Положення суб'єкти освітньої діяльності та їх територіально відокремлені структурні підрозділи (відокремлені підрозділи), що надають освітні послуги у сфері професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти вносять до ЄДЕБО та підтримують в повному, актуальному та достовірному стані інформацію за переліком, визначеним у пунктах 6-9 розділу 111 Положення для таких суб'єктів освітньої діяльності. З огляду на зазначене, питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності .
Позивач повторно звернувся із заявою до відповідача з проханням врахувати документи від Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука", які підтверджують відсутність завершеного навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста та надати дозвіл навчальному закладу на коригування інформації для відображення фактичного освітнього стану, що дозволить усунути невідповідності у послідовності здобута освіти.
Однак, на час звернення до суду з цим позовом відповіді на вищевказану заяву відповідачем надано не було, дозвіл навчальному закладу на коригування інформації для відображення фактичного освітнього стану, що дозволить усунути невідповідності у послідовності здобуття освіти не надходило.
Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо невнесення змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 23 Закону №3543 передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку №560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту". При цьому документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти.
Суд встановив, що на ім'я ОСОБА_1 сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 04.09.2024 року за №270243, у рядку якої: На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено Ні, порушує (а.с.18).
Отже, спірними у цій справі є правовідносини щодо дотримання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" у контексті застосування пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулює та визначає Закон України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" (далі - Закон № 2145, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною другою статті 10 Закону №2145 передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2145 фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону №2145 вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону №2145 після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту. Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності. Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145 визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України 01 липня 2014 року № 1556-VII "Про вищу освіту" (далі - Закон № 1556, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 5 Закону № 1556 підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 6 Закону №1556 атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи). Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію. Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Статтею 7 Закону №1556 встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва. Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України. Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку про те, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації. Тобто основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що підтверджується належним документом про освіту.
Суд встановив, що згідно наказу Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний економіко-правовий гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" від 04.10.2024 №03/178 а-НД, ОСОБА_1 відрахований зі складу студентів університету.
Згідно довідки №01/218 від 04.10.2024 контракт між Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-правовий гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука" та ОСОБА_1 не укладався, позивач оплати за навчання в період з 01.09.2014 по 27.06.2015 не вносив.
Позивач не завершив навчання за освітнім рівнем спеціаліст, який прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра, оскільки не виконав навчальної програми за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст», не виконав умови договору (не оплатив за навчання), відрахований із навчання та відповідно не отримав диплома за вказаною спеціальністю та освітнім рівнем. Більше того, згідно інформації, наданої Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-правовий гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука", ОСОБА_1 з 01.09.2014 по 27.06.2015 до навчання в університеті не приступав.
Отже, вказані факти не можуть свідчити про здобуття позивачем відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти.
На факт незавершеності здобуття позивачем вищої освіти за другим рівнем спеціаліст, вказують також відомості з ЄДЕБО, згідно із якими до цієї бази включено такі документи про освіту ОСОБА_1 : атестат про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_3 від 27.06.2009 (вище професійне училище №1 м.Рівне), диплом кваліфікованого робітника серія НОМЕР_4 від 27.06.2009 (вище професійне училище №1 м.Рівне), диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_5 від 01.03.2012 (вище професійне училище №1 м.Рівне); диплом молодшого спеціаліста серії НОМЕР_6 від 01.03.2012 (Рівненський державний базовий медичний коледж), дипломом бакалавра серії НОМЕР_1 від 30.06.2014 (Приватний вищий навчальний заклад "Міжнародний економіко-правовий гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука") у довідці від 04.09.2024 за №270243 (а.с.18).
Згідно витягу з наказу від 30.08.2024 №36-С(з) ОСОБА_1 з 01 вересня 2024 року зараховано на навчання до Волинського національного університету імені Лесі Українки студентом І курсу факультету міжнародних відносин другого (магістерського) рівня вищої освіти денної форми здобуття освіти за спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії.
Відповідно до довідки №11/5115 від 06.11.2024, ОСОБА_1 є студентом факультету міжнародних відносин денної форми навчання за рахунок коштів фізичних, юридичних осіб другого (магістерського) рівня Волинського національного університету імені Лесі Українки (IV рівень акредитації). Термін навчання з 01.09.2024 по 31.12.2025.
Отже, враховуючи, що позивач не завершив навчання за другим освітнім рівнем вищої освіти спеціаліст, який прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра, то суд висновує, що вступ для здобуття вищої освіти за таким самим рівнем вищої освіти (магістр) за спеціальністю 291 Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, за наявності раніше здобутої вищої освіти початкового та першого рівнів, які є нижчими за рівнем, від того, що позивач здобуває, не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що повторне зарахування позивача означає те, що він знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності, оскільки, як уже зазначено судом вище, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, якого у позивача згідно з матеріалами розглядуваної справи немає.
У цьому аспекті суд ще раз звертає увагу відповідача на конструкцію норми пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543, диспозиція якої містить словосполучення: здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти. Тобто в цій конструкції здобутий рівень освіти безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти.
Законодавство про освіту чітко визначають, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням відповідного документа. Законодавець однозначно використав термін здобутий для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти.
За таких обставин, оскільки позивач не завершив навчання за освітнім рівнем спеціаліста (магістра), його повторне зарахування на навчання за цим же освітнім рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту».
Щодо доводів відповідача про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності суд зазначає таке.
Відповідно до статті 8 Закону № 1556 засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону № 2145 встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
проводить навчання для роботи з Електронною базою;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, Про захист персональних даних, Про авторське право і суміжні права та Про публічні електронні реєстри.
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року №620 (далі Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України Про освіту (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення № 620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство Інфоресурс мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо позивача.
За наведених вище обставин суд дійшов висновку про те, що дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про вищу освіту", є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, розглядувані позовні вимоги належить задовольнити повністю у такий належний спосіб:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо не внесення виправлення у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відносно ОСОБА_1 про послідовність здобуття ним освіти в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести виправлення у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відомостей про порушення ОСОБА_1 , послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, частиною 1 цієї статті визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Так, судом встановлено, що позивачу було надано правничу допомогу адвокатом Хвищук Наталією Вікторівною.
В підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката надано договір про надання правничої допомоги №24/01/25 від 24.01.2025, додаткової угодою №1 від 24.01.25.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 200/14113/18-а.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Заявлені у позовній заяві я вимоги позивача щодо повернення йому витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн. ґрунтуються на тому, що згідно з додатковою угодою №1 від 24.01.2025 наданої правничої допомоги замовнику (клієнту) надані такі послуги:
- попередня консультація, ознайомлення з документами та правовий аналіз законодавства;
- досудове врегулювання спору (написання заяв);
- складання позовної заяви, представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції, написання процесуальних документів.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами віднесена судом першої інстанції на підставі статті 12 КАС України до справ незначної складності, а тому підготовка позовної заяви по суті у даній справі вимагала середнього обсягу юридичної роботи (проте не надмірного, значного).
При цьому, суд враховує й правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17, згідно із якою суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відтак, з огляду на встановлені обставини з урахування критеріїв пропорційності, значенням справи для сторони, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, на переконання суду розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню становить 3000, 00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України щодо не внесення виправлення у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відносно ОСОБА_1 про послідовність здобуття ним освіти в порядку, визначеному частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести виправлення у записі в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відомостей про порушення ОСОБА_1 , послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а саме в розділі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України «Про освіту» - вказати «Так, не порушує».
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 03 квітня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )
Відповідач - Міністерство освіти і науки України (просп. Берестейський, 10,м. Київ,01135, ЄДРПОУ/РНОКПП 38621185)
Суддя С.М. Дуляницька