03 квітня 2025 року справа №640/18619/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №00201910702, №00201800702, №00201980702 від 16.03.2021,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №00201910702, №00201800702, №00201980702 від 16.03.2021.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду міста Києва, 02.11.2021 від представника відповідача надійшла заява про виклик свідка, а саме: ОСОБА_1 , директора товариства з обмеженою відповідальністю «АЙРРОН ЕЛЬЯНС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНД ПРАЙМ» з питань створення зазначених товариств, їх господарської діяльності та взаємовідносин їх з товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2022 у задоволенні заяви представника Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про виклик свідка відмовлено.
На виконання вимог Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу № 640/14293/22 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року прийнято адміністративну справу до провадження та постановлено, зокрема, справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що станом на момент видачі податкових накладних та інших первинних фінансово-господарських документів контрагенти позивача - ТОВ «Вінд Прайм» та ТОВ «Айррон Ельянс» були платниками податку на прибуток, перебували у реєстрі платників податку на додану вартість і їхні свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ не були анульовані чи визнані недійсними, а повноваження осіб, що складали та підписували податкові накладні та інші первинні фінансово-господарські документи підтверджуються повноваженнями їх директорів, тому будь-які порушення ст. ст. 44, 134, 185, 187, 188, 198 та 201 ПКУ з боку ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» відсутні, оскільки всі суми, включені позивачем до складу податкового кредиту, від'ємного значення з ПДВ та валових витрат підприємства, підтверджені належним чином податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами.
На переконання позивача, у ГУ ДПС у м. Києві на час перевірки були відсутні будь-які підстави вважати, що укладені ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» з ТОВ «Вінд Прайм» та ТОВ «Айррон Ельянс» правочини спрямовані на несплату ПДВ та податку на прибуток до бюджету або отримання податкової вигоди, адже ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ», яка будучи замовником робіт та послуг (покупцем), ПДВ по даним договірним відносинам не утримує (це обов'язок продавця - субпідрядника ТОВ «Вінд Прайм» та ТОВ «Айррон Ельянс»), крім цього ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» сплачено ПДВ в складі ціни товару (послуг) безготівковими коштами на розрахункові рахунки ТОВ «Вінд Прайм» та ТОВ «Айррон Ельянс».
Також позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення №00201910702, №00201800702 та №00201980702 від 16.03.2021 прийняті ГУ ДПС у м. Києві з порушенням приписів ст.102 ПК України, оскільки останній день винесення податкового-повідомлення-рішення податковим органом з ПДВ припадав на 20.09.2020, а останній день винесення податкового-повідомлення-рішення податковим органом з податку на прибуток - 01.03.2021.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, відповідач, зокрема, зазначає, що по взаємовідносинам позивача з контрагентом ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС» за договорами, рахунком-фактурою, актом приймання- передачі робіт не можливо ідентифікувати, ремонт яких автотранспортних засобів проводився, де проводився ремонт автотранспортних засобів, які запчастини використовувалися для здійснення ремонту. Окрім того, згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб'єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС». Також Головним управлінням ДФС у м. Києві допитано в якості свідка ОСОБА_1 , який надав письмові покази (протокол допита свідка від 27.08.2018) про непричетність до реєстрації та ведення фінансово- господарської діяльності ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС».
Щодо взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «ЗАХІДВОД» (попередня назва ТОВ «ВІНД ПРАЙМ»), відповідач зазначає, що в актах приймання-приймання передачі виконаних робіт за лютий, квітень, травень 2018 року не зазначено кількість витрачених людино-годин витрати праці. На ТОВ «ЗАХІДВОД», кількість працюючих складає 3 особи, що свідчить про не можливість виконувати роботи в задекларованих обсягах. Крім того, згідно ІС «Податковий блок» підсистеми СФП зареєстрована картка суб'єкта фіктивного підприємництва відносно господарської діяльності ТОВ «ЗАХІДВОД». Також Головним управлінням ДФС у м. Києві допитано в якості свідка ОСОБА_1 , який надав письмові покази про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «ЗАХІДВОД».
Отже, на думку відповідача, за сукупністю викладених фактів, перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» з ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС» (код 40304053) та ТОВ «ЗАХІДВОД» (ПОПЕРЕДНЯ НАЗВА ТОВ «ВІНД ПРАЙМ») (код 41774595), натомість перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.
У свою чергу, позивач подав відповідь на відзив, у якій просить не приймати до уваги поданий відповідачем відзив на позовну заяву та вирішити справу за наявними матеріалами без врахування відзиву на позов, оскільки останній поданий майже з 2-х місячним пропуском встановленого судом строку (протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі).
Також позивач наголошує, що відповідач в порушення імперативних приписів ч.3 ст.162 та ч.9 ст.79 КАСУ не надав позивачу копію протоколу допиту свідка від 27.08.2018 відносно ОСОБА_1 , тому суд відповідно до приписів ч.9 ст.79 КАСУ не може брати до уваги такий протокол допиту свідка при розгляді цієї справи.
Окрім того, позивач зазначає, що зазначені покази гр. ОСОБА_1 не мають жодного преюдиціального значення у цій справі, оскільки відповідно до приписів ст.78 КАСУ відповідачем не надано жодного доказу у вигляді вироку суду або іншого судового рішення, які набрали законної сили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, наявні у справі, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі наказу від 04.03.2020 № 2469 та наказу від 09.02.2021 № 1219-п про поновлення термінів проведення документальних позапланових виїзних/невиїзних перевірок, виданого Головним управлінням ДПС у м. Києві, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ», з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВІНД ПРАЙМ» (код 41774595) за лютий, квітень, травень 2018 року, ТОВ «АЙРОН ЕЛЬЯНС» (код 40304053) за серпень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість та за 2017 рік, 2018 року - показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємства.
За результатами зазначеної перевірки відповідачем складений Акт від 17.02.2021 № 13068/26-15-07-02-05-17/39760981, в якому зазначено про виявлені порушення норм Податкового кодексу України, а саме:
- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, п.6 П(С)БО 16 "Витрати", ст. 9 Закону України № 996-XIV, в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся в загальній сумі 291 949 грн.;
- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 314 788 грн., та встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації) в сумі 9 599 грн.
На підставі Акту №13068/26-15-07-02-05/39760981 від 17.02.2021 прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.03.2021:
№00201910702 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ на суму 472182,00 грн, з яких: 314788,00 грн ПДВ та 157394,00 грн штрафні санкції;
№00201800702 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств на суму 437924,00 грн, з яких: 291949,00 податок на прибуток приватних підприємств та 145975,00 грн штрафні санкції;
№00201980702 про завищення від'ємного значення в сумі 9599,00 грн, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
26.03.2021 ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» подало до Державної податкової служби України скаргу (вх.№8775/6 від 26.03.2021 року) на податкові повідомлення-рішення №00201910702, №00201800702 та №00201980702 від 16.03.2021, однак Державна податкова служба України відмовила у її задоволенні (лист №10783/6/99-00-06-01-01-06 від 14.05.2021.
Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України /в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Отже, об'єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України.
Пунктом 135.1 статті 135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
За приписами пункту 136.1 статті 136 ПК України базова (основна) ставка податку становить 18 відсотків.
Пунктом 137.4 статті 137 ПК України встановлено, що податковими (звітними) періодами для податку на прибуток підприємств, крім випадків, передбачених пунктом 137.5 цієї статті, є календарні: квартал, півріччя, три квартали, рік. При цьому податкова декларація розраховується наростаючим підсумком. Податковий (звітний) період починається з першого календарного дня податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем податкового (звітного) періоду.
Відповідно до підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років.
Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року N290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за N860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Відповідно до пункту 2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за N 27/4248, норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).
За визначенням пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Пунктом 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" встановлено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: 9.1. Платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо. 9.2. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг. 9.3. Погашення одержаних позик. 9.4. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту). 9.5. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. 9.6. Балансова вартість валюти.
За приписами пункту 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2013 року за № 336/22868, фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
Таким чином, доходи і витрати беруть участь у розрахунку податку на прибуток, проте визначальним для цілей податкового обліку є те, що такі витрати та доходи повинні бути сформовані на підставі реальної господарської операції, яка здійснюється суб'єктами господарювання, які зазначені в первинних документах.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.8 статті 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Відповідно до приписів пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Згідно з підпунктом "в" п. 200.4 ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
З огляду на наведені вище положення ПК України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права зарахувати суму від'ємного значення, розрахованої згідно з пунктом 200.1 ст. 200 ПК України, до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, платник податку на додану вартість повинен мати податкову накладну, яка видана на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об'єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували доводи контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з ТОВ «Вінд Прайм» та ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС», які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності фактичної можливості здійснення таких операцій у контрагентів позивача, відсутністю кваліфікованого персоналу, пояснення директора контрагента щодо непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності Товариства.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, суд виходить із такого.
Щодо взаємовідносин Позивача з ТОВ «Вінд Прайм».
Як свідчать матеріали справи, між ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» (замовник) та ТОВ «Вінд Прайм» (виконавець) укладено договір про надання послуг №05/02/ВП від 05.02.2018, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в терміни і на умовах, зазначених у цьому договорі виконати власними або залученими силами роботи з ремонту очищенню та обслуговуванню водопровідних та каналізаційних мереж, котельного обладнання та систем опалення, систем водопостачання та водовідведення.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), заявки на виконання робіт для замовника.
Встановлено, що ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» придбало у ТОВ «Вінд Прайм» наступні послуги: прочищення дворової каналізації та оглядових колодязів, прочищення внутрішньої каналізації, відкачка рідких побутових відходів, відкачка стічних вод, аварійне гідродинамічне очищення каналізаційної мережі, доставка технічної води, відкачка мулу та води, відкачка жиру з жироуловлювачів.
Покликання контролюючого органу на те, що на підставі означених документів неможливо встановити, де саме проводились вказані роботи не заслуговують на увагу, оскільки у заявках на виконання робіт для замовника зазначено вид та об'єм робіт, заплановані строки виконання робіт та адреса проведення таких робіт.
Щодо взаємовідносин Позивача з ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС».
Також судом встановлено, що між ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» (замовник) та ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС» (виконавець) укладено договір про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №08/08/КГС-АЕ від 08.08.2017, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту автомобільного транспортного засобу чи його складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як замовника, так і спеціально замовлених виконавцем. Замовник бере на себе зобов'язання прийняти та оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) виконавця у розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору. Перелік робіт з технічного обслуговування та/або ремонту, а також перелік матеріалів, що використовуються, вказуються в наряді-замовленні, який є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2 Договору). Технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (їх складових) виконується виконавцем відповідно до вимог експлуатаційної, ремонтної, технологічної документації та нормативних документів (п.5.1 Договору).
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано наряд-замовлення №08/08/КГС від 08.08.2017 на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу, акти прийому-передачі транспортного засобу, рахунок-фактура, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг).
Зокрема, наряд-замовлення №08/08/КГС від 08.08.2017 на надання послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу підтверджує виконані роботи (надані послуги), запчастини та матеріали (а.с.139 т.1).
Акт прийому-передачі транспортного засобу від 08.08.2017 підтверджує проведення робіт з технічного обслуговування та ремонту вантажного спеціального -С автомобіля марки МАЗ модель 533702, державний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2008, колір білий, кузов VIN НОМЕР_2 (а.с.140-141 т.1).
В матеріалах справи наявний договір оренди автомобіля №6 від 01.06.2017, укладений між ТОВ «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» (орендар) та ТОВ «ГІДРОСОЮЗБУД» (орендодавець), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння наступне майно: вантажний спеціальний-С автомобіль марки МАЗ модель 533702, державний номер НОМЕР_1 (а.с.143-145 т.1). На виконання цього договору оренди складено акт прийому-передачі оренди автомобіля від 01.06.2017 (а.с.146 т.1).
Отже, судом встановлено рух коштів, що підтверджує факт здійснення господарських операцій.
Тож, доводи відповідача про те, що у наданих до перевірки документах (договір, рахунок-фактура, акт приймання передачі робіт) не можна ідентифікувати, ремонт яких автотранспортних засобів проводився, де проводився такий ремонт та які запчастини використовувались для ремонту, є безпідставними.
Щодо твердження контролюючого органу як на підставу відмови у позові на неможливість контрагентами здійснити господарські операції з огляду відсутність основних фондів, технічної, трудової можливості, то суд звертає увагу, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагентів позивача матеріальних і трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання такими платниками господарських операцій і не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, позаяк залучення інших субпідрядників (працівників чи організацій) є можливим за умови укладання відповідних договорів.
Щодо покликання контролюючого органу на протокол допиту свідка ОСОБА_1 , який надав письмові покази про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «АЙРРОН ЕЛЬЯНС», то суд зазначає, що показання особи, отримані в процедурах кримінального провадження в контексті доказу в адміністративній справі не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, а також не є доказом в адміністративному судочинстві.
Відступивши від висновку Верховного Суду України в постанові від 01.12.2015 (справа № 21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв'язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, не зробила висновку, що обставини щодо діяльності контрагента платника податків, на які посилається контролюючий орган як на доказ нереальності господарської операції, не входять до предмета доказування.
Відповідно до висновку Великої Палати такі обставини підлягають оцінці з врахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків, який знайшов відображення у нормі частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. При цьому, як виснувала Велика Палата, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб'єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов'язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.
У пункті 88 постанови від 07.07.2022 (справа № 160/3364/19) Велика Палата Верховного Суду також визнала обґрунтованим висновок про те, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
У свою чергу, позивач подав відповідь на відзив, у якій просить не приймати до уваги поданий відповідачем відзив на позовну заяву та вирішити справу за наявними матеріалами без врахування відзиву на позов, оскільки останній
Аргумент позивача про відсутність підстав для врахування відзиву на адміністративний позов у зв'язку з порушенням строку його подання до суду (протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі) є безпідставним, оскільки ухвала від 06.07.2021 про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 16.08.21 (підпис представника відповідача на звороті оригіналу ухвали), а відзив подано 30.08.21, тобто з дотриманням встановленого судом строку (а.с.186-187, т. 3).
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено судом, аналізуючи відповідні доводи відповідача.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.
У підсумку, з урахування зазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 13795,57 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №00201910702 від 16.03.2021, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
3. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №00201800702 від 16.03.2021, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
4. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №00201980702 від 16.03.2021, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.
5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ГІДРОСОЮЗ» (код ЄДРПОУ: 39760981) судовий збір у розмірі 13795 (тринадцять тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн 57 коп, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.