04 квітня 2025 рокуСправа №160/34209/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.12.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №69 від 12.12.2024 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину Вірменії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.04.2009 року, що видана громадянину Вірменії ОСОБА_1 .
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з 07.03.2007 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_2 , від шлюбу у позивача з громадянкою України ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3 . На підставі зазначеного позивачу надано дозвіл на імміграцію з терміном дії - безстроково. В свою чергу рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.06.2008 року шлюб між сторонами був розірваний, а рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.10.2013 року позивача позбавлено батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 . Однак позивач зазначає, що з 2011 року позивач перебував у цивільному шлюбі з громадянкою України - ОСОБА_4 та у позивача народився син - громадянин України ОСОБА_5 . Проте відповідачем прийнято рішення про відкликання дозволу на імміграцію, оскільки позивача позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України. Позивач наголошує, що він має законні підстави перебування на території України, оскільки його син ОСОБА_5 є громадянином України. Позивач також зауважив, що згідно з практикою ЄСПЛ, навіть якщо втручання в права за Конвенцією та Протоколами до неї може бути законним і мати легітимну мету, воно, однак, може не бути «необхідним в демократичному суспільстві», іншими словами, втручання в права може бути непропорційним легітимній меті, яка переслідувалася при здійсненні такого втручання. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
30.12.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
06.01.2025 року Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позов.
В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що оскільки позивача позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України, у позивача перестали існувати підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, що прямо передбачено чинним законодавством України. Відповідач наголошує, що дозвіл на імміграцію позивач отримав у зв'язку із батьківством над дитиною від першого шлюбу, а не від другого. У зв'язку з чим рішення відповідача є законним та не підлягає скасуванню. На підставі зазначеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Республіки Вірменія, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 , виданим 20.08.2019 року.
20.03.2007 року у ОСОБА_1 (громадянина Республіки Вірменія) та ОСОБА_2 (громадянки України) народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11.04.2007 року.
15.04.2009 року ВГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області прийнято висновок щодо надання ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
15.04.2009 року ГУ МВС України в Дніпропетровській області видано ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 з терміном дії - безстроково.
27.01.2012 року у ОСОБА_1 (громадянина Республіки Вірменія) та ОСОБА_4 (громадянки України) народився син ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 21.02.2012 року.
23.10.2013 року рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі №200/11089/13-ц позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 .
10.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до УСІОБГ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою-анкетою №235804000 про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
18.10.2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання на підставі пп.10 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №321 від 25.04.2018 року, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 має певні майнові зобов'язання перед державою.
24.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про внесення змін до паспортного документу, а саме: проставити штамп про видачу посвідки на постійне проживання в Україні. Разом із даною заявою було надано, зокрема, копію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 .
12.12.2024 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області складено висновок про відкликання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Даний висновок обґрунтований тим, що ОСОБА_1 позбавлено батьківських прав у відношенні ОСОБА_3 - громадянки України.
12.12.2024 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення про відкликання дозволу на імміграцію в Україну №69 відповідно до п.7 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
В даному рішенні також зазначено, що видана на підставі рішення про надання дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання НОМЕР_1 від 15.04.2009 року відкликання відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Не погоджуючись із означеним рішенням, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (в редакції чинній на момент надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну) дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
У зв'язку із народженням ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача дитини - громадянки України ОСОБА_3 позивачу 15.04.2009 року надано дозвіл на імміграцію в Україну відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 з терміном дії - безстроково.
Згідно п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (далі в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію відкликається органом, що його надав, якщо іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України.
Суд зазначає, що дійсно позивача рішенням суду позбавлено батьківських прав відносно дитини - громадянки України ОСОБА_3 .
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у позивача перестали існувати підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, що прямо передбачено чинним законодавством України.
Однак суд звертає увагу, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення позивач є батьком дитини - громадянина України ОСОБА_5 , при цьому матеріали міграційної справи, яка надана відповідачем до суду, не містять рішення суду, яким позивача позбавлено батьківських прав стосовно даної дитини.
Суд вважає, що відповідачем, під час прийняття оскаржуваного рішення не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Враховуючи той факт, що позивачу надано дозвіл на імміграцію як батьку дитини - громадянина України, при цьому позивач позбавлений батьківських прав стосовно однієї дитини - громадянина України та позивач не позбавлений батьківських прав стосовно другої дитини - громадянина України, суд доходить висновку, що у позивача не перестали існувати підстави для отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання, що прямо передбачено чинним законодавством України, як про це зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву.
Отже, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критерію необхідності у демократичному суспільстві, оскільки для позивача та членів його сім'ї відкликання дозволу на імміграцію має наслідком повну зміну способу життя родини, в складі якої є неповнолітня дитина - громадянин України - ОСОБА_5 .
Крім цього суд зазначає, що відповідно до п.23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1983 від 26.12.2002 року, ДМС, територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС всебічно вивчають у місячний строк подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі потреби запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Суд звертає увагу, що правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, не є типовими та порядок дій в конкретній даній ситуації не є законодавчо врегульованим в контексті даної ситуації та враховуючи ст.8 ЄКПЛ.
При цьому відповідач наділений повноваженнями запитувати додаткову інформацію в ініціатора скасування дозволу на імміграцію, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, однак відповідачем не було надано жодної оцінки факту наявності у позивача другої дитини - громадянина України, факт наявності якого передбачає право позивача на отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Крім цього суд звертає увагу, що відповідач, попри будучи наділеним повноваженнями запрошувати для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається питання відкликання дозволу, не здійснив такого запрошення позивача для детального та ретельного розгляду питання щодо анулювання його дозволу на імміграцію в Україну при наявності вищенаведених обставин.
Таким чином суд доходить висновку, що в даному випадку відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв суто формально, тобто без надання оцінки фактичним обставинам справи.
Аналіз обставин прийняття рішення №69 від 12.12.2024 року про відкликання дозволу на імміграцію позивача дає підстави для висновку, що при його прийнятті порушено принцип «необхідності у демократичному суспільстві», про який наголошує Європейський суд з прав людини.
Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 року по справі №820/2262/17.
Враховуючи те, що право позивача, яке є складовою принципу верховенства права, було порушено, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №69 від 12.12.2024 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну.
Таким чином позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити дію посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.04.2009 року, що видана громадянину Вірменії ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про імміграцію» у разі відкликання дозволу на імміграцію відкликається також посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні також зазначено, що видана на підставі рішення про надання дозволу на імміграцію посвідка на постійне проживання НОМЕР_1 від 15.04.2009 року відкликання відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про імміграцію».
Суд зазначає, що посвідка на постійне проживання підлягає відкликанню у випадку відкликання дозволу на імміграцію, та в даному випадку дозвіл позивача на імміграцію не підлягає відкликанню.
А отже суд доходить висновку, що в даному випадку посвідка на постійне проживання, з огляду на скасування рішення про відкликання дозволу на імміграцію, не підлягає відкликанню.
Таким чином суд доходить висновку, що посвідка позивача на постійне проживання є чинною на строк її видачі, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача поновити дію посвідки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Однак суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що фактичними обставинами, які слугували для відповідача початком вчинення дій щодо відкликання дозволу позивача імміграцію в Україну слугував факт звернення позивача до відповідача із заявою про внесення змін до паспортного документу, а саме: проставити штамп про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, разом із якою позивачем було подано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 , яку раніше позивач заявляв як втрачену.
Проте матеріали справи не містять доказів фактичного розгляду такої заяви позивача та прийняття відповідного рішення за результатом розгляду даної заяви позивача.
При цьому суд повторно зазначає, що в даному конкретному випадку законодавство фактично не передбачає правової можливості у відповідача діяти інакше, аніж відповідач вчинив в даному випадку.
Проте положення частини 4 статті 6 КАС України передбачають, що забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже таким чином позивач опинився в ситуації, яка не залежить від нього, однак може привести до негативних наслідків та порушення принципу «необхідності у демократичному суспільстві», про який наголошує Європейський суд з прав людини.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 року та врахувати ту обставину, що ОСОБА_1 є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З урахуванням зазначеного, враховуючи той факт, що вимоги позивача, які не підлягають задоволенню є похідними, судовий збір у розмірі 968,96 грн., підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.
Керуючись ст.6, 77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В'ячеслава Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області №69 від 12.12.2024 року про відкликання дозволу на імміграцію в Україну.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про внесення змін до паспортного документу від 24.10.2024 року та врахувати ту обставину, що ОСОБА_1 є батьком громадянина України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. В'ячеслава Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати з оплати судового збору в розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський