справа № 381/1351/23
провадження № 1-кп/362/229/25
01 квітня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про повернення тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 серпня 2022 року за № 42022110000000190, щодо
ОСОБА_5 та
ОСОБА_6
за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України.
У судове засідання прибули:
прокурор ОСОБА_7 ;
обвинувачений ОСОБА_5 ;
обвинувачений ОСОБА_6 ;
захисник - адвокат ОСОБА_8 ;
захисник - адвокат ОСОБА_3 .
Суд установив:
Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 заявив клопотання про повернення тимчасово вилученого майна, а саме грошових коштів.
Клопотання обґрунтовано тим, що 17 жовтня 2022 року без ухвали слідчого судді проведено обшук житлового приміщення по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 . Разом з ОСОБА_4 у вказаній квартирі проживають її ОСОБА_6 та їх двоє неповнолітніх доньок. Під час обшуку слідчим було вилучені речі, серед яких грошові кошти номіналом 100 доларів США в кількості 50 штук на загальну суму 5000 доларів США, які є особистими коштами ОСОБА_4 , які залишилися від продажу належних особисто їй на праві власності квартир, а саме: квартири АДРЕСА_2 , що мало місце 16 січня 2019 року, та квартири АДРЕСА_3 , що мало місце 29 серпня 2018 р., що підтверджується договорами купівлі продажу.
18 листопада 2022 року слідчий звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на обшук в даному кримінальному провадженні за вказаною адресою на підставі частини 3 статті 233 КПК України, за наслідком розгляду якого слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва задовольнив клопотання слідчого частково та надав дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 за вищезазначеною адресою, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , з метою виявлення фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення.
Адвокат ОСОБА_3 зазначає, що ухвала слідчого судді не містить дозвіл на вилучення будь-яких речей і не містить дозвіл на обшук та вилучення грошей; оскільки, дозволу на відшукування та вилучення грошових коштів ухвалою слідчого судді надано не було, дані кошти є тимчасово вилученим майном. При цьому тимчасово вилучені грошові кошти не є та не можуть бути засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, ці кошти не зберегли на собі сліди чи відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі вони не були набуті кримінально протиправним шляхом чи отриманні внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Отже, вилучені у ОСОБА_4 кошти не є визначеними ухвалою суду від 20 жовтня 2022 року предметами, оскільки на цих речах не міститься інформація яка може бути доказом у кримінальному провадженні, ці кошти не є знаряддям кримінального правопорушення, ці кошти не були здобуті у результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому вищезазначені речі підлягають поверненню ОСОБА_4 як тимчасово вилучене майно.
Також адвокат ОСОБА_3 звернув увагу на те, що орган досудового розслідування не звертався до суду з клопотанням про арешт зазначеного тимчасово вилученого майна.
Позиція сторони захисту щодо даного клопотання є спільною.
Прокурор при розгляді даного клопотання вказала на те, що не заперечує проти повернення вказаних грошових коштів ОСОБА_4 в частині, яка відповідає частці у спільній сумісній власності подружжя відповідно до вимог закону; в іншій частині щодо задоволення клопотання заперечила.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження 17 жовтня 2022 року органом досудового розслідування на підставі частини 3 статті 233 КПК України проведено обшук житлового приміщення по АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_4 .
Під час обшуку, з-поміж іншого, виявлені та вилучені купюри номіналом 100 доларів США в кількості 50 штук на загальну суму 5000 доларів США. Детальний опис вказаних купюр наведений слідчим у протоколі обшуку від 17 жовтня 2022 року та протоколі огляду від 17 жовтня 2022 року.
Постановою від 17 жовтня 2022 року визнано речовими доказами вилучені під час проведеного 17 жовтня 2022 року речі, в тому числі вищевказані грошові кошти номіналом 100 доларів США в кількості 50 штук на загальну суму 5000 доларів США.
Ухвалою від 20 жовтня 2022 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва за результатом розгляду клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку задовольнив клопотання слідчого частково; надав дозвіл у кримінальному провадженні № 42022110000000190, внесеному до ЄРДР 17 серпня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України, на проведення обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , з метою виявлення фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення.
Під час досудового розслідування прокурор постановою від 16 лютого 2023 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про повернення грошових коштів.
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ухвалою від 22 березня 2023 року відмовив у задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 в порядку статті 303 КПК України про зобов'язання повернути вказані грошові кошти. Підставою для такого рішення слідчого судді стало те, заявник не довела належними і допустимими доказами той факт, що сторона обвинувачення не зверталася до слідчого судді суду із відповідними клопотаннями в порядку статті 170 КПК України про арешт майна і що такий арешт не було накладено.
Однак, за не спростованим під час судового розгляду стороною обвинувачення твердженням сторони захисту арешт на вказані грошові кошти в передбаченому процесуальним законом порядку не накладався.
Крім того, реквізити купюр, вилучених під час указаного обшуку, не відповідають тим, що були використані під час проведення відповідних слідчих дій у кримінальному провадженні як заздалегідь ідентифіковані засоби.
До того ж, згідно з наявними у матеріалах судової справи копіями цивільно-правових угод (т.2 а.с.67-74) 29 серпня 2018 року та 16 січня 2019 року ОСОБА_4 здійснила продаж двох об'єктів нерухомого майна вартістю 487700,00 і 435430,00 гривень відповідно.
Вирішуючи клопотання по суті, суд виходить з того, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження (частина 1 статті 131 КПК України).
При цьому згідно зі статтею 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (стаття 8 КПК України).
Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення (стаття 16 КПК України).
Відповідно до частини 1 статті 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
У пунктах 6, 7 частини 2 статті 131 КПК України законодавець серед заходів забезпечення кримінального провадження виокремив тимчасове вилучення майна й арешт майна.
Тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом (частина 1 статті 167 КПК України).
Відповідно до частини 2 статті 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду (частина 2 статті 168 КПК України).
Згідно з частиною 7 статті 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Порядок припинення тимчасового вилучення майна врегульований статтею 169 КПК України.
Частиною 2 статті 170 КПК України обумовлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За приписами частини п'ятої статті 171 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
При цьому санкцією частини 3 статті 368 КК України передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.
Слід зазначити, що відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Статтею 70 СК України встановлено загальне правило рівності часток спільної сумісної власності подружжя.
При цьому відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22 червня 2004 року й інші).
Зважаючи на викладене, виходячи з наведених вище обставин кримінального провадження, маючи на меті дотримання визначеного статтею 2 КПК України завдання кримінального провадження, виходячи при цьому із загальних засад кримінального провадження, в тому числі верховенства права та недоторканності права власності, не вирішуючи при цьому питання щодо визначення часток у спільному майні, суд вважає, що в даному конкретному випадку ОСОБА_4 належить повернути половину грошових коштів, вилучених під час проведеного 17 жовтня 2022 року обшуку, частково задовольнивши клопотання адвоката ОСОБА_3 .
Керуючись статтями 2, 7, 16, 22, 24, 131-132, 167-175, 372, 376 КПК України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд
постановив:
задовольнити клопотання частково.
Зобов'язати прокурорів у кримінальному провадженні № 42022110000000190 повернути ОСОБА_4 частину грошових коштів, вилучених під час проведеного 17 жовтня 2022 року обшуку у належній їй на праві власності квартирі за адресою АДРЕСА_1 , у сумі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) доларів США.
Ухвала не може бути оскаржена.
Суддя ОСОБА_1