Справа № 947/12224/25
Провадження № 2-о/947/250/25
04.04.2025 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
за участю секретаря Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі ц залі суду цивільну справу за завою
ОСОБА_1 ,
за участі заінтересованої особи - ОСОБА_2 ,
про видачу обмежувального припису,
02.04.2025 року до Київського районного суду м. Одеси надійшла заява від імені та за підписом ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, в якій ОСОБА_1 просить суд вжити заходи щодо протидії домашньому насильству у виді обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , строком на шість місяців, визначивши наступні тимчасові обмеження, а саме:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В обґрунтування заяви, заявниця посилається на те, що вона, разом із своїм сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та співмешканцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкають у належній їй на праві власності квартирі та за її зареєстрованим місцем проживання, а саме: АДРЕСА_1 . Стверджує, що під час спільного проживання з ОСОБА_2 , останній постійно вживає алкогольні напої та наркотичні речовини, висловлюється в її адресу грубою нецензурною лайкою, руйнує в квартирі майно заявниці. На фоні постійних незгод в родині почали виникати сварки, які переросли в серйозні конфлікти, під час яких поведінка ОСОБА_2 почала бути занадто агресивною. Заявниця зазначає, що зазнає постійного психологічного та фізичного тиску з боку ОСОБА_2 , 21.12.2024 року, 15.01.2025 року, 16.01.2025 року та 26.01.2025 року з вищевикладених підстав вона звернулася до ВП №4 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області з письмовими заявами про вчинення домашнього насилля та в подальшому відносно ОСОБА_2 , були складені протоколи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП (серія ВАД №616625; серія ВАД №616691; серія ВАБ №220729) та за ч.1 ст. 173-8 КУпАП (серія ВАД №616728, серія ВАД №616692). Зазначає, що в ході розгляду протоколів про адміністративне правопорушення (серія ВАД №616691, ВАД №220729, ВАД №616728, ВАД №704003), Київським районним судом м. Одеса, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне покарання у вигляді штрафу. Інші адміністративні матеріали на даний час перебувають на розгляді в Київському районному суді м. Одеса.
За наслідком викладеного, заявниця стверджує, що ОСОБА_2 вчиняє відносно неї фізичне та психологічне насильство, що стало підставою для звернення до суду з цією заявою про застосування заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов'язків стосовно ОСОБА_2 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.
Статтею 350-5 ЦПК України передбачено, що справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду.
З урахуванням вказаних приписів, ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 03.04.2025 року вказану заяву було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У судове засідання призначене на 04.04.2025 року сторони не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки уд не повідомили.
З урахуванням встановлених стислих строків розгляду справи, у відповідності до приписів статті 350-5 ЦПК України, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі в судовому зсіданні 04.04.2025 року.
Суд, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам у сукупності, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка міста Одеса, є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У відповідності до постанови Київського районного суду міста Одеси від 06.02.2025 року по справі №947/3438/25, яка набрала законної сили 18.02.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. в дохід держави. Згідно з даної постановою, суть адміністративного правопорушення полягає у тому, що 15.01.2025 року о 22год. 00 хв. ОСОБА_2 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно співмешканки ОСОБА_1 домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме ображав та принижував її, погрожував застосування фізичної сили, чим міг завдати шкоди психічному здоров'я потерпілої.
У відповідності до постанови Київського районного суду міста Одеси від 03.03.2025 року по справі №947/5413/25, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. в дохід держави. Згідно з даної постановою, суть адміністративного правопорушення полягає у тому, що 25.01.2025 року о 23год. 30хв. ОСОБА_2 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив відносно співмешканки ОСОБА_1 домашнє насильство фізичного характеру, а саме ображав її, висловлювався нецензурною лайкою.
У відповідності до постанови Київського районного суду міста Одеси від 20.02.2025 року по справі №947/3759/25, яка набрала законної сили 04.03.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-8 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. в дохід держави. Згідно з даної постановою, суть адміністративного правопорушення полягає у тому, що 16.01.2025 року о 22год. 30хв. ОСОБА_2 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , почав конфлікт з ОСОБА_1 , чим своїми діями порушив терміново заборонний припис серії АА №562495 від 15.01.2025 року, строком на три доби з 20:00 год. 15.01.2025 року до 20:00 18.01.2025 року.
У відповідності до постанови Київського районного суду міста Одеси від 04.03.2025 року по справі №947/9880/25, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020,00 грн. в дохід держави. Згідно з даної постановою, суть адміністративного правопорушення полягає у тому, що 13.03.2025 року о 18год. 00хв. ОСОБА_2 перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив повторно домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї співмешканки ОСОБА_1 , а саме: ображав її та погрожував, чим була завдана шкода психічному здоров'ю останньої.
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець міста Одеси, громадянин України, зареєстрований за іншою ніж заявниця адресою: АДРЕСА_2 .
Частиною 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
В порядку перевірки вказаних постанов суду, судом за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено наявність оприлюднення їх текстів, відповідність поданим копіям до заяви, а також встановлено набрання постанови законної сили, які не оскаржувались з боку ОСОБА_2 та стосуються притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення вищевикладених адміністративних правопорушень.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07.12.2017 року.
Відповідно до ч. 2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється у т.ч. на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.
Відповідно до правил ст.350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктами 3, 12, 14, 15 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Протидія домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на припинення домашнього насильства, надання допомоги та захисту постраждалій особі, відшкодування їй завданої шкоди, а також на належне розслідування випадків домашнього насильства, притягнення до відповідальності кривдників та зміну їхньої поведінки.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII, до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить у тому числі обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII).
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 2229-VIII, рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України, у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, провадження № 61-4830св19; від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц, провадження № 61-12915св19; від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20, від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20, провадження № 61-5729св21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23), зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин, але й від суб'єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22), вказано, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (East/West Alliance Limited v. Ukraine, № 19336/04, § 166-168, від 23 січня 2014 року). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд вважає їх належними, достовірними та достатніми, що свідчать про сталий характер вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства відносно ОСОБА_1 .
Також судом встановлено, що відносно ОСОБА_2 вже вживалися спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству у виді термінового заборонного припису, який був порушений ОСОБА_2 та допущено вчинення дій з домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Київського районного суду міста Одеси від 20.02.2025 року по справі №947/3759/25.
Вищевказаними постановами підтверджується ступень відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що належить до сфери дії законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству.
Беручи до уваги наведені обставини в цілому, завдане з боку ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства відносно ОСОБА_1 , за місцем її зареєстрованого проживання, що має сталий характер, суд зважає, що наявний високий рівень вірогідності продовження вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.
Суд вважає, що вжиті розумні заходи для захисту заявника та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявника.
Судом враховується, що заявлені види заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього цих обов'язків, відповідають вимогам ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Враховуючи викладене, оцінюючи всі встановлені судом обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що доводи заявника знайшли своє підтвердження, а тому заяву слід задовольнити і з метою запобігання та протидії психологічному та фізичному насильству, що має місце з боку заінтересованої особи по відношенню до заявника, суд вважає необхідним видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 із встановленням декількох заявлених заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов'язків, зокрема, встановлених ч.2 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», строком в шість місяців.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що подана заява підтверджена належними та допустимими доказами, тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, суд відносить на рахунок держави.
Згідно вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5,12, 76-83, 259, 263-265, 3501-350-6, 354 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд,
Заяву ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису- задовольнити.
Видати обмежувальний припис терміном шість місяців, яким ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти обов'язки, а саме:
- Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Скерувати копію рішення суду до Київської районної адміністрації Одеської міської ради та Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області для взяття кривдника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на профілактичний облік.
Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий Л. В. Калініченко