Справа № 456/69/25
Провадження № 2-о/456/100/2025
іменем України
13 лютого 2025 року місто Стрий
Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Шрамка Р. Т. ,
з участю секретаря: Сімонової-Мацигін А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию справу №456/69/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Стрийська міська рада про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
встановив:
Заявник звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту постійного проживання ОСОБА_1 , зі спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
В заяві зазначив, що приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка була дружиною родича позивача ОСОБА_1 , - ОСОБА_3 , який теж помер приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи, що подружжя ОСОБА_4 були одинокими у них не було дітей, а з родичів найближчою особою був позивач. Йому, як найближчій особі, довелося доглядати їх, а відтак він проживав разом з ними, доглядав їх, піклувався про них, приблизно з 2018 року, оскільки ОСОБА_2 , страждала на розлад психіки, а відтак ОСОБА_3 , було складно одному провадити господарство та доглядати за дружиною та він часто хворів. Відтак, як зазначено вище, позивач, незважаючи на те, що був зареєстрований за іншою адресою, проживав разом із ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , вів разом з ними спільне господарство, придбавав продукти коли вони хворіли, здійснював за ними догляд, придбавав ліки, отримував пенсійні виплати. Крім того, ще 07.05.2012 ОСОБА_3 , залишив заповіт на ім'я позивача, відтак після його смерті він вступив у спадкові права та отримав свідоцтво про право на спадщину на частину квартири у АДРЕСА_1 порядку спадкування за заповітом. Покійна ОСОБА_2 , також постійно говорила, що залишить заповіт на ім'я позивача, але не встигла, оскільки раптово померла. Після оформлення свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , звернувся до Стрийської нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , проте отримав відмову, оскільки нотаріус повідомив, що останній пропустив шестимісячний термін для прийняття спадщини.
В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_6 , заяву підтримала та просила її задоволити.
Представник заінтересованої особи Стрийської міської ради в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити за їхньої відсутності.
Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно дост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід'ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Згідно зч.1ст.4,ч.1ст.5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку,встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд,здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений за коном або договором.
За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказі регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.
Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Дотримуючись положень Конвенції про захист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм цивільного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав заявниці за пред'явленою заявою вимогами цивільного характеру, зокрема щодо спадкування, та причетність до порушення таких її прав зацікавленої особи Стрийської міської ради Львівської області, встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про смерть від 21.04.2023р. НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Стрию Стрийського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вбачається, що приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Стрий Львівської області, померла ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про смерть від 22.04.2023р. НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Стрию Стрийського району Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вбачається, що приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Стрий Львівської області, помер ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 05.12.1997, ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , на праві власності належала квартира по АДРЕСА_1 .
07.05.2020, ОСОБА_3 , в державного нотаріуса Стрийської держаної нотаріальної контори у клав заповіт, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 .
16.08.2024, ОСОБА_1 , отримав свідоцтво про право на спадщину за повідом після смерті ОСОБА_3 ,
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 16.08.2024 №391251128, вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_1 , на праві спільної часткової власності, належить квартири по АДРЕСА_1 .
13.11.2024, ОСОБА_1 , звернувся до Стрийської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно, яке складається із частки квартири АДРЕСА_2 , однак у видачі такого свідоцтва йому було відмовлено, оскільки ОСОБА_1 , було пропущено шестимісячний термін для подання заяви про прийняття спадщини.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , суду пояснила, що її син ОСОБА_1 , доглядав за померлим ОСОБА_8 , та померлою ОСОБА_2 , з 2010 року. В 2020 році, ОСОБА_9 , уклав заповіт на ОСОБА_10 , так як вважав, фактичного його сином. ОСОБА_11 , фактично жив з ними з 2010 року та до їхньої смерті.
Допита у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , суду пояснила, що ОСОБА_11 , є її чоловіком. З 2018 року чоловік почав жити постійно у Стрию та доглядати за дідом і бабою ( ОСОБА_4 та ОСОБА_4 ). Вона особисто також їздила до них возила їсти та коли чоловік не мав змоги бути з ними, вона залишалась замість нього.
Відтак судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
До вказаних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України.
Так, відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
В судовому засіданні спадкоємців першої, другої та третьої черг, які б претендували на спадкове майно, не встановлено.
Відповідно до ст. 1264 у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
В поданій до суду заяві заявник зазначив, що з 2018 року і до дня смерті спільно, однією сім'єю проживав зі спадкодавцем ОСОБА_2 , допомагав їй по господарству, здійснював за нею догляд. Вказані обставини підтвердили безпосередньо допитані в судовому засіданні свідки.
У суду не має підстав ставити під сумнів істинність фактів, повідомлених свідками. Даних про яку-небудь зацікавленість свідків у результаті розгляду справи немає, їх покази відповідають і не суперечать обставинам, відомості про які містяться в інших зібраних по справі доказах.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
При цьому обов'язок доказування та подання доказів встановлений ст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.
Окрім того, місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані заявником та оцінені судом.
Висновки суду за результатами розгляду заяви.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов переконання, що заявник дійсно постійно проживав однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_2 до дня її смерті, приблизно ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлення даного факту необхідно для оформлення спадщини, так як відповідно до ст. 1264 ЦК України право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Керуючись СТ..7, 10, 12, 13, 18, 259, 263-268, 279 ЦПК України суд, -
вирішив:
Заяву задоволити.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 проживав однією сім?єю на час відкриття спадщини з спадкодавцем ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , яка померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлений 24.02.2025р.
Суддя Р. Т. Шрамко