Справа №461/6057/22
Провадження №3-в/461/46/25
03 квітня 2025 року суддя Галицького районного суду м. Львова Мироненко Л.Д., розглянувши матеріали заяви адвоката Борисова Максима Петровича в інтересах ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Галицького районного суду м.Львова від 29.11.2022року у справі № 461/6057/22,-
29 листопада 2022 року постановою Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 100% вартості товару, що був предметом порушення митних правил, а саме 10 531 764,00 грн. Цією ж постановою, вирішено, що виявлений відповідно до протоколів № 1120/20900/22 від 31.10.2022 р. товар, який був безпосереднім предметом порушення митних правил - конфіскувати в дохід держави, а у разі неможливості конфіскації товару стягнути, згідно ч. 2 ст. 541 МК України, з ОСОБА_1 , його вартість, що становить 10 531 764,00 грн гривень, в дохід держави. 24 березня 2023 року постановою Львівського апеляційного суду залишено без змін постанову судді Галицького районного суду м. Львова від 29 листопада 2022 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 483 МК України, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
20.03.2025 року представник ОСОБА_1 , адвокат Борисов М.П., подав до Галицького районного суду м.Львова заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Галицького районного суду м.Львова від 29.11.2022 року.
Заява обґрунтована тим, що з 05.01.2024 року абзац 2 частини 1 статті 483 МК України, за яким ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). А тому постанова Галицького районного суду м. Львова від 29.11.2022 року підлягає перегляду за виключними обставинами. Зазначає, що право на перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами належно не врегульовано, ні Митним кодексом України, ні Кодексом України про адміністративні правопорушення. Однак, з урахуванням того, що провадження у справах про адміністративне правопорушення вважається складовою кримінального процесу, на думку заявника, до нього застосовуються норми Кримінального процесуального кодексу України, які передбачають перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами та містять перелік даних обставин.
Дослідивши заяву, долучені до неї документи, а також матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний суд України у рішенні № 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року зазначив, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі. Принцип правової визначеності означає, що "обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки"(п.4.1).
Повноваження суду при розгляді конкретної справи визначаються відповідним процесуальним законом.
Статтею 1 МК України передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
У відповідності до ст. 487 МК України, провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, повноваження суду при розгляді справ про порушення митних правил здійснюються відповідно до вимог МК України, в частині, не врегульованій вказаним кодексом, визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, який містить норми як матеріального, так і процесуального права.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до положень ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута лише в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Водночас глава 24-1 КУпАП передбачає перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Іншого порядку перегляду судових рішень у справах про адміністративне правопорушення, в тому числі шляхом їх перегляду за ново виявленими або виключними обставинами чинний КУпАП не передбачає.
Доводи заявника про можливість застосування положень ст.459, ст.460 КПК України при розгляді його заяви про перегляд за виключними обставинами постанови суду у справі про адміністративні правопорушення з огляду на неврегульованість цього питання у КУпАП та практику Європейського суду з прав людини, який визнає адміністративне правопорушення як кримінальне, суд відхиляє з таких міркувань.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово наголошував, що з огляду на каральну мету адміністративного стягнення, зокрема штрафу або позбавлення права керування транспортними засобами, провадження у справах про адміністративне правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (рішення ЄСПЛ у справах: «Енгель та інші проти Нідерландів», «Лутц проти Німеччини», «Карелін проти Російської Федерації», «Гурепка проти України», «Надточій проти України» та «Лучанінов проти України»).
Проте, такі висновки ЄСПЛ у наведених справах пов'язані не з необхідністю (потребою) безпосереднього застосування положень кримінального процесуального закону при розгляді справ про адміністративні правопорушення, а пов'язані зі змістом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій вжито термін «кримінальне обвинувачення». Зокрема ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. А ст.2 Протоколу № 7 до Конвенції встановлює, що кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку.
У вказаних вище справах заявники були притягнуті до адміністративної відповідальності і скаржилися до ЄСПЛ в тому числі на порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині несправедливості провадження та свавільності судових рішень, а уряди держав заперечували проти розгляду цих заяв, мотивуючи тим, що провадження у справах заявників було адміністративним, а тому положення ст.6 Конвенції до їх заяв не застосовні, бо провадження щодо заявників не стосувалось визначення «кримінального обвинувачення» щодо них.
На спростування таких доводів ЄСПЛ зробив висновки, що провадження у справах про адміністративне правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції з метою поширення її гарантій на заявників. Саме такі висновки містяться у рішеннях ЄСПЛ у справах: «Надточій проти України» (п.п.17,22,29); «Лучанінова проти України» (п.п.38,39,40); «Гурепка проти України» (п.п.53,55).
Тобто, у наведених справах відсутні висновки про можливість застосування процедури перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення за правилами кримінального процесуального закону, а зазначається лише про поширення встановлених Конвенцією загальних гарантій щодо осіб під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Слід відмітити, що у справі «Гурепка проти України» ЄСПЛ прийшов до висновку про порушення ст.2 Протоколу № 7 до Конвенції з огляду на те, що КУпАП (в редакції станом на 1998 рік) передбачав, що процедура перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення могла бути ініційована лише прокурором або головою вищестоячого суду. Така процедура не була доступна стороні та не залежала від його волі і аргументів, а тому не була достатньо ефективним засобом захисту для цілей Конвенції (п.60 рішення ЄСПЛ).
На даний час КУпАП надає стороні можливість оскаржити в апеляційному порядку постанову у справі про адміністративні правопорушення, що є справедливим і повністю відповідає ст.2 Протоколу № 7 до Конвенції щодо права кожного, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним.
Згідно зі статтею 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.
Заявник у даній справі скористався відповідною процедурою, що підтверджено матеріалами провадження і самим змістом поданої суду заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами.
Властивість судового рішення як акту правосуддя залежить від набрання ним законної сили. Після набрання судовим рішенням суду законної сили воно починає діяти в повну міру, проявляються всі його правові властивості: загальнообов'язковість, незмінність, неспростовність, виключність, преюдиціальність та реалізованість. Зазначене дозволяє забезпечити захист порушених, оспорених або невизнаних прав, свобод чи інтересів суб'єктів процесу. Зокрема, незмінність судового рішення полягає в тому, що після його проголошення суд, який ухвалив рішення, не має права сам його скасувати або змінити.
За таких обставин посилання заявника на застосування норм Кримінального процесуального кодексу України для розгляду заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови у справі про адміністративне правопорушення, виходячи з аналогії закону, в даному конкретному випадку є безпідставним, оскільки норми КПК України регулюють провадження виключно щодо кримінальних справ і його норми не розповсюджуються на розгляд справ про адміністративні правопорушення, в тому числі про порушення митного законодавства.
Застосування аналогії права в даному конкретному випадку, виходячи зі змісту поданої суду заяви, є неприйнятним, оскільки це порушувало б загальні принципи судочинства, зокрема принцип правової визначеності.
Крім цього, відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст.97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч.2 ст.150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.
Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі №922/1391/18).
У рішенні Конституційного Суду України від 05 липня 2023 року №5-р(ІІ)/2023 (матеріали справи №3-46/20222 (95/22, 170/22, 233/22) відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що абзац другий статті 483 Митного кодексу України, що визнаний неконституційним, втрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, на день винесення постанови, абзац другий частини першої статті 483 Митного кодексу України (санкція частини першої статті 483 Митного кодексу України) був чинним, а Рішення Конституційним Судом України від 05 липня 2023 №5-р(II)/2023 (справа №3-46/2022 (95/22, 170/22, 233/22) поширюється на правовідносини, які виникнуть після 05 січня 2024 року.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року (№3236/03) у справі «Пономарьов проти України», жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язково рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її рішення.
Враховуючи, що рішення Другого сенату Конституційного суду України №5-р(ІІ)/2023 від 05 липня 2023 року має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення), суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами постанови Галицького районного суду м. Львова від 29.11.2022 року. Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19.
За таких обставин законних підстав для відкриття провадження за виключними обставинами із застосуванням аналогії закону чи аналогії права не вбачається.
Керуючись ст. ст. 283-284, 304 КУпАП України, суд -
У відкритті провадження за заявою Борисова Максима Петровича в інтересах ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Галицького районного суду м.Львова від 29.11.2022 року у справі № 461/6057/22 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня її оголошення.
Суддя Мироненко Л.Д.