Справа № 535/193/24 Номер провадження 22-ц/814/795/25Головуючий у 1-й інстанції Мальцев С.О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
26 березня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,
секретар:Пєшков В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Диканської окружної прокуратури в інтересах Котелевської селищної ради на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Котелевської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Сідько С.І., звернувся до суду з позовом до Котелевської селищної ради, в якій просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 3,00 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Котелевської селищної ради Полтавського району Полтавської області, і на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії Р1 №523583, виданого на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності за №1663.
Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку площею 3,00 га цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Котелевської селищної ради Полтавського району Полтавської області, і на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії Р1 №523583, виданого на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , зареєстрованого в Книзі записів Державних актів на право приватної власності за №1663.
В апеляційному порядку рішення оскаржила Диканська окружна прокуратура. Скарга мотивована тим , що судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що ОСОБА_1 ані до першої ані до другої черг спадкоємців померлої тітки Не відноситься . Крім того, позивач не має права на обов'язкову частку , судом обставини його непрацездатності та перебування на утримання померлої не встановлювалися, а отже він не є спадкоємцем за законом і не має права спадкування , оскільки цим правом наділені лише спадкоємці. Права на спадкове майно позивач не має а тому відсутні підстави для його захисту.
Окрім того, судом не враховано , що відповідно до п.5 ч.1 ст.555 ЦК УРСР, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави , якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Відтак , після відкриття спадщини у 2000 році, у зв'язку із тим, що спірна земельна ділянка не була прийнята в порядку спадкування жодним із спадкоємців , вона за правом спадкоємства перейшла до держави. Відтак , винесенням оскаржуваного рішення , суд першої інстанції порушив інтереси держави, що на думку прокуратури є підставою для скасування рішення.
Апелянт просить , скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2024 року, та постановити нове про відмову в задоволенні позову.
Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла тітка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть спадкодавця (а.с. 11).
14 лютого 2003 року Котелевською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 61/2003 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , на підставі заяви від імені ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим Котелевською ДНК 21.09.1983 року за р. № 1607 на житловий будинок в АДРЕСА_1 .
У зв'язку з припиненням діяльності Котелевської державної нотаріальної контори, на момент звернення до суду з даним позовом, її правонаступником є Зіньківська державна нотаріальна контора (код ЄДРПОУ:02899981, адреса: 38100, Полтавська обл. Полтавський район, м.Зіньків, вул.Дроздівська,117)
Згідно матеріалів спадкової справи спадкодавцем складено заповіт, посвідчений Котелевською ДНК 21.09.1983 року за р. № 1607 на житловий будинок в АДРЕСА_1 .на користь ОСОБА_1 ..
Згідно матеріалів спадкової справи Котелевською ДНК 14.02.2003 року видано свідоцтва про право на спадщину за вищезазначеним заповітом за р. 432 на вищезазначений житловий будинок на ім'я ОСОБА_1 .
В квітні 2021 року позивач звернувся до Котелевської ДНК щодо оформлення спадкових прав на земельну ділянку площею 3,00 га, що знаходиться на території Котелевської селищної ради, Полтавського району, Полтавської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб'єктів, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).
Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред'явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).
Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно з ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
У даній справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Котелевської селищної ради Полтавського району Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Прокурором попередньо повідомлено Котелевську селищну раду, що спірним рішенням судом фактично було позбавлено територіальну громаду в праві на набуття спірної земельної ділянки у комунальну власність, оскільки ОСОБА_1 не входить до числа спадкоємців за положеннями ЦК УРСР 1963 року, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому спірне майно (земельна ділянка), яке не прийняте у спадщину, переходить до держави. На вказаний лист прокурора Лохвицькою міською радою повідомлено, що оскарження рішення суду першої інстанції не здійснювалось і не може бути здійснено в зв'язку із неможливістю здійснити сплату судового збору.
Також, у відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором попередньо повідомлено Котелевську селищну раду про здійснення представництва інтересів у суді шляхом подачі апеляційної скарги у справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 77).
Прокурором у даній справі виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги ч. 4 ст. 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв'язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб'єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб'єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування. 3 огляду на це належним суб'єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі, є відповідна сільська, селищна чи міська рада.
Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Котелевська селищна рада Полтавської області (відповідач у справі).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ч. ч. 5, 6, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування.
Факт того, що відповідачем у справі позовні вимоги було визнано не спростовує наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі в особі Котелевської селищної ради.
З матеріалів справи вбачається, що представник Котелевської селищної ради 04.04.2024 подав до суду першої інстанції заяву, відповідно до якої проти позовних вимог не заперечує.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20.
Судом першої інстанції прийнято визнання позову відповідачем та ухвалено рішення про задоволення позову , однак законні підстави для задоволення позову суд не встановив.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права.
При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
У даній справі правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 закінчився в у вересні 2000 року, тобто до 01 січня 2004 року, - до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, невірно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України в редакції, яка набрала чинності з 01 січня 2004 року, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.
Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких племінниця чи племінник спадкодавця до спадкування за законом не закликалися.
Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав.
На час відкриття спадщини (2000 рік) чинний цивільний кодекс не передбачав у жодній черзі за законом спадкоємців померлої тітки, відповідно, ОСОБА_1 не відноситься до кола спадкоємців навіть за встановлення у судовому порядку юридичного факту такого ступеню спорідненості із спадкодавцем.
Права на спадкове майно у позивача не виникло, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для захисту спадкових прав позивача та для задоволення позову про визнання права власності.
Спадщина після смерті ОСОБА_2 у передбачений законом строк ніким не була прийнята, заповіт на спірну земельну ділянку не складався, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави.
Аналогічного правового висновку у справі № 547/23/21 з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2023.
Чинним на час відкриття спадщини ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону. Також, ЦК УРСР 1963 року не передбачав визнання спадщини відумерлою.
У даній справі у позивача спадкових прав на земельну ділянку не виникло, а тому правовий порядок переходу земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади не впливає на висновок суду, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси держави в особі селищної ради.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;
Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За вказаних обставин , суд апеляційної інстації приходить до висновку , що апеляційну скаргу слід задовольнити , а оскаржуване рішення скасувати.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, з позивача на користь Полтавської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1453 грн 44 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374 , 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Диканської окружної прокуратури в інтересах Котелевської селищної ради - задовольнити.
Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 09 квітня 2024 року - скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.
Позовом ОСОБА_1 до Котелевської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури ( м.Полтава , вул..1100- річчя Полтави , 7, реєстраційний рахунок №UA118201720343130001000006160 , банк ДКСУ м.Київ, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1453 грн 44 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов