Справа № 543/704/24 Номер провадження 22-ц/814/1133/25Головуючий у 1-й інстанції Смілянський Є. А. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
27 березня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 року у справі за позовом АТ "Перший Український Міжнародний Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Зміст позовних вимог
У серпні 2024 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 06.08.2015 року укладено кредитний договір № 26257019822996 та видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 1000 грн. який збільшено до 35600 грн.
Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань станом на 04.06.2024 року утворилася заборгованість на загальну суму 52 895,76 грн., з яких: 35 557,18 грн. - заборгованість за кредитом; 17 338,58 грн. заборгованість за процентами.
Вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати АТ «Перший Український Міжнародний Банк» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь.
Позов мотивовано тим, що відповідачем порушено договірні зобов'язання в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 рокупозовні вимоги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829; вул. Андріївська, буд.4, м. Київ, 04070 заборгованість за кредитним договором у сумі 52 895,76 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично отримані ОСОБА_1 кошти по кредиту в добровільному порядку АТ «Перший Український Міжнародний Банк» не повернуті, а тому суд прийшов до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а також заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначає, що доданий банком до позову документ розрахунку заборгованості не є належним доказом на підтвердження підстав позову щодо наявності кредитної заборгованості.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні заяви про застосування позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно вимог частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на ціну позову та зазначені норми закону, дана справа має розглядатися у письмовому провадженні без повідомлення її учасників.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 06.08.2015 року уклали кредитний договір № 26257019822996 відповідно до умов якого надано відповідачу кредит в сумі 1000 грн., який в подальшому збільшено до 35600 грн.
АТ «Перший Український Міжнародний Банк»» взяті на себе зобов'язання виконало, надавши відповідачу кредит відповідно умов кредитного договору.
Відповідач не виконав умови кредитного договору не повернув кредит позивачу, а також не виконав всі інші грошові зобов'язання перед позивачем за кредитним договором.
Станом на 04.06.2024 року сума заборгованості складає 52 895 грн 76 коп, з яких:
- 35 557 грн 18 коп сума заборгованості за кредитом;
- 17 338 грн 58 коп сума заборгованості по процентам.
Зазначена сума заборгованості відповідачем на даний час не погашена, що підтверджується розрахунком заборгованості.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «ПУМБ» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 52 895,76 грн. суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання по поверненню отриманих кредитних коштів ОСОБА_1 не виконував, фактично користуючись ними у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Колегія суддів вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
Частинами 1, 3 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
При цьому, відповідачем не надано суду жодного належного доказу, який би підтверджував та доводив обставини ненадання позивачем інформації про умови кредитування та на підтвердження того, що оспорений договір є несправедливим.
Встановлено, що відповідач особисто 06 серпня 2015 року підписав пропозицію укласти Договір карткового рахунку та договір страхування (оферта), та Загальні умови договорів кредитування, відкриття та ведення рахунків.
Згідно зазначеної Пропозиції, основними умовами договору карткового рахунку (базові умови) є: номер договору карткового рахунку (оферти) - 26257019822996 (п.2.1), валюта рахунку - гривні (п.2.2), ліміт овердрафту - 1000 грн (п.2.3), строк користування овердрафтом, місяців - 60 (п.2.4), процентна ставка за користування овердрафтом: 0,0001 % річних при здійсненні розрахункових операцій в торгівельносервісній мережі за рахунок коштів овердрафту (в межах ліміту) в Грейс період; 46 % річних при здійсненні розрахункових операцій в торгівельно-сервісній мережі за рахунок коштів овердрафту (в межах ліміту) не в межах Грейс періоду, при здійсненні інших дебетових операцій по рахунку за рахунок коштів овердрафту (в межах ліміту) та за користування несанкціонованим овердрафтом (п. 2.6.).
Факт користування відповідачем грошовими коштами підтверджується наданими у якості доказів матеріалами, а саме довідкою про збільшення кредитного ліміту по договору № 26257019822996 від 06.08.2015, розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку ОСОБА_1 з 06.08.2015 по 04.06.2024 (а.с.17 - 36).
Відповідно до виписки про рух коштів з 06.08.2015 по 04.06.2024 ОСОБА_1 погашав заборгованість за кредитом.
Таким чином, встановлено, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково їх погашав.
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту користування ним кредитними коштами.
У свою чергу зміст поданих Банком доказів дає підстави стверджувати про існування між сторонами кредитного договору, користування відповідачем наданими банком кредитними коштами, а також наявність заборгованості за кредитним договором.
Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції строків позовної давності колегія суддів зазначає натупне.
За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМУ) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням змін та доповнень) постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
У зв'язку з відміною постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 257 ЦК України, завершились у 00 год 01 хв 01 липня 2023 року.
Разом з тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
01 липня 2023 року завершено дію карантину. Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020 р. продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцяти денний строк після його припинення або скасування. Кредитною картою ОСОБА_1 користувався і здійснював платежі до 31.01.2022, що відображено в розрахунку заборгованості та виписці по рахунку.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції компенсації не підлягають.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 13 листопада 2024 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 березня 2025 року.
Головуючий суддя О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль