Справа № 165/4758/24 Головуючий у 1 інстанції: Гайворонський О. В.
Провадження № 22-ц/802/408/25 Доповідач: Карпук А. К.
03 квітня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 січня 2025 року в складі судді Гайворонського О. В.,-
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на дитину посилаючись на те, що з 06 вересня 2008 року вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Іваничівського районного суду від 22 грудня 2011 року було розірвано. У цьому шлюбі у них народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 17 лютого 2012 року присуджено до стягнення щомісячно з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 на утримання спільної дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі по 800 грн щомісячно, починаючи з 01 лютого 2012 року і до повноліття дитини.
Зазначає, що через інфляційні процеси зросли ціни на товари першої необхідності, а відповідно збільшились витрати на утримання дочки, а тому розмір стягуваних аліментів є недостатнім та не відповідає фактичним витратам на утримання дитини та її потребам, зокрема на навчання з репетиторами, лікування та оздоровлення. Відповідач будь-якої іншої матеріальної допомоги, окрім сплати аліментів, не надає, участі у вихованні дитини не приймає. На даний час він офіційно працевлаштований у ВП «Шахта «Бужанська», має регулярний стабільний дохід і, оскільки інших утриманців він не має, може сплачувати аліменти в частці від свого заробітку, тому вважає, що в інтересах дитини необхідно змінити спосіб стягнення аліментів, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду.
Просила змінити спосіб стягнення аліментів, що встановлений рішенням Іваничівського районного суду від 22 грудня 2011 року, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 січня 2025 року позов задоволено.
Постановлено змінити спосіб стягнення аліментів, встановлений рішенням Іваничівського районного суду від 17 лютого 2012 року, та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить рішення скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються на утримання дочки з твердої грошової суми у розмірі 800 грн на 1/6 частку заробітку (доходу) щомісячно.
Вказав, що визначений розмір аліментів - 1/4 частка від заробітку є значним та непропорційним порівняно з витратами на утриманням ще двох неповнолітніх дітей від другого шлюбу.
З апеляційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення в частині визначення розміру аліментів на дитину, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 заперечує доводи апеляційної скарги, просить рішення залишити без змін.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у даній справі є 03.04.2025, тобто дата складення повного судового рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з такого.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Іваничівського районного суду від 22 грудня 2011 року.
У шлюбі народилась дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується доданою копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Виконкомом Поромівської сільської ради Іваничівського району Волинської області 14.12.2009.
Згідно з довідкою про склад сім'ї №2205 від 31.10.2024 та копії будинкової книги неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 17 лютого 2012 року присуджено до стягнення щомісячно з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 на утримання спільної дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у твердій грошовій сумі по 800 грн щомісячно, починаючи з 01 лютого 2012 року і до повноліття дитини.
ОСОБА_2 після розлучення з позивачем одружився із ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нововолинського міського управління юстиції Волинської області 24.12.2013.
У цьому шлюбі народилося двоє дітей - син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 .
Звернувшись до суду з вимогою про зміну способу стягнення аліментів, позивач вказала, що розмір аліментів, який раніше визначений рішенням суду, на даний час не достатній для утримання дитини, тому враховуючи наявність у неї права вибору способу стягнення аліментів, відповідно до вимог ч. 3 ст. 181 СК України, просила змінити спосіб стягнення аліментів.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
В частині першій стаття 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Разом з тим, при розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки статті 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року N 6-143цс13.
Ураховуючи викладене, виходячи з положень ст. 182, ч. 1 ст. 192 СК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни способу стягнення аліментів.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов'язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. При цьому, виходячи з положень чинного законодавства, доступ дитини до даних благ не залежить від перебування батьків у шлюбі. Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Батьки лише отримують та використовують їх від імені дітей. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Тобто перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов'язок батьків утримувати дитину.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращому інтересу дітей.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Позивач мотивувала позов про зміну способу стягнення аліментів покликаючись на збільшення матеріальних потреб дитини і відповідно збільшення витрат для забезпечення її повноцінного утримання, також вказувала і на погіршення свого матеріального стану.
Матеріальне становище ОСОБА_1 , з часу ухвалення рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 17 лютого 2012 року погіршилось, оскільки аліменти в розмірі 800 гривень на дитину є недостатнім для забезпечення базових потреб дитини відповідного віку, а тому значний матеріальний тягар утримання доньки покладений саме на матір, позивача по справі, що не заперечується відповідачем.
Статтею 3 Конвенції ООН «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 48 Конституції України гарантовано, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 статті 182 СК України мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років становить 3196 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що його заробітна плата становить 19000 грн., що не заперечується позивачем.
Визначаючи частку заробітку, в розмірі якої необхідно призначити аліменти, суд першої інстанції не врахував вимог пункту 3 ч. І ст. 182 СК України, яка передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, а також неповно з'ясував обставини справи, зокрема, залишив поза увагою наявність у платника аліментів ще двох неповнолітніх дітей від другого шлюбу, у зв'язку з чим неправильно визначив розмір аліментів, які необхідно стягувати з відповідача.
Тому апеляційний суд, застосувавши положення статтей 182, 184 СК України, на підставі доказів, поданих сторонами та зважаючи на рівність батьківських обов'язків, з метою дотримання справедливого балансу між захистом прав неповнолітньої дитини, на яку стягуються аліменти, прав відповідача та його обов'язку утримувати ще двох неповнолітніх дітей, ураховуючи сімейний стан обох сторін, розмір заробітної плати відповідача, дійшов висновку, що аліменти у розмірі 1/6 частини доходів відповідача відповідатимуть нормам закону та є достатніми для дитини відповідного віку.
Такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, він відповідатиме інтересам та потребам неповнолітньої дочки, буде необхідним для забезпечення належних умов для їх фізичного, розумового, морального і соціального розвитку, відповідатиме мінімально рекомендованому розміру аліментів на одну дитину.
Згідно з ч.3 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Безпідставним є посилання позивача на те, що розмір аліментів повинен становити 1/4 частки доходів, оскільки на ОСОБА_1 , як на позивача, покладається обов'язок доказування і в частині визначення розміру аліментів, що підлягають стягненню, проте вона не обґрунтувала необхідності стягнення на дитину аліментів у заявленому нею розмірі, та не подала допустимих та достовірних доказів про наявність підстав призначити аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача, у той час як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 78, 79, 81 ЦПК України).
Стягувач може претендувати на такий розмір аліментів, потребу в яких він довів. Головну роль відіграють потреби дитини та фінансова спроможність платника аліментів. Тобто, розмір аліментів має бути пропорційним потребам дитини. Тягар доведення необхідного розміру аліментів лежить на стягувачу.
Позивач не подала розрахунку, з якого виходила при визначенні розміру аліментів.
Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції не врахував норм Сімейного Кодексу при визначенні розміру аліментів, неповно з'ясував обставини справи визначаючи розмір аліментів, тому рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів необхідно змінити, викласти резолютивну частину рішення в новій редакції.
Керуючись статтями 268, 367, 368, 376, 382, 384 , 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 січня 2025 року в цій справі змінити, виклавши резолютивну частину рішення у новій редакції.
«Позов задовольнити частково.
Змінити спосіб та розмір стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Іваничівського районного суду від 17 лютого 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини зі всіх видів його доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: