Провадження №2/760/926/25
Справа №760/26982/21
03 квітня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Усатової І.А.,
за участі секретаря судового засідання - Зеленчука М.М.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просив визнати недійсним договір позики від 27 травня 2019 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 27 травня 2019 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О., відповідно до умов якого відповідач мав передати йому в борг грошові кошти в сумі 2096000,00 грн.
При цьому позивач вважає, що станом на день подання позовної заяви, сам договір не є укладеним, є недійсним, не відповідає вимогам чинного законодавства. У договорі, всупереч вимогам чинного законодавства не міститься твердження того, що позивач отримав грошову суму саме в борг. Також з договору позики не вбачається факт отримання від відповідача грошової суми саме в борг, а є лише слово позичив, яке не повністю тотожним за змістом слову борг, так як може передбачати і тимчасове користування коштами, а не перехід їх у власність позивача.
Оскільки оспорюваний договір не містить усіх передбачених законом істотних умов, він є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а тому не може бути визнаний недійсним.
На підставі викладеного просив позов задовольнити.
Протоколом авторозподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Кушнір С.І.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду м. Києва Кушнір С.І. від 18 жовтня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.
Протоколом повторного авторозподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Усатову І.А.
14.03.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечував проти задоволення позовної заяви посилаючись на те, що укладений сторонами письмовий договір позики є не лише доказом факту укладання договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику. Сторони договору на власний розсуд визначили його умови, у яких підтвердили факт передачі суми позики від позикодавця позичальнику, а тому помилковими є доводи з приводу невірно зазначеного розміру еквіваленту суми позики в іноземній валюті.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, учасники справи в судове засідання не викликались.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 27 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Биковим В.О., зареєстровано в реєстрі за №3365.
Відповідно до п. 1 договору позики від 27 травня 2019 року позичальник, ОСОБА_1 позичив у позикодавця ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2096000,00 грн., що на день укладання цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 80000 доларів США, строком по 27 травня 2020 року без нарахування відсотків.
Згідно п. 2 позичена сума грошей повинна бути повернута в м. Києві, та у випадку інфляції ця сума збільшується згідно встановленого державного коефіцієнту індексації доходів населення на день повернення боргу.
Відповідно п. 3 договору позики ОСОБА_1 , має право повернути позичену суму грошей, а ОСОБА_2 , забов'язаний прийняти позичену суму грошей раніше вказаного строку повернення. Позичальник має право повернути позику як рівними так і нерівними частинами, а позикодавець забов'язується прийняти борг частками або в цілому.
Пунктом 5 договору позики передбачено, що після виконання свого забов'язання позикодавець повинний передати йому примірник цього договору. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору є свідченням прострочення виконання позичальником свого забов'язання.
Відповідно п.6 сторони домовилися, що в разі якщо ОСОБА_1 своєчасно не поверне позичені гроші, ОСОБА_2 має право подати цей договір до стягнення у строки, передбаченні чинним законодавством України. Звернення стягнення здійснюється як за рішенням суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У пункті 8 договору позики зазначено, що сторони домовилися, що документом, який підтверджує безспірність заборгованості, буде заява позикодавця, передана зі зворотнім повідомленням позичальникові у порядку, передбаченому ст. 84 Закону України «Про нотаріат». Сторони домовилися, що в разі відмови позичальника від одержання заяви, підтвердженої відміткою особи, що її доставляє, він вважається повідомленим про її зміст.
Згідно п.9 цей договір вважається укладеним з моменту передання позикодавцем грошей позичальникові. Позичальник, ОСОБА_1 своїм підписом під цим договором підтверджує, що він отримав гроші від позикодавця.
Пунктом 10 договору позики, сторони у присутності нотаріуса підтвердили, що розуміють правові наслідки цього правочину, їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного або удаваного правочину, сторони не обмеженні в праві укладення правочину, вони не визнанні в установленому порядку недієздатними(повністю бо частково), вільно володіють українською мовою.
Позивач просив визнати недійсним договір позики від 27 травня 2019 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посилаючись на те, що оспорюваний договір не містить усіх істотних умов, визначених законодавством, вказаний договір є неукладеним, тобто таким, що не спричинив настання юридичних наслідків та виникнення відповідних прав і обов'язків у сторін.
Однак, суд не може погодитися з даним твердженням, з огляду на наступне.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Пункт 9 договору позики містить чітке твердження того, що позикодавець суму грошей позичальнику передав, а позичальник стверджує, що отримав її під час підписання договору.
Згідно п. 3 договору позики позичальник має право повернути позику достроково, а позикодавець зобов'язаний прийняти позичену суму грошей до закінчення зазначеного строку.
Пункт 2 договору позики вказує, що повернення позиченої суми грошей повинно бути зроблено в місті Києві.
Таким чином, письмова форма нотаріально посвідченого договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч.1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
При цьому, заперечуючи отримання коштів в позику, ОСОБА_1 не надано суду жодного належного та допустимого доказу на спростування факту оформлення вказаного договору позики та його особистого підпису у ньому.
Зі змісту оспорюваного договору позики від 27 травня 2019 року вбачається, що він укладений у письмовій формі, як того вимагають норми ст.1047 ЦК України, містить підписи та реквізити сторін, а також усі істотні умови договору, зміст даного правочину не суперечить вимогам чинного законодавства.
Згідно п. 9 договору позики від 27 травня 2019 року, договір вважається укладеним з моменту передання позикодавцем грошей позичальнику. Позичальник, ОСОБА_1 своїм підписом під цим договором підтверджує, що він отримав гроші від позикодавця.
Вказаний договір містить підписи сторін та даний договір набув чинності з моменту його підписання.
Належних та допустимих доказів того, що позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в момент підписання оспорюваного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.
З договору позики від 27 травня 2019 року вбачається, що сторони повною мірою розуміють умови і значення цієї угоди, її правові наслідки. Також сторони підтвердили, що вони діють добровільно і узгоджено, зміст цієї угоди відповідає їх дійсним намірам.
Що стосується відсутності розписки в підтвердження факту отримання позивачем грошових коштів, то це не є підтвердженням неотримання позивачем грошових коштів, оскільки в договорі визначено, що ОСОБА_1 своїм підписом під цим договором підтверджує, що він отримав гроші від позикодавця.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України, підстави для визнання договору позики від 27 травня 2019 року відсутні.
Керуючись ст. ст. 202, 203, 215, 626, 628, 638, 1046, 1047 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280, 281, 282, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Усатова І.А.