про залишення позовної заяви без руху
04 квітня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/313/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., розглянувши матеріали позовної заяви б/н від 31.03.2025
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Етно-М», вул. Дружби, буд.49, с. Количівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15563, код 44137377
до відповідача: російської федерації в особі Посольства російської федерації в Україні, проспект Повітрофлотський, буд. 27, м. Київ, 02000
про стягнення 15302785,00 грн збитків
Товариство з обмеженою відповідальністю “Етно-М» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до російської федерації в особі Посольства російської федерації в Україні, у якому просить стягнути з відповідача 15302785,00 грн збитків, завданих внаслідок збройної агресії рф проти України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що через військову агресію рф проти України та внаслідок обстрілів с. Количівка, Чернігівського району, Чернігівської області знищено та пошкоджено майно і комплекс об?єктів позивача, що спричинило матеріальні збитки позивачу на суму 15302785,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Таким чином, Закон України “Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів цієї держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави, зокрема як відповідача.
Разом з цим згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 після початку війни в Україні, а саме з 2014, суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Верховний Суд розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету російської федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Судовий імунітет російської федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету російської федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.
Судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а, отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що, звертаючись із позовом до російської федерації, для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією з цього питання.
При цьому судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, відповідно до якої національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом “генерального делікту»).
Отже, суд доходить висновку про застосування у даній справі “деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у юридичної особи України, навіть з іноземною країною, зокрема, й російською федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
За приписами ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності.
Згідно з ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України “Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України “Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення (ч. 7 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, позивач може направити копію позовної заяви та додані до неї документи відповідачу: - або у паперовому виді засобами поштового зв'язку; - або в електронній формі за допомогою ЄСІТС (у разі наявності Електронного кабінету у відповідача).
Разом з тим, зазначений у позові відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» в ЄСІТС.
Таким чином, позивач повинен направити відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї документами в паперовій формі.
Позивачем не надано суду жодних належних доказів, які підтверджують направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу.
Суд враховує, що у зв?язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану на території України АТ “Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації засобами поштового зв'язку з території України наразі неможлива.
Крім того, у зв?язку із розривом Україною дипломатичних відносин з рф, посольство російської федерації в Україні припинило свою роботу, що унеможливлює отримання кореспонденції вказаним посольством.
Дійсно, як зазначає позивач, Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Разом з цим, суд вважає, що позивач може використати додаткові альтернативні засоби щодо направлення копії позовної заяви з доданими до неї документами відповідачу, у тому числі з використанням інших операторів зв'язку в Україні, або шляхом поштового відправлення вказаних документів на адресу посольства російській федерації в іншій державі, або шляхом їх направлення з території іншої держави в російську федерацію, оскільки ст. 172 Господарського процесуального кодексу України не містить виключного переліку таких операторів або направлення відповідної кореспонденції виключно по території України.
Ненаправлення позовної заяви відповідачу порушить його процесуальні права, передбачені ст. 42 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому Господарським процесуальним кодексом України не передбачено позбавлення таких прав учасника справи навіть у зв'язку із збройною агресією.
Відповідно до ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За приписами ч. 3 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху та надати позивачу строк у 10 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення вказаних недоліків шляхом подання до суду доказів направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до них документів у спосіб, вказаний в цій ухвалі суду.
Керуючись ст. 162, 164, 174, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву залишити без руху.
2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду, шляхом подання до суду доказів направлення відповідачу копії позовної заяви та доданих до них документів у спосіб, вказаний в цій ухвалі суду.
3. Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 4, 6 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
4. Попередити позивача про те, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, у тому числі щодо неподання або несвоєчасного подання своїх доводів та доказів на їх підтвердження.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суд звертає увагу учасників справи на те, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, має здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
З повним текстом ухвали можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя М.О. Демидова