27 березня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/3350/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Миронюк Сергій Олександрович, за участю помічника судді Боднарчука В.В., який за дорученням судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Еско», м. Чернівці
про стягнення заборгованості в сумі 521201,21 грн
представники сторін:
від позивача - Кемінь В.В., довіреність №30/08-2024 від 30.08.2024
від відповідача - Роскрут В.В., ордер серія СЕ №1102563 від 15.01.2025
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Еско» про стягнення заборгованості в сумі 521201,21 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленого у січні-лютому 2024 природного газу на умовах договору постачання природного газу постачальником “останньої надії», у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 521201,21 грн., з яких: 400000,00 грн - основний борг, 10551,64 грн - 3% річних, 70331,72 грн - пеня, 40317,85 грн - інфляційні втрати.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2024 справу №926/3350/24 передано на розгляд судді Миронюку С.О.
Ухвалою від 27.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.01.2025.
27.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 27.12.2024 задоволено заяву позивача від 27.12.2024 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
27.12.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
30.12.2024 до суду від позивача надійшло заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
07.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
08.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач зазначає, що позивачем неправомірно розрахована вартість спожитого природного газу за тарифами для непобутових споживачів, оскільки з огляду на приписи Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» застосуванню підлягає тариф станом на 24.02.2022 у розмірі 7583,89 грн. за 1 тис. куб.м (з урахуванням ПДВ та тарифу на послуги з транспортування), який був визначений у договорі постачання природного газу від 29.06.2021 №8412-НГТ-38, що укладений між ТОВ «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» та ОСББ «ЕСКО».
Відповідач не заперечує щодо обсягу спожитого ним природного газу в опалювальному періоді 2023-2024 років, але наголошує на помилковості застосування позивачем тарифу за одноденними біржовими цінами, а не для населення.
Також, відповідач звертає увагу, що він є колективним споживачем, тобто юридичною особою, що об'єднує споживачів власників жилих та нежилих приміщень у будинку, проте, у Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» ОСББ «ЕСКО» з ЕІС-кодом споживача природного газу № 56XQ000ZN9A9003 не визначено в якості побутового споживача, що суперечить положенням законодавства.
Таким чином, застосування позивачем для відповідача тарифів для непобутових споживачів з листопада 2023 є безпідставним та таким, що суперечить Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування".
Як наслідок, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
10.01.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Позивач зазначає, що побутовим споживачем може бути виключно фізична особа, а відповідач у даному випадку є юридичною особою, тому не може скористатися цінами для побутових споживачів, оскільки його віднесено до категорії непобутових споживачів.
Позивач звертає увагу, що відповідач погодився з цінами постачальника "останньої надії" та із статусом непобутового споживача і як наслідок оплатив вартість поставленого газу за період, що не є предметом спору (листопад-грудень 2023 року), повністю у сумі 1649626,02 грн. Також відповідач оплатив частково за спожитий газ за період, що є предметом спору, а відтак, у нього немає переплати за спірний період, якщо здійснювати розрахунок за цінами згідно умов Типового договору.
Також, як стверджує позивач, відповідач був обізнаний про обсяги свого фактичного споживання природного газу у розрахунковому періоді та на яку суму, а також повинен був оформити відповідний акт приймання-передачі природного газу на підставі фактичних показань свого комерційного вузла обліку та направити його на адресу позивача. При цьому оплата повинна відбуватися в силу постачання газу і не може ставитися у залежність від отримання чи не отримання рахунку на оплату, договору чи акту.
Як наслідок, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
15.01.2025 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.
Відповідач стверджує, що приєднання до типового договору на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є помилковим, оскільки ОСББ «ЕСКО» оператором ГРМ/ГТС помилково було визначено як «виробник теплової енергії». Також, твердження про те, що відповідач погодився з ціною сплативши частину за листопад-грудень є безпідставними, оскільки факт оплати (авансової оплати) або помилково сплачених сум не є визнанням заборгованості.
Ухвалою від 21.01.2025 відкладено підготовче засідання на 13.02.2025.
03.02.2025 до суду від відповідача надійшли доповнення до клопотання про зупинення провадження у справі.
06.02.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно стверджує про наявність статусу у нього колективного споживача, оскільки ст. 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає, що ОСББ має право виступати колективним споживачем житлово-комунальних послуг (чи їх частини) виключно за умови прийняття рішення загальних зборів, однак, такого рішення загальних зборів до матеріалів справи не надано. Законодавство, що регулює ринок природного газу, не допускає такого визначення як «колективний споживач», тому що будь-яке споживання газу повинно відбуватися для власних потреб.
Судове засідання 13.02.2025 не відбулось у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Миронюка С.О., яка тривала з 13.02.2025 по 17.02.2025.
Ухвалою від 18.02.2025 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів, призначено підготовче судове засідання на 05.03.2025.
Ухвалою від 05.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі від 26.12.2024, закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 27.03.2025.
В судовому засіданні 27.03.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник відповідача заперечував проти обґрунтованості позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши думку представників сторін щодо суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 року №880 ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» надано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначена постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
Пунктом 26 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
За змістом статті 1 Закону України "Про ринок природного газу": - оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників); - споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Відповідно до положень п. 2 гл. 5 роздл. 4 Кодексу газотранспортної системи оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 02.01.2024 по 01.02.2024 автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2493 (далі - Кодекс ГТС).
За визначенням, наведеним у пункті 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС, інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (п.5 гл.3 роздл.4 Кодексу ГТС).
Отже, суб'єкти ринку природного газу користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п.2 гл.3 розділу 4 Кодексу газотранспортної системи).
Таким чином, позивач як суб'єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
Відповідно до листа оператора ГТС від 12.09.2024 року №ТОВВИХ-24-14025, інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ0000ZN9A9003; інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ; відомостей з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XQ0000ZN9A9003 відповідача було внесено до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
За змістом пункту 3 розділу І Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 року № 2496 (далі - Правила) постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", що затверджується регулятором. Договір постачання природного газу між іншими споживачами та їх постачальниками укладається відповідно до вимог чинного законодавства України.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року № 2501, який є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" (п.1.1 договору).
Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" та Правил, та є однаковими для всіх споживачів України.
Цей договір є договором приєднання та не потребує двостороннього підписання.
При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п.п.1.2, 1.3 договору).
В інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ0000ZN9A9003 (відповідач) був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «ГК «Нафтогаз України» у період з 02.01.2024 по 01.02.2024.
Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника «останньої надії» становить з 02.01.2024 по 31.01.2024 - 44,24976 тис. м. куб., з 01.02.2024 по 01.02.2024 - 1,20712 тис. м. куб.
Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Пунктами 3.1, 3.3 договору передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Згідно з п.4.1 договору постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов'язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.
Водночас судом враховано, що з 01.10.2021 року ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в п. 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 року №809 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 року №1102.
З 01.12.2021 року ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/nеws/pon-archive-price, відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи.
Так, відповідно до підпункту 4.2 розділу IV договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора TTC та доведені споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Відповідно до п.4.3. договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Порядок здійснення оплати визначений п.4.4. договору, яким передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Позивач проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГTC.
Згідно з підпунктом 1 пункту 5.1. та підпунктом 1 пункту 5.2. договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 8.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
За умовами п. 11.1. договору він набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього Договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим Договором.
Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору він за січень-лютий 2024 поставив відповідачу природний газ на суму 971418,27 грн., проте, відповідач здійснив оплату вартості спожитого газу частково в сумі 571418,27 грн., а тому, у відповідача наявна заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 400000,00 грн.
Відповідач в свою чергу, не заперечує проти факту отримання природнього газу в обсягах зазначених позивачем та проведення часткової оплати, проте заперечує щодо здійсненого нарахування за тарифами визначеними для непобутових споживачів.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативними актами, а саме: Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (пункт 26 частина 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»).
Згідно частини першої та третьої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, ЦК України та ГК України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правилами постачання природного газу врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/газотранспортної системи. Дія цих Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.
Відповідно пункту 3 Розділу І Правил постачання природного газу, постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі договору, який має відповідати типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.
Положеннями статті 633 Цивільного кодексу України встановлено, що публічний договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначені розділом VI цих Правил.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу, постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник «останньої надії» зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».
Укладений між сторонами публічний типовий договір постачання природного газу є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до статей 173-175 Господарського кодексу України та статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
За приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 4.4 Договору передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
За нормами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших умов, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Відповідач факт отримання газу не спростовує, ціна газу була йому доведена, згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС в заявлений період позивач, як постачальник "останньої надії", здійснював постачання природного газу саме відповідачу.
Окрім того, ТОВ "Нафтогаз України" не має права самостійно включати споживачів до реєстру постачальника "останньої надії" та укладати з ними договори з власної ініціативи чи з ініціативи споживачів. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, який є днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
На виконання умов Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» згідно актів приймання-передачі природного газу від 31.01.2024 та від 29.02.2024 позивач поставив відповідачу природний газ з 02.01.2024 по 31.01.2024 - 44,24976 тис. м. куб. на суму 945565,12 грн та з 01.02.2024 по 01.02.2024 - 1,20712 тис. м. куб. на суму 25853,15 грн., разом на загальну суму 971418,27 грн.
Позивач виставив відповідачу рахунок №5575 від 09.02.2024 на суму 945565,12 грн та рахунок №9330 від 11.03.2024 на суму 25853,15 грн.
Однак відповідач в повному обсязі не виконав свій обов'язок по оплаті за спожитий природній газ, оскільки здійснив оплату вартості спожитого газу у рамках вище вказаного договору частково в сумі 571418,27 грн., а тому, у відповідача наявна заборгованість за спожитий природній газ на загальну суму 400000,00 грн.
Щодо тверджень відповідача про помилкове застосування до нього статусу побутового споживача, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у справі №904/1199/18 вказала, ОСББ не є представником інтересів співвласників багатоквартирного будинку у сфері захисту прав споживачів та діє від власного імені як позивач щодо господарських відносин з юридичною особою ПАТ “Дніпрогаз». Побутовими споживачами може бути виключно фізична особа, а відповідач у даному випадку є юридичною особою.
А відтак, суд вважає, що відповідач помиляється про наявність у нього статусу колективного споживача, так як ст. 22 Закону України “Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що ОСББ має право виступати колективним споживачем житлово-комунальних послуг (чи їх частини) виключно за умови прийняття рішення загальних зборів, який в матеріалах справи не міститься.
Таким чином, відповідач не довів належним чином, що він є побутовим споживачем, і що до нього не можуть застосовуватись тарифи встановлені для непобутових споживачів.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ в сумі 400000,00 грн за період з 02.01.2024 по 01.02.2024 є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 70331,72 грн., суд зазначає наступне.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Аналіз положень статті 614 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Така правова позиція щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України висловлена Верховним Судом України у постанові від 13.02.2013 у справі №6-170цс12, та Верховним Судом у постановах від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, що унеможливили своєчасне виконання взятих на себе зобов'язань за договором та які є підставою для звільнення його від відповідальності, передбаченої договором.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за поставлений природний газ в сумі 400000,00 грн відповідачем сплачена не була.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до пункту 4.5 типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Вказаний пункт Типового договору узгоджується із положеннями ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування пені за період з 01.03.2024 по 30.11.2024 на загальну суму 70331,72 грн.
За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 70331,72 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 10551,64 грн та інфляційних втрат в сумі 40317,85 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що у встановлений договором строк заборгованість за поставлений природний газ в сумі 400000,00 грн відповідачем сплачена не була.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
В наведеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду роз'яснила, що “сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені ч. 2 ст. 625 ЦК право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 01.03.2024 по 30.11.2024 на загальну суму 10551,64 грн та інфляційних втрат за період з 01.03.2024 по 30.11.2024 на загальну суму 40317,85 грн.
За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 10551,64 грн та інфляційних втрат в розмірі 40317,85 грн., суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Як визначено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Руїз Торіха проти Іспанії» вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Стандарт доказування “вірогідності доказів», який на відміну від “достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.
На підставі викладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову, стягнення з відповідача заборгованості в сумі 521201,21 грн., з яких: 400000,00 грн - основний борг, 10551,64 грн - 3% річних, 70331,72 грн - пеня, 40317,85 грн - інфляційні втрати.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 73-75, 77, 79, 86, 129, 130, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Еско» (58023, м. Чернівці, вул. Руська, 219-Е, код ЄДРПОУ 35837369) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 40121452) заборгованість в сумі 521201,21 грн. (з яких: 400000,00 грн - основний борг, 10551,64 грн - 3% річних, 70331,72 грн - пеня, 40317,85 грн - інфляційні втрати) та 6254,41 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.04.2025.
Суддя С.О.Миронюк