Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/250/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Рильової В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної-особи підприємця Маленка Олександра Васильовича (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Централмед» (місцезнаходження: 61052, місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6; код ЄДРПОУ: 40226494)
про стягнення 190 000,00 грн.
без виклику учасників справи
Фізична-особа підприємець Маленко Олександр Васильович звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Централмед» 190 000,00 грн. безпідставно набутих коштів.
Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.02.2025 позовну заяву Фізичної-особи підприємця Маленка Олександра Васильовича прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/250/25. Справу № 922/250/25 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п'ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України.Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Копію вказаної ухвали направлено відповідачу до Електронного кабінету.
З довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвалу про відкриття провадження" від 03.02.2025 у справі №922/250/25 (суддя Рильова В.В.) було надіслано одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Централмед» в його Електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 03.02.25 о 19:15 годині ( а.с.54).
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, датою вручення відповідачу ухвали суду від 03.02.2025 у справі №922/250/25 про відкриття провадження у справі є 04.02.2025, оскільки документ було надіслано після 17:00.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 04.02.2025, а тому він мав право подати відзив не пізніше 19.02.2025.
Однак, відповідач своє право на подання відзиву не реалізував, відзив на позов не надав.
Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд справи; відповідач мав достатньо часу підготувати заперечення на позовну заяву і визнається таким, що був належним чином повідомлений про розгляд даної справи (згідно частини 6 статті 242 ГПК України).
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши справу № 922/250/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як зазначає позивач, в кінці червня та на початку серпня 2021 року між фізичною особою- підприємцем Маленко Олександром Васильовичем (надалі також - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Централмед» (надалі також - Відповідач) були проведені перемовини, в результаті яких досягнуто домовленостей про придбання Позивачем у Відповідача медичних рукавичок (надалі - товар).
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, договір в якому би відображалися істотні умови щодо придбання Позивачем у Відповідача медичних рукавичок між Позивачем та Відповідачем у письмові формі не укладався.
Позивач зазначає, що 04.08.2021 Позивачем було перераховано Відповідачу на його банківський рахунок № НОМЕР_2 у АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» в місті Київ грошові кошти за товар у розмірі 190 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №16 від 04.08.2021 (а.с.19). З зазначеного платіжного доручення вбачається, що призначенням платежу є оплата рахунку №977 від 02.08.2021.
Разом з цим, позивач зазначає, що рахунок №977 від 02.08.2021 було втрачено і він не зберігся.
Однак, Відповідачем не поставлено товар оплачений Позивачем у розмірі 190 000 грн., також не повернуті перераховані Позивачем грошові кошти у цьому розмірі - 190 000 грн.
15.08.2024 Позивач засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» надіслав Відповідачу цінним листом з описом вкладенням вимогу про повернення коштів від 14.08.2024, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з оголошеною цінністю, а також накладною АТ «Укрпошта» №0223212546630 від 15.08.2024 (а.с.20 зворотня сторона). У вказаній вимозі позивач вимагав повернути перераховані кошти у розмірі 190 000,00 грн. протягом 7 днів з дня пред'явлення вказаної вимоги. Вимога повернута Позивачу у зв'язку із «Закінченням встановленого терміну зберігання», що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту АТ «Укрпошта» від 06.01.2025 (а.с.21).
Натомість, станом на час звернення до господарського суду Харківської області з даним позовом, ТОВ "Централмед" зазначену суму у розмірі 190 000,00 грн. позивачу не повернуто, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду в порядку положень ст. 1212 ЦК України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 р. у справі № 912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як встановлено судом, між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб.
При цьому позивач як в позовній заяві, так і в заяві про усунення недоліків акцентував увагу суду на тому, що в результаті перемовин між сторонами було ДОСЯГНУТО ДОМОВЛЕННОСТІ про придбання позивачем у відповідача медичних рукавичок.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України Договором є ДОМОВЛЕНІСТЬ двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Крім того, позивачем здійснено оплату за товар у сумі 190 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням 316 від 04.08.2021 (а.с. 19) з призначенням платежу: оплата рахунку №977 від 02.08.2021.
Водночас, в заяві про усунення нелоліків позивачем зазначено, що оскільки з моменту переказу коштів та звернення позивача до суду пройшло три з половиною роки, рахунок №977 від 02.08.2021 позивачем БУЛО ВТРАЧЕНО, ВІН НЕ ЗБЕРІГСЯ. З наведеного позивачем, судом вбачається що РАХУНОК №977 ІСНУВАВ, НА ПІДСТАВІ НЬОГО БУЛО ПЕРЕКАЗАНО КОШТИ, ПРОТЕ ВІН Є ВТРАЧЕНИМ.
На підставі викладеного вище, враховуючи, що між сторонами спору було досягнуто ДОМОВЛЕНОСТІ щодо придбання медичних рукавичок, в матеріалах справи наявне платіжне доручення, ЯКЕ ПІДТВЕРДЖУЄ ФАКТ ОПЛАТИ, а ПОЗИВАЧЕМ НЕ ЗАПЕРЕЧУЄТЬСЯ ТЕ, ЩО РАХУНОК №977 ІСНУВАВ, а лише стверджується, що його втрачено, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір в усній формі у спрощенний спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за догоором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, за змістом зобов'язань сторін за договором поставки сплата коштів позивачем за товар породжує для відповідача негрошове зобов'язання поставити узгоджений та оплачений товар.
При цьому, здійснена позивачем на рахунок відповідача сплата коштів, зокрема, у сумі 190 000,00 грн., за своєю суттю є попередньою оплатою.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Вказана норма надає право покупцю діяти альтернативно на власний розсуд, а саме або вимагати передання оплаченого товару, або повернути кошти.
Договором між сторонами не було встановлено строк (термін) виконання постачальником зобов'язання з поставки товару, як не було і передбачено порядку поставки та місця передачі товару.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 р. у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 р. у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 р. у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 р. у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 р. у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18.
Доказів звернення покупця до продавця з вимогою ПОСТАВИТИ товар матеріали справи не містять.
Відповідно до вимоги позивача від 14.08.2024 , яку надсілано ним через 3 РОКИ після перерахування коштів відповідачу, позивач зазначав, що станом на дату написання цієї вимоги КОШТИ відповідачем не повернуті. Разом з цим, вимоги про поставку товару лист від 14.08.2024 не містить.
Також у матеріалах справи відсутні докази поставки товару, як і докази повернення відповідачем позивачу сплачених коштів за платіжною інструкцією № 16 від 04.08.2021 р. у сумі 190 000,00 грн.
Позивач, стверджуючи про відсутність укладеного між сторонами договору та посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 190 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів за платіжною інструкцією № 16 від 04.08.2021 р.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вказана норма застосовується, якщо: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
Вказана правова позиція є сталою позицією Верховного Суду та викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 р. у справі № 761/13656/20.
За таких обставин, враховуючи встановлений факт укладання між сторонами договору поставки в спрощений спосіб, а також враховуючи те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права, наявність між сторонами чинного договору поставки ВИКЛЮЧАЄ застосування до відносин сторін ст. 1212 ЦК України.
У зв'язку із зазначеним, позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17, 15.01.2019 р. у справі № 922/1464/18, у постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2022 р. у справі № 910/12525/20, від 19.01.2021 р. у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 р. у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 р. у справі № 200/606/18 та від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог у даній справі.
У зв'язку із відмовою у позові, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову Фізичної-особи підприємця Маленка Олександра Васильовича - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "03" квітня 2025 р.
Суддя В.В. Рильова
Справа №922/250/25