Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
26.03.2025м. ХарківСправа № 922/45/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС", Рівненська обл.,Рівненський р-н., с.Соснове
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГВАРТРАНС", Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин
про стягнення коштів 1 324 501,00 грн.
за участю представників:
позивача: Мирослава Свирид (адвокат);
відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА» ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГВАРТРАНС» про стягнення завданих збитків 1 324 501,00 грн.
Позов обгрунтовано тим, що між сторонами був укладений Договір-заявку про надання транспортних послуг № 06/12 від 06 грудня 2024 р за яким відповідач мав здійснити перевезення м. Кумлуджа ( Туреччина) - м. Київ (Україна) та доставити товар до пункту призначення:, м. Київ, вул. Берковецька, 6. Дата розвантаження товару 14 грудня 2024 року. Оскільки, всупереч умовам Договору 06/12 від 06 грудня 2024 року, товар на склад у зазначену дату не був доставлений,а місце перебування Товару невідоме, позивачем з посиланням на ст.307,321 ГК України, 22, 909 ЦК України заявлено до стягнення з відповідача завданих збитків на загальну суму 1 324 501,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2025 відкрито провадження у справі № 922/45/25; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.02.2025 о 10:00.
Протокольною ухвалою від 19.02.2025 відкладено підготовче засідання на 05.03.2025 о 12:45.
Протокольною ухвалою від 05.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2025 о 12:30.
Представник позивача у судовому засіданні 26.03.2025 позовні вимоги підтримував у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач не скористався правом на надання заперечень в письмовій формі, шляхом подання відзиву на позов.
Також відповідач своїм правом на участь представника у судовому засіданні як під час підготовчого провадження, так і під час розгляду справи по суті не скористався, причину неявки суд не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач є юридичною особою, яка в силу статті 6 ГПК України, зобов'язана зареєструвати електрону пошту в системі ЄСІСТ, однак не зробив цього ані до відкриття провадження, ані під час розгляду справи.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою ".
Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/45/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Крім того, відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
06.12.2024 між Товариством «Агрофірма «Людвипіль Плюс» (надалі-Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНГВАРТРАНС» (надалі- Перевізник, Відповідач) був укладений Договір-заявка про надання транспортних послуг №06/12 за умовами якого Перевізник зобов'язався перевезти автомобільним транспортом, який йому належить, або за згодою Замовника, іншим транспортним засобом вантаж у внутрішньому або у міжнародному сполученні та доставити переданий йому вантаж до пункту призначення і видати його вантажоодержувачу, а Замовник зобов'язався оплатити виконані перевезення в порядку та на умовах цього Договору-заявки. (п.1.1 Договору).
У розділі 2 Договору сторони встановили наступні умови перевезення:
Маршрут: м. Кумлуджа (Туреччина) - м.Київ, вул.Берковецька, 6 (Україна);
Дата завантаження: 08.12.2024р. та дата розвантаження 14.12.20224р;
Адреса завантаження: м.Кумлуджа (Туреччина);
Митне оформлення: м.Кумлуджа (Туреччина);
Найменування вантажу, вага, розміри місць, загальний обсяг: фрукти на палетах, 26 палет, 21,5 т;
Митне очищення: м.Чернівці (Україна);
Адреса розвантаження: м.Київ, вул.Берковецька, 6;
Транспортний засіб реєстр.: реф.. VOLVO AE0031КВ, причіп SCHMITZ AE1313XF, водій ОСОБА_1 .
Дана Заявка набуває юридичної сили з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п.6.1 Договору)..
Позивач за Контрактом №01-10/24 від 08.10.2024 придбав у PLUSE GIDA TURIZM VE DANISMANLIK NIZMETLERI SANAYI IC VE DIS TICARET LIMITED SIRKETI (Туреччина) відповідно до інвойсу №PLN 2024000000285 від 09.12.2024 р фрукти (товар) у кількості 21.770 кг, 26 піддонів на суму 13 951,90 дол.США., оплата якого підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №17 (а.с.18) та листом контрагента від 06.01.2025 (а.с.79).
Так, наданою позивачем міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №270014 (а.с. 72) підтверджується, що Перевізник ТОВ «Інгвартранс» завантажив 09.12.2024 товар у кількості 21.770 кг. за інвойсом PLN 2024000000285.
Якість товару завантаженого в транспортний засіб Відповідача підтверджується сертифікатом проходження № В 1019444 від 09.12.2024 р. та сертифікатом якості від 09.12.2024 р.
Зважаючи на це та умови Договору №06/12 від 06.12.2024 , відповідач повинен був організувати розвантаження вантажу в Україні за адресою вул.Берковецька, 6,м.Київ, Україна 14.12.2024 року.
На офіційну електронну адресу Перевізника - ТОВ «ІНГВАРТРАНС»,яка зазначена у договорі №06/12 позивачем 18.12.2024 р., 19.12.2024 р., 20.12.2024 р були направлені вимоги про доставку та вивантаження товару.
Разом з цим, позивач наголошує, що доставка Товару до місця розвантаження так і не відбулась, а місцеперебування Товару невідоме.
У зв'язку із втратою товару позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача завданих збитків на загальну суму 1 324 501,00 грн., з яких: 586 258,84 грн - вартість товару згідно інвойсу № PLN 2024000000285 від 09.12.2024 р. , 185 177,17 грн вартість мита та ПДВ сплаченого за товар; 272 941,50 грн вартість перевезення; 31 331,33 грн вартість адмінвитрат 3 % собівартості товару; 6 034,40 грн витрати, що понесла ТОВ «АГРОФІРМА» ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС» у зв'язку із відрядженням директора; 200 766, 76 грн втрачена вигода.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
На підставі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Частиною 2 статті 919 ЦК України передбачено, що вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними кодексами (статутами), вважається втраченим.
Судом встановлено, що протягом тридцяти днів після спливу строку доставки, ТОВ «ІНГВАРТРАНС», не видало позивачу спірного вантажу та проігнорувало його вимоги повернути вантаж у пункт вивантаження.
На підставі ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, якщо, відповідно до положень цієї Конвенції, перевізник зобов'язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення.
Вартість товару, прийнятого до перевезення відповідачем у справі, та втраченого в ході здійснення перевезення, на момент його прийняття до перевезення склала суму 13 951,90 дол.США., що еквівалентно 586 258,84 грн. за курсом міжбанку станом на 24.12.2024р. (Згідно Бухгалтерської довідки №2).
Враховуючи припис частини 2 статті 919 ЦК України, товар вагою 21.770 кг на загальну вартість 13 951,90 дол.США,, що еквівалентно 586 258,84 грн. за курсом міжбанку станом на 24.12.2024р. перевезення якого повинен був забезпечити відповідач, слід вважати втраченими.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано, а матеріалами справи підтверджено втрату відповідачем прийнятого ним до перевезення товару, вартість якого становить суму 586 258,84 грн. (в еквіваленті 13 951,90 дол. США станом на 24.12.2024 ), обов'язок відповідача відшкодувати позивачу вартість такого втраченого товару та відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності щодо відшкодування вартості втраченого товару.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту порушеного права є відшкодування збитків.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України збитками є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
У ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ст. 225 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання та шкодою.
У зв'язку із втратою відповідачем товару суд приходить до висновку, що підлягає задоволенню заявлена позивачем вимога про стягнення вартості мита та ПДВ сплаченого за товар у розмірі 185 177,17 грн., оплата вартості якого у зазначеному розмірі підтверджується митною декларацією 24UA408020061706U0 від 17.12.2024 р. (а.с.60).
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення вартості перевезення у розмірі 272 941,50 грн., що еквівалентно 6500,00 дол.США. за курсом міжбанку станом на 24.12.2024р., суд зазначає наступне.
Згідно п.4.1 Договору-заявки про надання транспортних послуг №06/12 вартість транспортних послу становить 6500,00 доларів згідно курсу НБУ на дату формування рахунку.
Пунктом 4.2 цього Договору обумовлено,що оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів у розмірі 6500,00 доларів (за курсом НБУ на дату формування рахунку) протягом 2 (двох) робочих днів після отримання оригіналів документів.
Суд констатує, що позивачем до суду не надано доказів проведення ним фактичної оплати вартості транспортних послуг (відповідних платіжних документів про оплату) як і не надано відповідного рахунку на оплату з якого суд міг встановити дійсний розмір вартості наданої послуги у гривнях на дату формування такого рахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення вартості перевезення у розмірі 272 941,50 грн, оскільки ця вимога є необґрунтованою і недоведеною належними, допустимими та достовірними доказами, а тому задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення адмінвитрат 3% собівартості товару у розмірі 31 331,33 грн., суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, оскільки жодних правових обґрунтувань для її стягнення позивачем не зазначено , як і не наведено посилань на відповідні докази, якими вказана вимога обґрунтовується.
Щодо стягнення понесених позивачем витрат у зв'язку із відрядженням директора ТОВ «АГРОФІРМА» ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС» у загальному розмірі 6034,40 грн.
Позивач вказує, що директора ТОВ «АГРОФІРМА» ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС» Остапчук Лідію Володимирівну на підставі наказів № 2/1 від 17.12.2024 р. та 3/1 від 18.12.2024 р. було направлено у відрядження з метою прийомки Товару від перевізника в місті Києві у зв'язку із чим позивачем заявлено до стягнення відрядні у сумі 2840,00 грн. та 3166,00 грн., як витрати понесені позивачем внаслідок проживання директора в цей період у готелі.
На підтвердження понесених витрат 3166,00 грн. проживання директора у готелі позивачем надано копії чеків від 24.12.2024 р. № 3593634557/ВН 2815, ФН 3593627594/ВН 2814 від 24.12.2024 р., ФН 3592384293/ВН 2813 від 24.12.2024. На підтвердження відрядних витрат у розмірі 2840,00 надані копії платіжних інструкцій № 48, 49 50 від 02.01.2025.
Разом із цим, за наслідком дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову в цій частині, оскільки позивачем не обґрунтовано та належним чином не доведено, що вказані витрати у розмірі 3166,00 грн. (проживання директора в готелі) та 2840,00 грн., як відрядні були фактичними і неминучими,а іх розмір обгрунтованим.
Також позивачем до стягнення заявлено втрачену вигоду у розмірі 200 766,76 грн.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
При цьому, упущена вигода будучи складовою поняття збитків, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов'язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20).
Обгрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, позивач посилається на Заявку ТОВ «ФЛОРА ОРГАНІК» №01-АЛП від 06.12.2024 за якою товар- фрукти у кількості 20100 кг., мали бути поставлені позивачем ТОВ «ФЛОРА ОРГАНІК» 15.12.2024, тобто до свят 2024-2025, проте у зв'язку із недобросовісною поведінкою відповідача та відмовою у подальшому ТОВ «ФЛОРА ОРГАНІК» від товару внаслідок його непоставки у визначені у заявці терміни (лист від 16.12.2024, а.с.71), позивачем не було отримано прибуток у розмірі 200 766,76 грн., який, на думку позивача, має бути відшкодований у цьому випадку відповідачем.
Судом встановлено, що за змістом Заявки ТОВ «ФЛОРА ОРГАНІК» №01-АЛП від 06.12.2024 товар у кількості 20100 кг. та загальною вартістю 1284296,00 грн. мав бути поставлений 15.12.2024. В свою чергу, позивач стверджує на неотримання ним прибутку 200 766,76 грн. ,розмір якого відповідно до змісту заявки №01-АЛП від 06.12.2024 неможливо встановити, інші докази на підтвердження розміру втраченої вигоди суду не надавались. На переконання суду, не підлягають стягненню судом суми, які неможливо верифікувати (перевірити вірність заявленої до стягнення суми правилами математики і формальної логіки). А отже, саме лише посилання позивача на неотримання прибутку у розмірі 200 766,76 грн., вказує на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в цій частині у зв'язку із чим задоволенню в цій частині не підлягають.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, враховуючи вищенаведене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА» ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГВАРТРАНС» підлягають частковому здоволенню у розмірі 771 436,01 грн. (586 258,84 грн вартість товару + вартість мита та ПДВ сплаченого за товар 185 177,17 грн.)
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 42, 46, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНГВАРТРАНС» (62418, Харківська обл., Харківський р-н, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8, код ЄДРПОУ 22610456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА» «ЛЮДВИПІЛЬ ПЛЮС» (34652, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Соснове, вул. Шевченка 13 А, код ЄДРПОУ 44945780) завдані збитки у сумі 771 436 грн. 01 коп. та витрати по сплаті судового збору 11 571 грн. 54 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "03" квітня 2025 р.
Суддя С.Ч. Жельне