65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"04" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1295/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.
секретар судового засідання Христенко А.О.
при розгляді справи за позовом: фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Армійській-10» (вул. Армійська, 10, м. Одеса, 65058)
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Овчарук В.І.;
від відповідача: Ростомов Г.А.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 20.06.2024 вх. ГСОО № 24273/24, про визнання недійсним рішень відповідача по усім питанням порядку денного, оформлених протоколом від 22.06.2017, та зобов'язання відповідача скликати і провести загальні збори з включенням до порядку денного таких питань: про визначення порядку управління багатоквартирним будинком; про затвердження кошторису відповідача; про визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.
Ухвалою суду від 23.12.2024 справа була прийнята до провадження судді Бездолі Д.О., ухвалено розгляд справи здійснювати спочатку з призначенням підготовчого засідання на 21.01.2025 о 11:30.
Підготовче засідання 21.01.2025 об 11:30 не відбулось, у зв'язку з поломкою електрощитової адміністрації будівлі суду та відсутністю живлення електромережі суду.
Ухвалою від 22.01.2025 судом було призначено підготовче засідання на 07.02.2025 о 15:00, яке в подальшому було відкладено на 25.02.2025 о 12:10, 25.02.2025 на 07.03.2025 о 11:00, 07.03.2025 на 14.03.2025 о 13:45, 14.03.2025 на 25.03.2025 о 14:00, 25.03.2025 на 04.04.2025 о 12:00.
У першому підготовчому засіданні позивач при наданні суду пояснень використовував російську мову та заявив до суду усне клопотання про надання йому можливості брати участь у судових засіданнях без участі перекладача та надавати суду пояснення російською мовою.
В подальших підготовчих засіданнях позивач, після надання судом відповідних роз'яснень законодавства України, перейшов у розмовній мові на українську мову, пояснюючи, що розуміє українську мову, може читати і розуміє зміст написаного українською мовою, проте має певні складнощі використовувати українську мову у розмовній мові.
При виконанні завдань підготовчого провадження суд у підготовчих засіданнях з'ясував, що:
- позивач є громадянином України (паспорт (а.с. 12-14, т. 1), виданий Приморським РВ УМВС України в Одеській області 31.01.1997), відповідач є юридичною особою, зареєстрованою за законодавством України з місцезнаходженням у місті Одесі, Україна, тобто обидві сторони судового процесу є резидентами України;
- позов, відповідь на відзив позивача складені українською мовою, проте певна кількість доказів та пояснення (від 16.09.2024 вх. № 33690/24) складені російською мовою і подані позивачем до суду без забезпечення надання їх перекладу на українську мову, серед яких і спірне рішення відповідача, зокрема це а.с.15-16, 33-82, 84-88, 90-94, 102-109, 111-112, т. 1, а.с. 5-18, 58-64, 89-91, 100-104, 132-141, 156, т. 3, а.с. 15-17, т. 4);
- відзив і заперечення відповідача складені українською мовою, проте певна кількість доказів складені російською мовою і подані відповідачем до суду без забезпечення надання їх перекладу на українську мову, серед яких і спірне рішення відповідача, зокрема це а.с. 15-16, 126-210, т. 2).
Роз'яснюючи у підготовчих засіданнях учасникам справи процесуальне право надавати пояснення, подавати докази рідною мовою, проте з залученням перекладача (усного, письмового), пояснюючи необхідність перекладу поданих сторонами доказів, які складені на російській мові, на українську мову здійсненням судочинства в України та діловодства українською мовою, роз'яснюючи норми законодавства України в цій сфері, суд неодноразово відкладав підготовчі засідання, проте сторони не висловили наміру залучити перекладача, а 24.03.2025 позивач подав до суду клопотання про забезпечення гарантій мовного права позивача у судовому процесі.
З метою всебічного та неупередженого розгляду клопотання позивача, 27.03.2025 суддя Бездоля Д.О. звернувся з запитом до керівника апарата суду, в якому повідомив про надходження клопотання позивача та просив надати роз'яснення з таких питань:
1. У випадку залучення за ініціативою суду перекладача - повідомити особу перекладача або бюро перекладу, яка/яке може забезпечити переклад документів, поданих у справі, з російської мови на українську;
2. У випадку залучення за ініціативою суду перекладача - повідомити яка особа має укладати відповідний цивільно-правовий договір з надання послуг перекладу та визначати розмір оплати за ці послуги;
3. У випадку відмови сторони процесу від укладення договору з перекладачем (бюро перекладу) чи може замовником (платником) послуг перекладу бути суд. Якщо так, прошу повідомити рахунок, на який будуть розподілені витрати суду на переклад за наслідками вирішення спору.
У відповідь на цей запит суд отримав відповідь керівника апарату суду такого змісту:
1. У затвердженому кошторисі суду на відповідний рік не передбачені витрати на оплату послуг перекладачів. Суд фінансується за рахунок бюджетних коштів, які розподіляються через Державну судову адміністрацію України, і якщо певні витрати не були закладені у бюджеті на поточний рік, суд не може самостійно здійснити їх оплату;
2. Відповідно до п. 7 Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. №710, господарський суд не має права залучати перекладачів на оплатній основі, оскільки ст. 7 Інструкції передбачає фінансування лише для адміністративного та кримінального процесів;
3. Згідно з п. 1.3 Порядку ведення Державною міграційною службою України Довідково-інформаційного реєстру перекладачів, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 405, даний реєстр стосується перекладачів, які можуть залучатися органами державної влади для надання послуг перекладу під час розгляду заяв та проведення співбесід з біженцями та іншими категоріями мігрантів, під час здійснення їх затримання, забезпечення надання їм правової допомоги, розгляду адміністративними судами справ щодо біженців та видворення з України іноземців та осіб без громадянства, здійснення досудового розслідування та розгляду судами кримінальних проваджень і справ про адміністративні правопорушення, вчинені біженцями та іншими категоріями мігрантів на території України;
4. Відповідно до ст. 127 ГПК України суд може стягнути витрати, пов'язані із залученням (викликом) перекладача на користь перекладача чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Якщо позивач заявив про необхідність перекладача, суд має право вимагати від нього передоплату або покласти витрати на обидві сторони пропорційно.
Отже, розглянувши клопотання позивача про забезпечення гарантій мовного права позивача у судовому процесі, суд вважає необхідним винести за наслідками його розгляду ухвалу, в якій роз'яснити сторонам вимоги законодавства України та процесуальні права та обов'язки сторін стосовно питання, яке порушив у клопотанні позивач.
Так, відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Рішенням Конституційного суду України від 14.12.1999 № 10-рп/99 приписано положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України). Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.
Відповідно до ст. 2, 3 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 05.11.1992 передбачено, що кожна Сторона зобов'язується застосовувати положення частини II до всіх регіональних мов або мов меншин, які вживаються в межах її території і які відповідають визначенням, наведеним у статті 1. Стосовно кожної мови, визначеної під час ратифікації, прийняття або затвердження відповідно до статті 3, кожна Сторона зобов'язується застосовувати якнайменш тридцять п'ять пунктів або підпунктів з тих положень, що наведені у частині III Хартії, включаючи якнайменш три з кожної зі статей 8 і 12 та один з кожної зі статей 9, 10, 11 і 13. Кожна Договірна Держава визначає у своїй ратифікаційній грамоті або своєму документі про прийняття чи затвердження кожну регіональну мову або мову меншини чи офіційну мову, яка менш широко використовується на всій її території або частині території і до якої застосовуються пункти, визначені відповідно до пункту 2 статті 2.
Відповідно до п. 1 ст. 9 цієї Хартії Сторони зобов'язуються, стосовно тих судових округів, в яких чисельність мешканців, що вживають регіональні мови або мови меншин, виправдовує вжиття заходів, наведених нижче, відповідно до стану розвитку кожної з цих мов і за умови, що використання можливостей, які надаються цим пунктом, на думку судді, не перешкоджатиме належному відправленню правосуддя: b) у цивільному судочинстві: i) передбачити, щоб суди, на клопотання однієї зі сторін процесу, здійснювали провадження регіональними мовами або мовами меншин; і/або ii) якщо сторона має постати перед судом особисто, дозволяти їй користуватися своєю регіональною мовою або мовою її меншини без додаткових витрат; і/або iii) дозволяти подання документів і доказів регіональними мовами або мовами меншин; у разі необхідності із залученням усних і письмових перекладачів; d) вжити заходів для забезпечення застосування підпунктів i та iii пунктів b та c вище, а також будь-якого необхідного використання послуг усних і письмових перекладачів без додаткових витрат для зацікавлених осіб.
Згідно з п. 2 ст. 9 даної Хартії Сторони зобов'язуються: a) не заперечувати дійсність юридичних документів, складених в межах держави, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини; або b) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини, а також передбачити можливість їхнього використання проти зацікавлених третіх сторін, які не вживають цих мов, якщо зміст документа повідомляється їм особою (особами), яка посилається на нього; або c) не заперечувати дійсність для сторін процесу юридичних документів, складених в межах країни, виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини.
Відповідно до п. 3 ст. 9 вказаної Хартії Сторони зобов'язуються забезпечити наявність складених регіональними мовами або мовами меншин найбільш важливих національних законодавчих актів і тих документів, які зокрема стосуються осіб, що вживають ці мови, якщо їх наявність не забезпечена іншим шляхом.
Законом України від 15.05.2003 № 802-IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» визначено: Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, підписану від імені України 2 травня 1996 року в м. Страсбурзі (далі - Хартія) ( 994_014 ), ратифікувати (додається*); Положення Хартії ( 994_014 ) застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської; Україна бере на себе зобов'язання відповідно до частин I, II, IV, V Хартії ( 994_014 ), крім пункту 5 статті 7 частини II; стосовно кожної мови, на яку відповідно до статті 2 цього Закону поширюються положення Хартії ( 994_014 ), застосовуються такі пункти та підпункти статей 8-14 частини III Хартії, зокрема: підпункти "а (iii)", "b (iii)", "с (iii)" пункту 1, підпункт "с" пункту 2 та пункт 3 статті 9.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови зумовлений державотворчим самовизначенням української нації. Державний статус української мови є невіддільним елементом конституційного ладу України як унітарної держави. Статус української мови як єдиної державної мови в Україні визначається виключно Конституцією України. Порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом. Навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, зокрема навмисне застосування її з порушенням вимог українського правопису і стандартів державної мови, а також створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» кожний громадянин України зобов'язаний володіти державною мовою.
Згідно з ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Суди ухвалюють рішення та оприлюднюють їх державною мовою у порядку, встановленому законом. Текст судового рішення складається з урахуванням стандартів державної мови.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» мовою листування громадських об'єднань, політичних партій та інших юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної і комунальної форм власності в Україні є державна мова. Зареєстровані в Україні громадські об'єднання, політичні партії та інші юридичні особи ухвалюють статутні документи та рішення, надсилають статистичну інформацію, податкову та іншу звітність до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування державною мовою.
Рішенням Конституційного суду України від 14.07.2021 № 1-р/2021 визначено таке: володіти українською мовою як мовою свого громадянства - обов'язок кожного громадянина України. При цьому кожен громадянин України є вільним у виборі мови або мов для приватного спілкування. Вільне опанування всіма громадянами України мовою свого громадянства є, як підтверджує багатовіковий досвід держав світу, запорукою єдності й стабільності суспільства, міжетнічної злагоди в ньому, ефективного функціонування держави, позитивного її сприйняття власними громадянами й міжнародною спільнотою як повновартісного й демократичного суб'єкта.
Також Конституційний суд України у цьому рішенні вказав, що в Україні гарантовано "вільний розвиток, використання і захист" мов, які відповідно до Конституції України мають юридичний статус мов національних меншин України; до мов із таким юридичним статусом належить, зокрема, російська мова (частина третя статті 10 Конституції України). Попри те, що в цьому приписі з усіх мов зі статусом мови національної меншини виокремлено лише російську мову, це не означає надання їй Конституцією України привілейованого юридичного статусу, оскільки це суперечило б принципові заборони дискримінації в такій площині юридичного регулювання, як національний режим розвитку, використання й захисту мов національних меншин. Стосунки між державотвірною нацією та національними меншинами засновано на взаємному визнанні цінностей один одного. Утім державна мова і мови національних меншин не тотожні ні за статусом, ні за функціями. Функціонування державної мови й використання мов національних меншин як реалізацію їхніх прав не можна протиставляти одне одному. Держава має забезпечити рівні права в оволодінні державною мовою - що для осіб, які належать до титульної нації, що для представників національних меншин - з огляду на роль і функцію державної мови як лінгвального інтегратора. Єднання (інтегрування) соціуму вважається легітимною метою, задля досягнення якої роблять внесок і титульні нації, і національні меншини. У цьому контексті інтегрування слід розуміти як процес прийняття національної й мовної багатоманітності суспільства, шанобливого ставлення до осіб іншої національності, що забезпечує сенс належності всіх членів суспільства до єдиної спільноти. Інтегрування як двобічний процес вимагає визнання й пошанування обома сторонами, що може спричиняти зміни як у середовищі більшості, так і в середовищі меншості. Утім реалізація прав національних меншин не має стояти на заваді дієвому, повноформатному й повноцінному функціонуванню державної мови. Реалізацію прав національних меншин не може бути спрямовано на відокремлення (сегрегацію) в межах українського суспільства тих груп, що вирізняються, зокрема, за мовною ознакою. Вибуття окремої особи, що належить до відмінної ідентичності (а тим більше групи осіб), з єдиного суспільства в простір своєї ідентичності становить небезпеку для єдності українського суспільства.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Згідно з ст. 10 ГПК України господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою. Суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ст. 72 ГПК України перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Перекладач має право ставити питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду. Перекладач зобов'язаний з'являтися до суду за його викликом, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють. За відсутності заперечень учасників справи перекладач може брати участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Згідно з ст. 125 ГПК України суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат). Суд може зобов'язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів за їх місцезнаходженням, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов'язані з відповідною процесуальною дією. У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення судових витрат або несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд вправі відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів та ухвалити рішення на підставі інших поданих учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за їх місцезнаходженням.
Відповідно до ст. 127 ГПК України експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ст. 79 Закону України «Про нотаріат» нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 № 710 була затверджена Інструкція про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів.
Даною Інструкцією передбачено, що відповідно до законодавства (статті 121, 122 Кримінального процесуального кодексу України ( 4651-17 ), стаття 275 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80732-10)) за свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, цивільними позивачами, представниками цивільних позивачів, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв'язку з явкою та викликом до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (далі - орган, який зробив виклик).
Відповідно до п. 4, 6-1 вказаної Інструкції винагорода за виконану роботу експертам, спеціалістам, перекладачам сплачується, якщо така робота не є їх службовим обов'язком. Розмір винагороди перекладача, якщо виконана робота не є його службовим обов'язком, становить: за годину надання послуг з усного перекладу - 15 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; надання послуг з письмового перекладу у кількості 1860 друкованих знаків разом із пробілами - 10 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До розміру винагороди перекладача, який залучається судом для надання послуг з перекладу, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо перекладач надає послуги з перекладу в справі, яка перебуває в провадженні суду, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше 100 тис. осіб; 1,2 - якщо перекладач надає послуги з перекладу в справі, яка перебуває в провадженні суду, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше 500 тис. осіб; 1,25 - якщо перекладач надає послуги з перекладу в справі, яка перебуває в провадженні суду, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше 1 млн. осіб. Загальний розмір виплати не може перевищувати трикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п. 7 зазначеної Інструкції у кримінальних провадженнях і справах про адміністративні правопорушення виплати, зазначені в пункті 1 цієї Інструкції, провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі.
Отже, вищезазначеними актами законодавства України передбачено:
1. Державною мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади;
2. У судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади, в т.ч. судами (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо);
3. Володіння українською мовою, як мовою свого громадянства, це обов'язок кожного громадянина України. Українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України;
4. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному законодавством України. Так, законодавство України передбачає, що суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють. Така гарантія використання рідної мови здійснюється судом шляхом забезпечення особі можливості надання усних і письмових пояснень, а також подання доказів регіональними мовами або мовами меншин. При цьому як Європейська хартія регіональних мов або мов меншин від 05.11.1992, так і національне законодавство України передбачають, що в цьому випадку особа має користуватись послугами перекладача, який може бути залучений до участі у справі як за клопотанням (заявою) цієї особи, так і за ініціативою суду.
5. Послуги перекладача мають оплатний характер, а дане судове провадження не належить до кримінального чи до справи про адміністративні правопорушення. Даний спір розглядається в порядку господарського судочинства, а отже витрати на перекладача має нести зацікавлена у здійсненні перекладу особа. При цьому ця зацікавлена особа може самостійно узгодити з перекладачем шляхом укладення договору умови оплати послуг з перекладу, тобто їхній розмір, порядок сплати коштів: передоплата, по факту надання послуг тощо. Натомість, суд, у випадках, коли сума витрат на оплату послуг перекладача повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, може стягнути ці суми на користь перекладача зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом;
6. З повідомлення керівника апарату суду вбачається, що суд не може здійснити оплату послуг перекладача самостійно, оскільки, по-перше, такі витрати не передбачені кошторисом суду, а, по-друге, вищевказана Інструкція передбачає, що фінансування послуг перекладачів судом здійснюється лише для адміністративного та кримінального процесів;
7. За відсутності клопотання учасника справи суд може призначити перекладача за власною ініціативою, але таке призначення здійснюється судом з урахуванням інших положень процесуального законодавства, а саме для сприяння учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним кодексом, наприклад, коли особа з певних обґрунтованих і об'єктивних причин не може заявити власне клопотання щодо цього чи укласти відповідний договір (не володіє українською мовою для заявлення такого клопотання тощо);
8. У випадку призначення перекладача за ініціативою суду, суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат). У разі невнесення у визначений судом строк коштів для забезпечення судових витрат або несплати у визначений судом строк відповідних сум авансом суд вправі відхилити клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування або огляд доказів та ухвалити рішення на підставі інших поданих учасниками справи доказів або скасувати раніше постановлену ухвалу про виклик свідка, призначення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача, забезпечення, витребування доказів або огляд доказів за їх місцезнаходженням.
Поряд з цим, суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд при розгляді клопотання позивача врахував, що у постанові від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 Верховний суд у складі суддів КГС виснував таке: «…колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про неприйняття до уваги доданих до позовної заяви документів, складених іноземною (російською) мовою за відсутності їх перекладу на українську. Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус судів» судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою. Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України "Про судоустрій і статус суддів". При цьому, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом. Згідно з частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. При цьому до письмових доказів, викладених недержавною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчуватися підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього. Переклад, розміщений на окремому від оригіналу чи копії аркуші, прикріплюється до нього, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса і його печаткою. Таким чином, докази, не перекладені з російської мови (недержавної мови) на українську мову та не засвідчені належним чином в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат» не є належними документами, оскільки не оформлені в установленому законом порядку. Такої ж думки дотримується Верховий Суд у постанові від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17. Близька за змістом позиція про те, що використання документів, викладених іноземною (російською) мовою без їх засвідченого у встановленому порядку перекладу українською мовою, суперечить положенням Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та частини першої статті 9 ЦПК України (мова цивільного судочинства), міститься у постанові від Верховного Суду 18.09.2024 у справі №751/1620/23…».
Керуючись вищевикладеним, а також ст. 2, 3, 10, 13, 72, 74, 125, 127, 177, 182, 234, 236 ГПК України, суд
1. Клопотання позивача про забезпечення гарантій мовного права позивача у судовому процесі задовольнити, з урахуванням наданих судом роз'яснень процесуальних прав та обов'язків учасників судового процесу.
2. Повідомити учасникам судового процесу про необхідність перекладу складених на російській мові доказів у справі № 916/1295/24 на українську мову, на якій провадиться судочинство і здійснюється діловодство в судах України.
Суддя Д.О. Бездоля