Ухвала від 04.04.2025 по справі 911/378/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"04" квітня 2025 р. Справа № 911/378/17 (911/1202/25)

Господарський суд Київської області в особі судді Лопатіна А.В., розглянувши заяву Комунального підприємства “Управління житлово-комунального господарства» (07101, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, буд. 8; код ЄДРПОУ 31476318) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Приватного підприємства Торгово-виробнича фірма "Влад" (07100, Київська область, м. Славутич, Таллінський квартал, 1; код ЄДРПОУ 24222811) заборгованості у розмірі 103911,13 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання боржником розрахунків за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2009 р. № 65-09-Т

встановив:

До господарського суду Київської області Комунальним підприємством “Управління житлово-комунального господарства» подано заяву б/н від 02.04.2025 р. про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Приватного підприємства Торгово-виробнича фірма "Влад" 103911,13 грн. заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2009 р. № 65-09-Т.

Відповідно до частини першої ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Частиною другою ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

За змістом ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу.

Статтею 148 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Дослідивши заяву та додані до неї документи, судом встановлено, що заявником заявлено вимоги про стягнення з боржника 70951,90 грн. основного боргу за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2009 р. № 65-09-Т, інфляційні втрати у розмірі 9557,88 грн., 3% річних у розмірі 2321,98 грн. та 21079,37 грн. пені за неналежне виконання зобов'язань за договором.

Щодо вимог про стягнення пені у сумі 21079,37 грн. суд зазначає наступне.

За змістом пункту третього частини першої ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу, зокрема, щодо стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, сума якої перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Як унормовано згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Нормами статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, пеня не є заборгованістю за договором, а являється штрафною санкцією, вимоги про сплату пені у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, а відтак, вимоги про стягнення пені у сумі 21079,37 грн. не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Згідно з частиною другою ст. 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до частини третьої ст. 152 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу в частині стягнення з Приватного підприємства Торгово-виробнича фірма "Влад" 21079,37 пені за неналежне виконання зобов'язань за договором, на підставі п. 3 ч. 1. ст. 152 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд доводить до відома заявника, що відповідно до частини другої ст. 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої ст. 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ст.148, 152-154, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Відмовити Комунальному підприємству “Управління житлово-комунального господарства» у видачі судового наказу за вимогою про стягнення з Приватного підприємства Торгово-виробнича фірма "Влад" 21079,37 грн. пені за неналежне виконання зобов'язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді від 01.01.2009 р. № 65-09-Т.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу ХІ Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання ухвали 04.04.2025 р.

Суддя А.В. Лопатін