ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.02.2025Справа № 910/11243/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Керівника Краматорської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація)
2) Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спайс Хаус»
про стягнення 4 974 821, 75 грн
Представники:
від прокуратури: Дергунов Д.С.;
від позивача-1: Бусел С.Ю. (в режимі відеоконференції);
від позивача-2: не з'явився
від відповідача: Лук'яненко В.О.
Керівник Краматорської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації (Донецької обласної військової адміністрації) (далі - позивач-1) та Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спайс Хаус» (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій та компенсаційних виплат у розмірі 4 974 821, 75 грн, з яких: 2 780 213,07 грн - пеня, 1 922 160,89 грн - інфляційні втрати, 272 447,79 грн - три проценти річних, нарахованих на суму попередньої оплати вартості товару, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на постачання продовольчих товарів за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), затвердженим рішенням правління Укрзалізниці від 12 березня 2022 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) позовні вимоги Керівника Краматорської окружної прокуратури - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спайс Хаус" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 922 160 (один мільйон дев'ятсот двадцять дві тисячі сто шістдесят) грн 89 коп. - інфляційних втрат та 272 447 (двісті сімдесят дві тисячі чотириста сорок сім) грн 79 коп. - 3 % річних у зв'язку з неповерненням попередньої оплати (авансу) за договором постачання продовольчих товарів від 29.03.2022 на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТ "Державний ощадний банк України". Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спайс Хаус" на користь Донецької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 32 919 (тридцять дві тисячі дев'ятсот дев'ятнадцять) грн 08 коп. (реквізити отримувача: ЄДРПОУ 25707002, юридична адреса: вул. Університетська, 6, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, розрахунковий рахунок №UA918201720343180002000016251, Державна казначейська служба України, отримувач - Донецька обласна прокуратура). У задоволенні позову Керівника Краматорської окружної прокуратури в частині стягнення пені у розмірі 2780213, 07 грн - відмовлено.
27.09.2024 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 видано накази.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі № 910/11243/23 залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 у справі № 910/11243/23 в частині розгляду позовної вимоги про стягнення пені скасовано. Справу № 910/2248/23 у зазначеній частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
03.12.2024 матеріали справи № 910/11243/24 надійшли до Господарського суду міста Києва та згідно автоматизованої системи документообігу передані на розгляд судді Щербакова С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 прийнято справу № 910/11243/24 до свого провадження. Розгляд справи № 910/11243/24 здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.01.2025. Зокрема, зобов'язано учасників справи надати суду в строк не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали письмові пояснення з урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2024.
27.12.2024 до суду надійшли додаткові пояснення від Донецької обласної державної адміністрації, в яких позивач-1 зазначає, що з урахуванням здійсненої платником 31.03.2022 попередньої оплати поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 02.04.2022 включно, проте відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав, а тому наявні підстави для нарахування пені за кожен день затримки поставки товару до моменту розірвання договору.
27.12.2024 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Спайс Хаус», в яких відповідач зазначає, що оскільки зобов'язання повернути суму попередньої оплати (сплатити кошти) виникло з наступного дня після строку поставки товару, тобто з 03.04.2022, то, відповідно, це зобов'язання є припиненим, і нарахування прокурором пені є безпідставним та незаконним, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
27.12.2024 через відділ автоматизованого документообігу суду від прокуратури надійшли пояснення, в яких прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах зобов'язання відповідача з поставки товару припинилось внаслідок односторонньої відмови позивача-1 від договору, які останній реалізував 15.07.2022, проте у період з 03.04.2022 по 15.07.2022 тривало прострочення зобов'язання продавця з поставки товару.
07.01.2025 до суду надійшла заява Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач-1 просить суд провести підготовче засідання призначене на 23.01.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 відмовлено Донецькій обласній державній адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
20.01.2025 до суду надійшла заява Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (сформовано в системі "Електронний суд" 17.01.2025), в якій позивач-1 просить суд провести підготовче засідання призначене на 23.01.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 заяву Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.
22.01.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/11243/23 призначено на 27.02.2025.
11.02.2025 до суду надійшла заява Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач-1 просить суд провести судове засідання призначене на 27.02.2025 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2025 заяву Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено
У цьому судовому засіданні представники прокуратури та позивача-1 підтримали заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.
Представник позивача-2 у судове засідання не з'явився, однак про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 23.01.2025) до електронного кабінету Акціонерного товариства «Українська залізниця» 28.01.2025 о 21:36 год.
Приймаючи до уваги, що представник позивача-2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника позивача-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 27.02.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватися з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. При цьому, Велика Палата наголосила, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі України "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з'ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (пункт 27 зазначеної постанови).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів позивача-1 (Донецької обласної військової адміністрації (Донецька обласна державна адміністрація)) та позивача-2 (АТ «Укрзалізниця») прокурор зазначає, що позивач-1 є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах, а позивачу-2 в свою чергу було делеговано державою владні повноваження щодо перерахування бюджетних коштів.
Так, зокрема, пунктом 3 Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, що затверджений постановою КМУ №528 від 03.05.2022 (надалі - Порядок) передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов'язаннями замовників за договорами - АТ "Українська залізниця".
Субвенція надається шляхом її перерахування Мінінфраструктури на рахунок Укрзалізниці, відкритий в державному банку, з подальшим спрямуванням Укрзалізницею на оплату грошових зобов'язань замовників перед постачальниками товарів (виконавцями робіт або надавачами послуг) відповідно до укладених договорів та рахунків постачальників товарів (виконавців робіт або надавачів послуг) за договорами (п. 4 Порядку).
Кошти, використані Укрзалізницею для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів, та коштами місцевих бюджетів, що передані розпорядникам субвенції, від розпорядників субвенції постачальникам товарів (виконавцям робіт або надавачам послуг), у сумі такого платежу (п. 5 Порядку).
Підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом є порушення економічних інтересів держави внаслідок невиконання зобов'язання щодо погашення заборгованості за договором на постачання продовольчих товарів та повернення суми авансу з боку ТОВ «Спайс Хаус».
Отже, у зазначеному випадку існують підстави для захисту порушених інтересів держави органами прокуратури.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
В матеріалах справи міститься лист позивача-1 №0.1/24-1301/4-23 від 18.04.2023 в якому останній повідомив Краматорську окружну прокуратуру про відсутність коштів для сплати судового збору, та у зв'язку з цим, про неможливість самостійного звернення до суду з відповідним позовом до відповідача про стягнення пені, 3 % річних та інфляції.
Також, в матеріалах справи міститься лист позивача-2 №Ц-7-88/3071-22 від 29.12.2022 про відсутність підстав у АТ «Укрзалізниця» для звернення до суду з відповідним позовом, оскільки останній є лише платником бюджетних коштів за субвенціями з державного бюджету, а не безпосередньо самим замовником товару.
При цьому, суд наголошує, що прокурор звертався до позивачів з повідомленнями про представництво інтересів держави №53-1734вих-23 та №53-1733вих-23 від 25.05.2023. Отже, позивачі обізнані про порушення інтересів держави, однак самостійно до суду з метою вирішення даного спору не зверталися.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність у даній справі законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів (в частині використання бюджетних коштів).
З матеріалів справи вбачається, що на сайті АТ «Укрзалізниця» оприлюднено договір на постачання продовольчих товарів, затверджений рішенням правління від 12.03.2022, витяг з протоколу № Ц-54/29 Ком.т, за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), згідно якого військові адміністрації або центральні органи виконавчої влади (замовники), АТ «Укрзалізниця» (платник) та юридична особа або фізична особа-підприємець, яка здійснила акцепт (прийняття) умов цього Договору шляхом приєднання до його умов (постачальник), укладають договір на постачання продовольчих товарів для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави.
Пунктом 11.2 Договору визначено, що відповідно до умов статті 634 ЦК України цей Договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов Договору в цілому.
Тож, 29.03.2022 між Донецькою обласною державною адміністрацією (Донецькою обласною військовою адміністрацією) (далі - замовник), Акціонерним товариством «Українська залізниця» (далі - платник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Спайс Хаус» (далі - постачальник) укладено публічний договір шляхом приєднання сторін до договору на постачання продовольчих товарів, який оприлюднено на веб-сайті АТ «Укрзалізниця», затверджений рішенням правління АТ "Укрзалізниця" від 12.03.2022, витяг з протоколу № Ц-54/29, за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620) (далі - договір).
За умовами п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити та доставити замовнику продовольчі товари, перелік, кількість, цін та умови поставки згідно з Інкотермс (у редакції 2010 року) яких зазначаються замовником у заявках, замовник зобов'язується прийняти вказаний товар, а платник зобов'язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору. Укладенням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має буд-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.
Згідно п. 2.2 договору, попередня оплата у розмірі 30 % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього Договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника.
Пунктом 5.4 договору визначено, що товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
Відповідно до п. 6.1. договору, у разі затримки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожен день затримки.
Пунктом 6.8. договору визначено, що постачальник зобов'язаний у разі не здійснення ним поставки товару з будь-яких причин повернути отриманий ним відповідно до умов цього Договору авансовий платіж не пізніше, ніж протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту, коли мала бути здійснена поставка.
Як вбачається з матеріалів справи, Донецькою обласною державною адміністрацією (Донецькою обласною військовою адміністрацією) (позивач-1) на адресу ТОВ «Спайс Хаус» (відповідач) було направлено заявку на постачання товарів № 33 від 29.03.2022: консерви, м'ясопродукти у кількості 170 000,0 банок за адресою доставки: станція Дніпро - Лиски 459900, Код одержувача 8556 філія ЦТЛ для Дніпровської ОДА, ЄДРПОУ 00022467/772 на умовах договору.
У відповідь на зазначену заявку ТОВ «Спайс Хаус» відповідно до умов договору виставлено рахунок на оплату від 29.03.2022 № 06/03 за постачання продовольчих товарів: кубики консервованої яловичини (Код ДК 021:2015 15131000-5) у кількості 34 000 штук за ціною - 177,13 грн, на загальну суму - 6 022 420,00 грн, консервований яловичий фарш (Код ДК 021:2015 15131000-5) у кількості 136 000 штук за ціною - 177,13 грн, на загальну суму - 24 089 680,00 грн, всього на загальну суму: 30 112 100,00 грн.
Відтак, постачальник зобов'язувався поставити замовнику консерви, м'ясопродукти у кількості 170 000 банок на загальну суму 30 112 100,00 грн, замовник - прийняти вказаний товар, платник - своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах Договору.
31.03.2022 позивачем-2 здійснено попередню оплату в розмірі 30% вартості товару на суму 9 033 630, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №455 від 31.03.2022.
Отже, з урахуванням здійсненої платником (позивачем-2) 31.03.2022 попередньої оплати поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 02.04.2022 включно, однак відповідачем зобов'язання з поставки товару не виконано.
Замовником листами за № 309/0/151-22/05 від 11.04.2022 та № 319/0/151-22/05 від 15.06.2022 направлено на адресу відповідача претензії із вимогою поставки товару протягом 2 календарних днів з моменту отримання відповідної претензії. У разі неможливості здійснення поставки товару, відповідачу запропоновано повернути на зазначений в договорі рахунок платника суму попередньої оплати в розмірі 30 % вартості товару, що складає 9 033 630, 00 грн. та сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Згідно з відповіддю відповідача за № 22/06 від 22.03.2022 товар згідно із заявкою замовника закуплено та поставлено на територію України, однак при виконанні митних формальностей з оформлення товару у вільний обіг на території України виникли проблеми, пов'язані з неузгодженістю форм певних супровідних документів ЗЕД, отриманих від відправника вантажу.
11.07.2022 враховуючи порушення постачальником вимог договору щодо поставки товару в обумовлений договором термін, керуючись п. 6.3. договору, замовником на адресу постачальника та платника листом за №361/0/150-22/05 від 11.07.2022 направлено повідомлення про розірвання договору. Відтак, Договір достроково розірвано з 16.07.2022.
З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2023 відповідачем частково повернуто позивачу-2 суму попередньої оплати в розмірі 3 544 232, 35 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 31.03.2023. Стягнення решти суми попередньої оплати у розмірі 5 489 397, 65 грн. було предметом розгляду в межах справи №910/2120/23.
Тож, прокурор просив суд, зокрема стягнути з відповідача пеню за затримку поставки товару на суму 30 112 100, 00 грн за період з 03.04.2022 по 15.07.2022 у розмірі 2 780 213, 07 грн.
Проте, судом під час первісного розгляду справи було відмовлено у задоволенні вказаної вимоги прокурора.
Разом з тим, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у даній справі та передаючи справу № 910/11243/23 на новий розгляд, зазначив, зокрема наступне:
- відмовляючи в стягненні пені, суди обох інстанцій дійшли висновку про те, що з наступного дня після настання строку поставки товару (03.04.2022) у відповідача виник обов'язок з повернення попередньої оплати, а зобов'язання з поставки товару у зв'язку з цим є припиненим як таке, що трансформувалось в інше зобов'язання з повернення суми попередньої оплати. Проте, Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими і такими, що зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, погоджується з доводами касаційної скарги прокурора;
- з урахуванням вимог статей 611, 615 ЦК України, статті 202 ГК України у спірних правовідносинах зобов'язання відповідача з поставки товару припинилось внаслідок односторонньої відмови позивача-1 від договору, яку останній реалізував 15.07.2022. Натомість у період з 03.04.2022 по 15.07.2022 тривало прострочення зобов'язання продавця з поставки товару, правовим наслідком якого, зокрема є сплата неустойки.
- Верховний Суд визнає обґрунтованими доводи прокурора про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 549, 598, 615, частини 2 статті 693 ЦК України, статті 232 ГК України, що призвело до прийняття незаконних судових рішень в частині розгляду позовної вимоги про стягнення неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Таким чином, з урахуванням вказівок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 20.11.2024 у справі № 910/11243/23, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Суд зазначає, що питання укладення між сторонами Договору поставки та його виконання досліджувалось господарським судом в межах розгляду справи №910/2120/23.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/2120/23, що набрало законної сили 15.08.2023 було задоволено позов керівника Краматорської окружної прокуратури в повному обсязі та стягнуто з ТОВ «Спайс Хаус» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 5 489 397, 65 грн попередньої оплати сплаченої за договором на постачання продовольчих товарів, що укладений між сторонами від 29.03.2022.
Судом у справі №910/2120/23, встановлено наступне:
- згідно п. 5.4. договору, товар повинен бути поставлений замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.
- враховуючи дату здійснення позивачем-2 попередньої оплати у сумі 9 033 630, 00 грн- 31.03.2022 +2 дні, товар мав бути поставлений до 02.04.2022 включно. Проте, відповідачем поставку товару позивачу-1 здійснено взагалі не було.
- 31.03.2023 відповідачем повернуто позивачу-2 суму попередньої оплати в розмірі 3 544 232, 35 грн
Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/2120/23, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення та повторного доведення не потребує.
Згідно статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Згідно приписів ст.ст. 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як встановлено судом, на виконання умов договору АТ «Укрзалізниця» 31.03.2022 перерахувало попередню оплату за товар, який мав бути поставлений відповідачем у строк до 02.04.2022, однак поставлений так і не був. У зв'язку з чим договір достроково розірваний на вимогу Донецької обласної державної адміністрації 15.07.2022.
Зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов'язання з поставки товару прокурор заявив вимогу про стягнення пені за період з 03.04.2022 по 15.07.2022, посилаючись на пункт 6.1 договору та положення статті 549 ЦК України, статті 232 Господарського кодексу України.
Статтею 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
За умовами договору товар повинен бути поставлений замовнику протягом двох календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати. 31.03.2022 АТ "Укрзалізниця" перерахувало ТОВ «Спайс Хаус» грошові кошти в якості попередньої оплати за договором, проте ТОВ «Спайс Хаус» не виконало поставку товару. У зв'язку з невиконанням постачальником своїх зобов'язань договір був достроково розірваний на вимогу замовника.
Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначені у статті 202 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Підстави припинення зобов'язань визначені у статтях 599-601, 604-609 Цивілного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання припиняється: виконанням проведеним належним чином; переданням відступного; зарахуванням; за домовленістю сторін; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; неможливістю його виконання; смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи.
Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
З урахуванням вимог статей 611, 615 ЦК України, статті 202 ГК України у спірних правовідносинах зобов'язання відповідача з поставки товару припинилось внаслідок односторонньої відмови позивача-1 від договору, яку останній реалізував 15.07.2022. Натомість у період з 03.04.2022 по 15.07.2022 тривало прострочення зобов'язання продавця з поставки товару, правовим наслідком якого, зокрема є сплата неустойки.
У той же час частиною 2 статті 693 ЦК України, якою керувались суди в обґрунтування свого висновку про момент припинення зобов'язання відповідача, передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Проте вказана норма права не передбачає обставину реалізації покупцем права вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати підставою припинення зобов'язання останнього з поставки товару. Така обставина не віднесена і до наведених вище загальних підстав припинення зобов'язання (статті 598-601, 604-609 ЦК України, стаття 202 ГК України).
Оскільки у спірний період нарахування прокурором неустойки договір був чинним, відмова відповідача виконувати зобов'язання, як і вимога позивача-1 повернути попередню оплату, не свідчать про припинення зобов'язання відповідача за договором, яке у спірних правовідносинах припинилось внаслідок односторонньої відмови покупця від договору.
Отже, невиконання ТОВ «Спайс Хаус» зобов'язань за договором є порушенням правил здійснення господарської діяльності, за що договором та чинним законодавством (стаття 549 ЦК України, стаття 232 ГК України) передбачена відповідальність у вигляді штрафних санкцій.
При цьому, відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки товару до 02.04.2022 (включно) відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Тож, прокурор просить суд стягнути з відповідача пеню за затримку поставки товару на суму 30 112 100, 00 грн за період з 03.04.2022 по 15.07.2022 у розмірі 2 780 213, 07 грн.
Згідно п. 6.1. договору, у разі затримки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожен день затримки.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, що у разі затримки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми непоставленого товару за кожен день затримки
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, з урахуванням приписів чинного законодавства України та 6.1 договору, та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання з поставки товару та за відповідний період прострочення, а тому визнається обґрунтованою вимога прокурора про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 780 213, 07 грн. за період з 03.04.2022 по 15.07.2022 за затримку поставки товару на суму 30 112 100, 00 грн.
Також, суд зазначає, що наявність п. 6.8. договору, яким передбачено зобов'язання постачальника з повернення авансового платежу у разі не здійснення ним поставки товару з будь-яких причин не виключає право позивачів на нарахування відповідачу пені за порушення строків поставки такого товару відповідно до приписів п. 6.1. договору.
Разом з тим, у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 0, 00 грн.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
Проте, суд зазначає, що приписами ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено лише право суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу), які підлягають стягненню з відповідача.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу/пені, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України, статтею 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди:
- беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання, співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені;
- враховують та оцінюють на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини у сукупності, що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір, і обставини у сукупності, що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Тому розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір, який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити, тому можливість зменшення заявленої до стягнення пені до певної суми (на відповідний відсоток) залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 підтвердила сталі висновки Верховного Суду про те що суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, на підставі оцінки наданих сторонами доказів та обставин справи у їх сукупності (ст. 551 ЦК України), вказавши на неможливість формування єдиних критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру пені.
Проте, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності виключних обставин для можливості зменшення розміру пені.
Суд, з огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, дійшов до висновку про відсутність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, як і не надано належних доказів наявності скрутного фінансового стану. А тому клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
Тож, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спайс Хаус" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягає стягненню пеня у розмірі 2 780 213, 07 грн.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених прокурором в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Керівника Краматорської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) та Акціонерного товариства "Українська залізниця" в частині стягнення пені обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у повному обсязі.
Згідно п. 1 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги в частині стягнення пені, витрати, понесені Донецькою обласною прокуратурою по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 та за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.08.2024 у справі № 910/11243/23 відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Спайс Хаус".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Керівника Краматорської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Донецької обласної державної адміністрації (Донецька обласна військова адміністрація) та Акціонерного товариства "Українська залізниця" - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спайс Хаус" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66; ідентифікаційний код - 39047127) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код - 40075815) 2 780 213 (два мільйона сімсот вісімдесят тисяч двісті тринадцять) грн 07 коп.- пені.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спайс Хаус" (03045, м. Київ, вул. Новопирогівська, 66; ідентифікаційний код - 39047127) на користь Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6, ідентифікаційний код - 25707002) 41 703 (сорок одну тисячу сімсот три) грн 25 коп. - судового збору, 62 554 (шістдесят дві тисячі п'ятсот п'ятдесят чотири) грн 80 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги та 83 406 (вісімдесят три тисячі чотириста шість) грн 40 коп. - судового збору за подання касаційної скарги.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 02.04.2025.
Суддя Щербаков С.О.