ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2025Справа № 910/232/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
про стягнення 79 819,30 грн
Представники сторін: не викликалися
У січні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вусо" (далі - ПрАТ "Вусо") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі - ТДВ "Альфа-Гарант") 79 819,30 грн страхового відшкодування в порядку суброгації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ПрАТ "Вусо", як страховика потерпілої в ДТП особи, якій позивач виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 108 Закону України "Про страхування" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, - Закон №1909-IX), в межах виплаченого страхового відшкодування перейшло право вимоги до ТДВ "Альфа-Гарант", як страховика винної в ДТП особи.
Оскільки обґрунтований розмір страхового відшкодування становить 103 109,65 грн, а ТДВ "Альфа-Гарант" у добровільному порядку сплачено лише частину страхового відшкодування у розмірі 23 290,35 грн, останнє зобов'язане виплатити решту суми страхового відшкодування у розмірі 79 819,30 грн (103 109,65 грн - 23 290,35 грн).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/232/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
28.01.2025 через систему "Електронний суд" ТДВ "Альфа-Гарант" подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що страхована компанія зобов'язана відшкодовувати виключно ті пошкодження, які безпосередньо пов'язані та мають чіткий причинно-наслідковий зв'язок із ДТП, тобто пошкодження транспортного засобу повинні бути результатом саме цієї аварії, а не отримані до або після настання вказаної події
- оскільки в схемі ДТП зазначено тільки пошкодження лівого дзеркала, інші пошкодження не були результатом спірної ДТП, відтак обґрунтований розмір страхового відшкодування становить 23 290,35 грн;
- оскільки відповідачем у добровільному порядку було сплачено позивачу 23 290,35 грн обґрунтованої суми страхового відшкодування, вимога про стягнення 79 819,30 грн є безпідставною, відтак у позові необхідно відмовити.
30.01.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Вусо" подало відповідь на відзив, в якій не погодилося з доводами відповідача, з огляду на те, що схема ДТП є лише одним з можливих доказів щодо підтвердження механічних пошкоджень.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПрАТ "Вусо" обґрунтованими.
09.07.2024 о 16:00 24 км + 100 м а/д Н-08 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: автомобіля "IVECO", д.н.з. НОМЕР_1 , та "Volkswagen Crafter", д.н.з. НОМЕР_2 , у результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "IVECO", д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, вина якої була встановлена постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.07.2024 у справі №359/7601/24.
Внаслідок даної ДТП було пошкоджено автомобіль "Volkswagen Crafter", д.н.з. НОМЕР_2 , (застрахований транспортний засіб), власником та страхувальником якого, згідно зі Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , є Товариство з обмеженою відповідальністю "Техновектор" (далі - ТОВ "Техновектор").
30.10.2023 між ТОВ "Техновектор" (далі за текстом договору - Страхувальник) та ТДВ "Альфа-Гарант" (далі за текстом договору - Страховик) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №21514436-02-10-01, предметом якого є майнові інтереси Страхувальника (Вигодонабувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (ТЗ), вказаним у Розділі 2 Договору (пункт 1.1.).
Згідно Розділу 2 вказаного правочину, застрахованим транспортним засобом визначено автомобіль "Volkswagen Crafter", д.н.з. НОМЕР_2 , рік випуску 2023.
На підставі акту (протоколу) огляду ТЗ - заяви на виплату від 15.07.2024, рахунку №2180642 від 21.07.2024, страхового акту №2379032-1 від 26.07.2024, акту виконаних робіт №W123054869/122186183 від 22.08.2024 та звіту про визначення коефіцієнту фізичного зносу колісного транспортного засобу №41295 від 16.12.2024, 26.07.2024 за платіжною інструкцією №44141 позивачем сплачено на рахунок особи, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу (ФОП Маслівець О.В.) 103 109,65 грн страхового відшкодування.
Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "IVECO", д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ТДВ "Альфа-Гарант" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №220537038.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн.
22.10.2024 у порядку досудового врегулювання спору, ТДВ "Альфа-Гарант" було сплачено на користь ПрАТ "Вусо" 23 290,35 грн страхового відшкодування.
Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон №1961-IV), не відшкодував позивачеві у повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, ПрАТ "Вусо" звернулося з даним позовом до суду про достягнення з ТДВ "Альфа-Гарант" невиплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 79 819,30 грн.
Відповідно до статті 979 ЦК України договір страхування укладається відповідно доцього Кодексу, Закону України "Про страхування", інших законодавчих актів. Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування). Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
За приписами статті 993 ЦК України та статті 108 Закону України "Про страхування" (Закону №1909-IX) страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування наземного транспорту №21514436-02-10-01 від 30.10.2023 шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом "IVECO", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, внаслідок якого було пошкоджено автомобіль "Volkswagen Crafter", д.н.з. НОМЕР_2 , була встановлена постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.07.2024 у справі №359/7601/24.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Нормами статті 5 Закон №1961-IV встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За приписами пунктів 1.7., 1.8. статті 1 Закон №1961-IV забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Згідно з пунктами 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики-члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "IVECO", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №220537038, (франшиза - 0,00 грн , ліміт за шкоду по майну - 160 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закон №1961-IV, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 108 Закону №1909-IX, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, на підставі положень статей 512, 514, 993 ЦК України та статті 108 Закону №1909-IX, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як страховика особи, відповідальної за завдані збитки.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач не погоджувався з розміром страхового відшкодування.
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).
Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Відповідно до пункту 7.38. Методики значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД, 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів, 5 років - для мототехніки.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СТО №736083 автомобіль "Volkswagen Crafter", д.н.з. НОМЕР_2 , є спеціалізованим вантажним фургоном 2023 року випуску, дата першої реєстрації - 26.10.2023.
Оскільки спірна ДТП відбулася 09.07.2024, тому показник коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю. Вказана обставина також підтверджується Звітом про визначення коефіцієнту фізичного зносу колісного транспортного засобу №41295 від 16.12.2024.
Відповідно до акту (протоколу) огляду ТЗ - заяви на виплату від 15.07.2024, рахунку №2180642 від 21.07.2024, страхового акту №2379032-1 від 26.07.2024, акту виконаних робіт №W123054869/122186183 від 22.08.2024 вартість відновлювального ремонту становить 103109,65 грн.
Зі змісту вказаних документів вбачається, що окрім розбитого лівого бокового дзеркала було також пошкоджено скло трикутне, скло на дверях, молдінг скла, направляюча скла, ущільнювач скла двері, а також було пошкоджено лакофарбне покриття дверей та боковин.
Натомість, відповідач, не погоджуючись із вказаним розміром страхового відшкодування, зазначив, що в результаті ДТП було пошкоджено лише ліве бокове дзеркало, що встановлено схемою місця ДТП та письмовими поясненнями винуватця ДТП.
Дійсно, на зворотному боці схеми місця ДТП зазначено, що було розбите ліве бокове дзеркало автомобіля "Volkswagen Crafter", д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Процедура оформлення поліцейськими підрозділів поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначена Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена Наказ Міністерства внутрішніх справ України №1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція).
Згідно з пунктом 1 розділу ІХ Інструкції (Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП) у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються:
1) схема місця ДТП (додаток 8), яку підписують учасники ДТП та поліцейський;
2) пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності);
3) показання технічних приладів (у разі їх наявності);
4) показання засобів фото- та/або відеоспостереження (у разі їх наявності);
5) інші матеріали, які необхідні для прийняття рішення у справі.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції схема місця дорожньо-транспортної пригоди - графічне зображення місця дорожньо-транспортної пригоди з відображенням та фіксацією на ньому всіх об'єктів та обставини, що стосуються події та можуть мати значення для об'єктивного визначення її причин, яке оформлюється з дотриманням вимог цієї Інструкції на місці пригоди і підписується її учасниками.
На зворотному боці схеми місця ДТП зазначається, зокрема перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу, які сталися внаслідок ДТП (пункт 4 розділу ІХ Інструкції).
У постанові Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 31.07.2024 у справі №359/7601/24 встановлено, що водій, керуючи транспортним засобом IVECO", д.н.з. НОМЕР_1 , не зупинився та не залишився на місці ДТП, чим порушив п. 2.10. Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за статтею 1224 КУпАП.
За умовами пункту 8 розділу ІХ Інструкції якщо при ДТП один з його учасників зник з місця пригоди, поліцейський оформляє схему місця ДТП, відбирає пояснення в потерпілого, свідків (у разі їх наявності), встановлює наявність засобів зовнішнього відео-, фотоспостереження та невідкладно повідомляє уповноважену особу підрозділу поліції, відповідальну за розшук осіб, що зникли з місця ДТП. Остання зобов'язана вжити всіх можливих заходів для встановлення винуватців ДТП та обставин її вчинення в найкоротший строк, але не більше двох місяців. Розшук осіб, що зникли з місця ДТП, здійснюється шляхом використання баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, відкритих джерел інформації, надсилання запитів про отримання необхідних фото- та/або відеофіксацій відповідної пригоди, виклику осіб для прибуття до підрозділу або відвідування їх за місцем проживання (перебування), роботи.
Отже, схема місця ДТП є додатком до протоколу про адміністративне правопорушення, які складаються уповноваженими працівниками Національної поліції з метою притягнення осіб, які допустили порушення правил дорожнього руху. При цьому, у схемі місця ДТП зазначаються перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу, однак вказаний документ не є єдиним доказом, який може підтверджувати завдані пошкодження.
У зв'язку з цим, суд зазначає, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК з "достатність доказів" на нову - "вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес новий стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №904/2357/20.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Таким чином, виходячи з положень статей 13, 14 та 79 ГПК України, надані позивачем докази щодо завданих пошкоджень внаслідок ДТП та вартості відновлювального ремонту у розмірі 103 109,65 грн є більш вірогідними.
Оскільки ТДВ "Альфа-Гарант" сплатило на користь ПрАТ "Вусо" лише частину страхового відшкодування у розмірі 23 290,35 грн, вимога позивача про стягнення з відповідача решти суми страхового відшкодування у розмірі 79 819,30 грн (103 109,65 грн - 23 290,35 грн - франшиза 0,00 грн) є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов ПрАТ "Вусо" підлягає задоволенню у повному обсязі.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26; ідентифікаційний код 32382598) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вусо" (03150, місто Київ, вулиця Казимира Малевича, будинок 31; ідентифікаційний код 31650052) 79819 (сімдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) грн 30 коп. страхового відшкодування та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ