ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.04.2025Справа № 910/166/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна"
про стягнення 48 063,77 грн
Представники сторін: не викликалися
У січні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі - ПрАТ "Арсенал Страхування") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (далі - ПрАТ "Євроінс Україна") 48 063,77 грн страхового відшкодування в порядку суброгації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до ПрАТ "Арсенал Страхування", як страховика потерпілої в ДТП особи, якій позивач виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, на підставі статті 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 27 Закону України "Про страхування" (тут і надалі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, - Закон №85/96-ВР), в межах виплаченого страхового відшкодування перейшло право вимоги до ПрАТ "Євроінс Україна", як страховика винної в ДТП особи.
Оскільки обґрунтований розмір страхового відшкодування становить 52 043,39 грн, а ПрАТ "Євроінс Україна" у добровільному порядку сплачено лише частину страхового відшкодування у розмірі 27 605,63 грн, останнє з вирахуванням франшизи у сумі 1000,00 грн зобов'язане виплатити решту суми страхового відшкодування у розмірі 23 437,76 грн (52043,39 грн - 27 605,63 грн - 1 000,00 грн).
Крім цього, у зв'язку порушенням грошового зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування позивачем на підставі статті 625 ЦК України нараховано 4 143,50 грн інфляційних втрат та 1 529,56 грн 3% річних, а також на підставі пункту 36.5. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, - Закон №1961-IV) 18 952,95 грн пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/166/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
07.01.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Євроінс Україна" подало відзив, в якому просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що ПрАТ "Арсенал Страхування" просить суд стягнути вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу забезпеченого транспортного засобу;
- у порушення приписів Закон №1961-IV не надано звіту/висновку про визначення вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу;
- матеріали справи не містять доказів того, що суб'єкт господарювання, який здійснював ремонт автомобіля позивача є платником ПДВ, тому розмір оціненої шкоди має бути зменшений на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість;
- розмір страхового відшкодування має також бути зменшена на суму франшизи у розмірі 1000,00 грн;
- з огляду на відсутність вини відповідача, позивачем неправомірно нараховано пеню на підставі пункту 36.5. статті 36 Закону №1961-IV.
06.02.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Арсенал Страхування" подало відповідь на відзив, в якій не погодилося з доводами відповідача, з огляду на те, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, відтак необхідно куруватися документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування є платіжний документ про здійснення такої виплати;
- оскільки строк експлуатації забезпеченого автомобіля становив лише 2 роки, вважається, що значення коефіцієнта фізичного зносу складає 0, тому позивач просить суд стягнути повну вартість відновлювального ремонту;
- заявлений до стягнення розмір страхового відшкодування у сумі 23 437,76 грн був зменшений на суму франшизи (52 043,39 грн - 27 605,63 грн - 1 000,00 грн).
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПрАТ "Арсенал Страхування" частково обґрунтованими.
11.01.2022 об 09:40 по вулиці Пресмашівська в селі Хриплин Івано-Франківської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: "MAN TGS 24.440", д.н.з. НОМЕР_1 , та "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 , у результаті якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "MAN TGS 24.440", д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху України, вина якого була встановлена постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.02.2022 у справі №344/733/22.
Внаслідок даної ДТП було пошкоджено автомобіль "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 , (застрахований транспортний засіб), власником та страхувальником якого згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 є Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі - ТОВ "ОТП Лізинг").
01.10.2019 між ТОВ "ОТП Лізинг" (далі за текстом договору - Страхувальник) та ПрАТ "Арсенал Страхування" (далі за текстом договору - Страховик) було укладено генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку №1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані, зокрема з володінням, користуванням та розпорядженням, застрахованими транспортними засобами (ТЗ) та додатковим обладнанням (ДО) - добровільне страхування наземного транспортного (КАСКО) (підпункт 1.1.1.); відшкодуванням Страхувальником шкоди, заподіяної особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичні особі застрахованим ТЗ - добровільне страхування цивільної відповідальності власників наземного транспортного засобу (ДЦВ) (підпункт 1.1.2.).
Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди щодо страхування відповідного переліку ТЗ №63/21-Т/Ц2/2666 від 15.01.2021 до укладено генерального договору №1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 від 01.10.2019 Страховик приймає на умовах Договору та цієї Додаткової угоди на страхування ТЗ, перелік яких викладений у Додатку №1 до цієї Додаткової угоди.
У пункті 3 розділу 1 Додатку №1 до вказаної Додаткової угоди зазначено автомобіль "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 .
На підстав заяви про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 11.02.2022, протоколу огляду транспортного засобу від 11.02.2022, а також рахунку №СЧ79701 від 13.01.2022 на суму 52043,39 грн (разом із ПДВ), виставленого суб'єктом господарювання, який проводив відновлювальний ремонт (Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ІФ" (далі - ТОВ "Альянс-ІФ"), 26.01.2022 за платіжним дорученням №4426 ТОВ "ОТП Лізинг" було сплачено на рахунок вказаного суб'єкта господарювання 52 043,39 грн (разом із ПДВ).
21.02.2022 ПрАТ "Арсенал Страхування" виконано розрахунок страхового відшкодування та 18.03.2022 складено страховий акт №006.00102822-1, відповідно до який розмір страхового відшкодування складав 52 043,39 грн.
21.03.2022 за платіжним дорученням №15355891 ПрАТ "Арсенал Страхування" було перераховано на користь ТОВ "ОТП Лізинг" 52 043,39 грн страхового відшкодування (разом із ПДВ).
Проведення відновлювального ремонту ТОВ "Альянс-ІФ" автомобіля "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 , на суму 52 043,39 грн підтверджується актом виконаних робіт №АІ-К-2200777 від 25.03.2022.
Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "MAN TGS 24.440", д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "Євроінс Україна" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР №005301586.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 1 000,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 130 000, 00 грн.
28.10.2022 у порядку досудового врегулювання спору, ПрАТ "Євроінс Україна" було сплачено на користь ПрАТ "Арсенал Страхування" 27 605,63 грн страхового відшкодування.
Посилаючись на те, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Закон №1961-IV), не відшкодував позивачеві у повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП, ПрАТ "Арсенал Страхування" звернулося з даним позовом до суду про достягнення з ПрАТ "Євроінс Україна" невиплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 23 437,76 грн, а також 4143,50 грн інфляційних втрат, 1 529,56 грн 3% річних та 18 952,95 грн пені.
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За частиною 1 статті 16 Закону №85/96-ВР договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
За приписами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону №85/96-ВР до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Отже, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку №1362/19-Т/ДГО/НС/Ц2 від 01.10.2019 шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як було зазначено вище, вина водія ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, внаслідок якої було пошкоджено автомобіль "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 , була встановлена постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.02.2022 у справі №344/733/22.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Нормами статті 5 Закон №1961-IV встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За приписами пунктів 1.7., 1.8. статті 1 Закон №1961-IV забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Згідно з пунктами 1.2., 3.4 Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, метою створення єдиної централізованої бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ) щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є накопичення відомостей про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності), страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників для організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням. Страховики-члени МТСБУ надають до бази даних МТСБУ інформацію, зокрема про укладені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлені на бланках полісів та відомості про зміни в укладених договорах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "MAN TGS 24.440", д.н.з. НОМЕР_1 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована у відповідача на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР №005301586, (франшиза - 1 000,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 130 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ та копією відповідного полісу.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик (відповідач) на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування (позивач) за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 Закон №1961-IV, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону №85/96-ВР, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, на підставі положень статей 512, 514, 993 ЦК України та статті 27 Закону №85/96-ВР, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як страховика особи, відповідальної за завдані збитки.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач не погоджувався з розміром страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано звіту/висновку про вартість про визначення вартості (розміру) збитків.
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону України №1961-IV).
Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Також, у своїх запереченнях відповідач не погоджувався з розміром страхового відшкодування, оскільки позивачем не враховано коефіцієнт фізичного зносу.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16 і №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду: від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Відповідно до пункту 7.38. Методики значення Ез (коефіцієнта фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ, 3 роки - для вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів виробництва країн СНД, 4 роки - для інших вантажних КТЗ, вантажопасажирських КТЗ, причепів, напівпричепів, спеціальних КТЗ, спеціалізованих КТЗ, автобусів, 5 років - для мототехніки.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 автомобіль "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 , 2019 року випуску, дата першої реєстрації - 23.01.2020.
Оскільки спірна ДТП сталася 11.02.2022, строк експлуатації вказаного автомобіля не перевищував 7 років, а тому показник коефіцієнта фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю.
Відповідно до протоколу огляду транспортного засобу від 11.02.2022, рахунку №СЧ79701 від 13.01.2022 на суму 52043,39 грн (разом із ПДВ), виставленого суб'єктом господарювання, який проводив відновлювальний ремонт (Товариство з обмеженою відповідальністю "Альянс-ІФ" (далі - ТОВ "Альянс-ІФ"), розрахунку страхового відшкодування від 21.02.2022, страхового акту №006.00102822-1 від 18.03.2022 та акту виконаних робіт ТОВ "Альянс-ІФ" №АІ-К-2200777 від 25.03.2022, вартість відновлювального ремонту становить 52 043,39 грн (разом із ПДВ).
Жодних заперечень чи надання інших доказів, які б спростовували вищезазначений розмір вартості відновлювального ремонту матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
Таким чином, виходячи з положень статей 13, 14 та 79 ГПК України, надані позивачем докази щодо розміру вартості відновлювального ремонту у розмірі 52 043,39 грн грн є більш вірогідними.
Просивши суд відмовити у задоволенні позову, ПрАТ "Євроінс Україна" наголошувала, що розмір страхового відшкодування має бути зменшений на суму податку на додатку вартість.
Згідно з абзацом 2 пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-IV, якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Таким чином, вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати, а тому судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин:
1) фактичне здійснення ремонту автомобіля;
2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №911/286/20, 13.03.3018 у справі №910/9396/17 та від 06.07.2018 у справі №924/675/17.
Як було раніше встановлено судом, автомобіль "Skoda Octavia", д.н.з. НОМЕР_2 , було відновлено ТОВ "Альянс-ІФ", що підтверджується рахунком №СЧ79701 від 13.01.2022 та актом виконаних робіт №АІ-К-2200777 від 25.03.2022 у загальному розмірі 52 043,39 грн (разом із ПДВ).
Зі змісту вищезазначених документів, а також інформації, наявній у вільному доступі в мережі Інтернет, вбачається, що ТОВ "Альянс-ІФ" є платником податку на додану вартість.
Крім цього, судом було встановлено, що вартість відновлювального ремонту з урахування податку на додану вартість була повністю сплачена на користь ТОВ "Альянс-ІФ", що підтверджується платіжною інструкцією №77769 від 15.
Отже, відсутні підстави для зменшення суми страхового відшкодування на суму податку на додану вартість.
У своїх запереченнях ПрАТ "Євроінс Україна" також звертало увагу суду на те, що розмір відшкодування має бути також зменшений на суму франшизи за полісом обов'язкового страхування.
Вирішуючи питання про суму стягнення страхового відшкодування, судом враховано положення пункту 36.6. статті 36 Закону №1961-IV, згідно якого страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Згідно з абзацом 2 пункту 12.1. статті 12 Закону №1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
З огляду на те, що ПрАТ "Євроінс Україна" сплатило на користь ПрАТ "Арсенал Страхування" лише частину страхового відшкодування у розмірі 27 605,63 грн і полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР №005301586 встановлено франшизу у розмірі 1 000,00 грн, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача решти суми страхового відшкодування у розмірі 23 437,76 грн (52 043,39 грн - 27 605,63 грн - 1000,00 грн) є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім цього, у зв'язку з несвоєчасною виплатою страхового відшкодування позивачем заявлено до стягнення 18 952,95 грн пені, нарахованої у період з 28.10.2022 по 30.12.2024, на суму боргу у розмірі 23 437,76 грн.
Відповідно до пункту 36.2. статті 36 Закону №1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Відповідно до пункту 36.5. статті 36 Закону №1961-IV за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
У силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Оскільки пунктом 36.5. статті 36 Закону №1961-IV не встановлено іншого період часу, за який нараховується пеня, нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто у відповідності до частини 6 статті 232 ГК України.
При цьому, судом також враховано, що Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" ГК України доповнено пунктом 7, за яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Проаналізувавши приписи статті 232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України, суд констатує, що приписи пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" ГК України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше ніж за шість місяців.
Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 останній був відмінений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Із системного тлумачення вказаних приписів законодавства випливає, що пеню можна нараховувати до дати, яка наступить пізніше: або до останнього дня дії карантину (30.06.2023) або до дня, який наступить через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім цього, суд також зауважує, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що обґрунтований розмір пені становить 7 866,10 грн, нарахованої у період з 29.10.2022 по 30.06.2023, на суму боргу у розмірі 23 437,76 грн.
Заперечуючи проти задоволення позову в цій частині, ПрАТ "Євроінс Україна" вказувало на відсутність своєї вини, що виключає стягнення пені.
Відповідно до приписів частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, тягар доказуванні відсутності вини покладено саме на боржника, у спірних правовідносинах - на страховика.
Суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність його вини, оскільки зводяться до неправильності визначення позивачем розміру страхового відшкодування, що було спростовано судом вище. При цьому, часткова виплата страхового відшкодування не звільняє страховика від обов'язку здійснити виплату решту суму коштів.
Жодних доказів (контррозрахунку страхового відшкодування, листів до позивача, проведення власного огляду пошкодженого автомобіля чи автотоварознавчого дослідження тощо) матеріали справи не містять.
Отже, відповідачем не доведено вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, тобто відсутності його вини.
Також у зв'язку із несвоєчасною оплатою, позивачем заявлено до стягнення 4 143,50 грн інфляційних втрат та 1 529,56 грн 3% річних, нарахованих у період з 28.10.2022 по 30.12.2024, на суму боргу у розмірі 23 437,76 грн.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Суд вважає розрахунок 3% річних частково необґрунтованим, оскільки позивачем неправомірно включено до періоду розрахунку дату часткової оплати. На розрахунок інфляційних втрат вказана неточність не вплинула.
Таким чином, за розрахунком суду обґрунтований розмір 3% річних становить 1 527,63 грн.
У той же час, оскільки заявлені до стягнення інфляційні втрати не перевищують розраховані судом суми, а тому у відповідності до статті 14 та частини 2 статті 237 ГПК України позов в цій частині підлягає задоволенню в межах заявленої суми - 4 143,50 грн.
Доводи відповідача про відсутність вини в цій частині позову відхиляються судом як необґрунтовані, оскільки інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов ПрАТ "Арсенал Страхування" підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Євроінс Україна" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 102; ідентифікаційний код 22868348) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 154; ідентифікаційний код 33908322) 23 437 (двадцять три тисячі чотириста тридцять сім) грн 76 коп. страхового відшкодування, 7 866 (сім тисяч вісімсот шістдесят шість) грн 10 коп. пені, 1 527 (одну тисячу п'ятсот двадцять сім) грн 63 коп. 3% річних, 4 143 (чотири тисячі сто сорок три) грн 50 коп. інфляційних втрат та 2 329 (дві тисячі триста двадцять дев'ять) грн 41 коп. судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ