ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.04.2025Справа № 910/15551/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС"
про стягнення 82 461,32 грн,
без виклику представників учасників справи
До Господарського суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (далі - позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" (далі - відповідач) про стягнення 82 461,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не відшкодував позивачу в повному обсязі шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/15551/24 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Копія вказаної ухвали суду доставлена позивачу та відповідачу до електронних кабінетів 20.12.2024 о 23:45 год. та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою 21.12.2024.
02.01.2025 від Моторного (транспортного) страхового бюро України на запит суду надійшла інформації щодо полісу серії ЕР № 217982876.
03.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач при визначенні розміру шкоди врахував ПДВ, що суперечить Закону України № 1961-IV, оскільки не проведено ремонт пошкодженого транспортного засобу, а отже, в частині ПДВ у позові належить відмовити. Крім того, відповідач вказує, що позивач не звертався до нього з заявою про виплату страхового відшкодування.
13.01.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній відхилив доводи відповідача, наведені у відзиві на позов.
Інших заяв чи клопотань від учасників справи до суду не надходило.
Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.
Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (далі - Позивач) та ОСОБА_1 (далі - Страхувальник) було укладено Договір комплексного страхування № ЕАП-0615657, предметів якого серед іншого є страхування транспортного засобу BMW 320I, д.р.н. НОМЕР_1 (далі - Договір).
06.05.2024 по пр. Оболонському у м. Києві сталась дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участю автомобіля BMW 320I, д.р.н. НОМЕР_1 , та транспортного засобу Ford Scorpio, д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 07.06.2024 у справі № 756/6144/24 вказана ДТП сталась внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог правил Дорожнього руху.
Відповідно до полісу серії ЕР № 217982876 цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу Ford Scorpio, д.р.н. НОМЕР_2 , застрахована у відповідача з лімітом відповідальності в розмірі 160 000,00 грн та франшизою 0,00 грн.
07.05.2024 до позивача з заявою звернувся страхувальник з приводу виплати страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов договору.
Відповідно до страхового акту № К-24-33-8086/1 від 07.05.2024 та розрахунку до нього погоджена виплата страхового відшкодування в розмірі 52 688,42 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 28026 від 20.05.2024 позивач виплатив 111 436,56 грн, з яких згідно з реєстром безготівкових переказів 52 688,42 грн ОСОБА_1
08.07.2024 позивач через електронну пошту звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 52 688,42 грн.
Крім того, 08.07.2024 до позивача з заявою звернувся страхувальник з приводу перегляду суми виплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до страхового акту № К-24-33-8086/2 від 28.08.2024 та розрахунку до нього погоджена виплата страхового відшкодування в розмірі 29 772,90 грн.
Платіжною інструкцією № 46495 від 28.08.2024 позивач виплатив 545 505,84 грн, з яких згідно з реєстром безготівкових переказів 29 772,90 грн ОСОБА_1
04.09.2024 позивач через електронну пошту звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в розмірі 82 461,32 грн (52 688,42 + 29 772,90).
Проте, як взує позивач, відповідач виплату страхованого відшкодування не здійснив у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 82 461,32 грн страхового відшкодування.
Розглянувши заявлені позивачем вимоги, а також заперечення відповідача, суд зазначає про наступне.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 108 Закону України "Про страхування", якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 3-303гс15.
З урахуванням наведеного, позивач у даній справі, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що відповідальність водія транспортного засобу Ford Scorpio, д.р.н. НОМЕР_2 , станом на 06.05.2024 була застрахована у відповідача згідно з полісом серії ЕР № 217982876, за умовами якого ліміт за шкоду майну встановлено в сумі 160 000,00 грн, франшиза складає 0,00 грн.
Згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України за вольовою ознакою страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Отже, у справі, що розглядається, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відтак, вирішуючи спір, пов'язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.
Оскільки цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу, якого визнано винним у вчиненні дорожньої транспортної пригоди, застрахована відповідачем, то в даному випадку особою, відповідальною за завдану шкоду, відповідно положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності та нормами вказаного Закону, є відповідач.
Згідно з ч. 2 ст. 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Частиною 3 статті 985 Цивільного кодексу України передбачено, що особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
За змістом статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), у разі суперечності положень цього Закону положенням інших законодавчих актів України положення цього Закону мають перевагу.
Системний аналіз положень Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За загальним правилом, згідно з положеннями статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону (чинного на дату настання дорожньо-транспортної пригоди) обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Положеннями статті 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Господарський суд звертає увагу учасників справи, що у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.
Так, згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України, шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (пункти 73, 74 постанови).
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності особи, яка винна у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
За змістом вказаних норм у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля Ford Scorpio. д.р.н. НОМЕР_2 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу на момент скоєння ДТП.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб марки Ford Scorpio, д.р.н. НОМЕР_2 , яким спричинено шкоду, станом на 06.05.2024 застраховано відповідачем згідно з полісом серії ЕР № 217982876, за яким встановлено ліміт відповідальності - 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.
За змістом статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин) страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" (який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин) франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Згідно з пунктом 35.1 статі 35 Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Судом не беруться до уваги посилання відповідача, що позивачем при визначення розміру шкоди враховано ПДВ.
Статею 36 зазначеного Закону передбачений порядок виплати страхового відшкодування. Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника тощо.
У разі визнання вимог заявника обґрунтованими страховик зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.
Як було вказано вище, вартість відновлювального ремонту автомобіля BMW 320I, д.р.н. НОМЕР_1 , відповідно до ремонтної калькуляції та страхових актів з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу становить 82 461,32 грн. Відомості, що до вказаної суми входить ПДВ, у матеріалах справи відсутні, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтвердили включення ПДВ до ціни позову.
Окрім того, як вбачається з платіжних інструкцій та реєстрів до них, виплата страхового відшкодування здійснювалась без врахування ПДВ.
Також відповідач посилається на наявність підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування згідно з пп. 37.1.3. п.37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме у зв'язку з тим, що власник транспортного засобу та страховик, до якого перейшло право вимоги, не зверталися до страховика винуватця ДТП, а позивач не надав фото пошкодженого транспортного засобу і провів його огляд без участі представника відповідача.
Відповідно до пп. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Суд зазначає, що вирішальним питанням, яке повинен з'ясувати суд при застосуванні п.п. 37.1.3 п. 37.1 ст.37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є те, чи призвело невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування своїх обов'язків до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
Однак, відповідач не обґрунтував неможливості встановлення ним, як страховиком, внаслідок такого невиконання факту дорожньо-транспортної пригоди, причин та обставин її настання або розміру заподіяної шкоди.
При цьому відповідач, посилаючись на пп. 37.1.3. п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" жодним чином не оспорює і не спростовує факту настання страхового випадку і вини водія застрахованого ним автомобіля.
За таких обставин, оскільки матеріали справи не містять даних про невиконання власником транспортного засобу та позивачем своїх обов'язків, які призвели до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причин та обставин її настання або розмір заподіяної шкоди, за висновками суду посилання відповідача на положення пп. 37.1.3. п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є необґрунтованими.
Крім того, як вбачається з доданих до позову документів, позивач 08.07.2024 та 04.09.2024 звертався до відповідача з заявами про виплату страхового відшкодування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 76, ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів в розумінні ст. 76, ст. 77 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів відшкодування позивачу витрат, пов'язаних з страховою виплатою.
За вказаних обставин, суд вважає заявлені позивачем позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, а саме в розмірі ліміту відповідальності відповідача в розмірі 82 461,32 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача в розмірі 3 028,00 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНТЕР-ПОЛІС" (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 69, код 19350062) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Д, код 00034186) 82 461,32 грн (вісімдесят дві тисячі чотириста шістдесят одна грн 32 коп.) страхового відшкодування, витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 04.04.2025.
Суддя О.Г. Удалова