27.01.2025 року м.Дніпро Справа № 908/917/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.;
представники сторін:
від скаржника: Чапала Юрій Олександрович;
від позивача: Чоп'як Володимир Михайлович
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Промсервіс" на рішення господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі №908/917/24 (суддя Горохов І.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМК Азовпромбілдінг", 03151, м. Київ, вул. Ернста Федора, буд. 3-Б
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Промсервіс", 69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72
про стягнення коштів,-
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі №908/917/24 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест - Промсервіс" (Південне шосе буд. 72, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69008, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 39641616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМК Азовпромбілдінг" (вул. Ернста Федора буд. 3-Б, м. Київ, 03151, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 41635266) суму основного боргу в розмірі 2 578 541,69 грн (два мільйона п'ятсот сімдесят вісім тисяч п'ятсот сорок одна гривня 69 коп.), пеню в сумі 191 777,80 грн, 3% річних у розмірі 156 169,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 654 726,41 грн.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест - Промсервіс" (Південне шосе буд. 72, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69008, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 39641616) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМК Азовпромбілдінг" (вул. Ернста Федора буд. 3-Б, м. Київ, 03151, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 41635266) судовий збір у розмірі 53 718,23 грн (п'ятдесят три тисячі сімсот вісімнадцять гривень 23 коп.).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт порушення відповідачем укладеного сторонами договору субпідряду № 3824 від 15.06.2021 року на технічне обслуговування і ремонти обладнання та доведено розмір заборгованості за виконані позивачем та прийняті відповідачем роботи в загальній сумі 2 578 541,69 грн (згідно з актами приймання-передачі роботи у вересні, грудні 2021 року, та січні 2022 року на 11 821,28 грн, 1 807 634,29 грн та 759 086,12 грн відповідно).
На підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України суд вбачав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3% річних за період з 27.11.2021 року по 19.03.2021 року в сумі 156 169,74 грн, та інфляційні втрати за період грудень 2021 року - лютий 2024 року в сумі 654 726,41 грн.
Щодо вимог позивача щодо стягнення пені суд послався на умови п. 13.2. договору, яким передбачено право позивача на стягнення пені в розмірі 0,01% від не сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає, що висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим, згідно п. 3 ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідач звертає увагу на те, що:
- на момент укладення та виконання спірного договору в реквізитах постачальника зазначено наступну адресу: 87500, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Соборна, буд. 9;
- вся територія Маріупольского району (в т.ч. і місто Маріуполь) є територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією і внесена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 (станом на 25.04.2022 року - розділ ІІ) та від 22.12.2022 року № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 року за № 1668/39004 (п.2.2 ч. 2 розділу I);
- відповідач був переконаний, що юридична адреса позивача лишилася незмінною, обов'язок позивача щодо повідомлення відповідача про зміну юридичної адреси, не був виконаний, відповідач був переконаний, що місцезнаходженням і податковою адресою позивача є тимчасово окупована територія, на яку відповідач був позбавлений правової можливості здійснювати переказ коштів.
Наведене, на думку апелянта, підтверджує, що в діях відповідача відсутні ознаки порушення зобов'язання.
Скаржник вказує, що:
- переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншу територію України забороняється (ч.6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України");
- з наданих позивачем в позовній заяві відомостей вбачається, що зареєстрованим місцезнаходженням позивача є: 03151, місто Київ, вул. Ернста Федора, будинок 3-Б, проте вказане місцезнаходження стало відомим відповідачу лише з даних позовної заяви.
Відповідач вважає, що в даному випадку відсутні підстави для нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки невиконання зобов'язання протягом зазначеного періоду обумовлене неможливістю виконання на підставі закону, а отже вина відповідача, як підстава господарської відповідальності, зокрема у зазначений період, - відсутня.
Стосовно встановленої в рішенні суду першої інстанції обставини про те, що 06.09.2023 року на електронну адресу відповідачу надсилалось повідомлення про зміну місцезнаходження, зміну реквізитів та рахунків та про здійснення розрахунків за договорами, скаржник вказує наступне:
- лист вих. № 47/09/23 надіслано на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1, однак, відповідно до п. 18.2. спірного договору в разі зміни свого найменування, організаційно-правової форми, статусу платника податків, юридичної чи фактичної адреси, банківських чи інших реквізитів, сторона повинна повідомити іншу сторону в письмовій формі протягом п'яти календарних днів з моменту настання відповідних змін, і надати належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів;
- за наведених правових обмежень платежів на непідконтрольну територію та умов п. 18.2. спірного договору, відповідач мав правомірне очікування та міг виконати обов'язок з оплати виконаних робіт лише після отримання відповідного письмового повідомлення;
- саме на позивача покладається тягар доказування належного повідомлення відповідача у визначений договором спосіб про зміну юридичної адреси, як визначеної законом істотної умови для здійснення платежу; отже, враховане судом першої інстанції в якості доказів електронне листування, в тому числі й на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1, не може вважатися належним доказом, оскільки спрямоване невизначеному колу електронних адресатів, а отже, і невизначеному колу осіб та без підтвердження повноважень таких осіб.
Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі № 908/917/24 в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та судового збору; судові витрати покласти на позивача.
Відзив на апеляційну скаргу позивач не надав.
Присутній у судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СМК Азовпромбілдінг" заперечував проти наведених апелянтом доводів, просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом апеляційної скарги скаржник не наводить заперечень щодо виконання позивачем робіт та прийняття їх скаржником, а також не зазначає заперечень щодо розміру заборгованості. Єдиним доводом апелянта є те, що він вважає, що строк оплати за виконані роботи для нього не настав, відповідно, відсутні підстави для стягнення заборгованості та пені, 3% річних і інфляційних.
Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем 15.06.2021 року було укладено договір субпідряду № 3824 на технічне обслуговування і ремонти обладнання (договір).
За договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Промсервіс" - Генпідрядник, Товариство з обмеженою відповідальністю "СМК Азовпромбілдінг" - Субпідрядник.
Згідно з п. 2.1. договору Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується на свій ризик виконувати в порядку і на умовах цього договору технічне обслуговування та ремонти обладнання (ТОіР), а також інші види ремонтних робіт, ("роботи"), а Генпідрядник зобов'язується прийняти закінчені роботи на об'єктах і оплатити їх ціну.
Під об'єктами в п.1.1. договору сторони погодили розуміти обладнання Замовника (об'єкти ТОіР), що є предметом договору/Специфікації.
15.06.2021 року сторонами підписано Специфікацію № 1 до договору на загальну суму 19 248 516,00 грн, відповідно до якої було узгоджено, зокрема, види, обсяги, строки виконання, вартість робіт та порядок розрахунків.
Згідно з п. 4 Специфікації № 1 до договору умови оплати визначені як відстрочка платежу протягом 50 (п'ятдесят) календарних днів з дати підписання актів прийому-передачі виконаних робіт.
Отже, строк оплати виконаних робіт було чітко та однозначно погоджено сторонами і дата початку такого строку фіксувалась датою підписання актів прийому-передачі.
В подальшому сторонами було досягнуто згоди щодо збільшення строку розрахунків за виконані Субпідрядником роботи до 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання актів прийому-передачі виконаних робіт (оформлених відповідно до додатку № 1 до договору), про що було укладено додаткову угоду № 2 від 10.08.2021 року.
З матеріалів справи вбачається, що актом № 120 від 27.09.2021 року сторони підтвердили, що позивач виконав за умовами договору ремонтні роботи на загальну суму 11 821,28 грн, в т.ч. ПДВ - 1970,21 грн, а відповідач вказані роботи прийняв.
Позивач зазначав, що вказані роботи оплачені не були, і на спростування цих доводів апелянт відповідні докази суду не надав. Між тим, строк оплати за вказаним актом настав 26.11.2021 року.
До справи позивач також надав підписані акти виконаних робіт на загальну суму 1 807 634,29 грн, у тому числі ПДВ - 301 272,38 грн, строк оплати яких настав 01.03.2022 року.
Відповідач не спростовує ні факт виконання робіт позивачем, ні їх вартість.
Протягом січня 2022 року позивачем були виконані роботи на загальну суму 759 086,12 грн, у т.ч. ПДВ 126 514,35 грн. Роботи відповідачем не оплачені в повному обсязі.
Прийняття відповідачем робіт без зауважень підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт: від 31.01.2022 № 248 на суму 30 544,34 грн; від 31.01.2022 № 247 на суму 10 179,97 грн; від 31.01.2022 № 246 на суму 19 841,87 грн; від 31.01.2022 № 240 на суму 23 251,43 грн; від 31.01.2022 № 238 на суму 181 488,96 грн; від 31.01.2022 № 229 на суму 12 879,58 грн; від 31.01.2022 № 239 на суму 41 502,17 грн; від 31.01.2022 № 245 на суму 64 763,93 грн; від 31.01.2022 № 244 на суму 40 433,54 грн; від 31.01.2022 № 243 на суму 36 809,96 грн; від 31.01.2022 № 242 на суму 30 548,77 грн; від 31.01.2022 № 241 на суму 40 728,74 грн; від 31.01.2022 № 250 на суму 15 120,14 грн; від 31.01.2022 № 249 на суму 7083,32 грн; від 31.01.2022 № 251 на суму 24 675,77 грн; від 31.01.2022 № 252 на суму 16 317,18 грн; від 31.01.2022 № 253 на суму 11 881,80 грн; від 31.01.2022 № 254 на суму 18 510,52 грн; від 31.01.2022 № 255 на суму 22 054,39 грн; від 31.01.2022 № 256 на суму 110 469,74 грн.
На виконання податкових зобов'язань позивачем були складені та зареєстровані на користь відповідача податкові накладні на суми ПДВ у складі вартості виконаних робіт за Договором.
Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за фактично виконані та прийняті відповідачем згідно з актами приймання-передачі роботи у вересні, грудні 2021 року, та січні 2022 року становить 2 578 541,69 грн (11 821,28 грн + 1 807 634,29 грн + 759 086,12 грн).
Відповідно до п. 96 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 року № 668 (Загальні умови), підписання акта приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.
Відповідно до п. п. 99, 100 Загальних умов розрахунки за виконані роботи проводяться на підставі документів про обсяги виконаних робіт та їх вартість. Документи про виконані роботи та їх вартість складаються і підписуються підрядником та передаються замовнику. Замовник перевіряє ці документи і в разі відсутності зауважень підписує їх. Після підписання документів замовник зобов'язаний оплатити виконані роботи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Оскільки відповідачем доказів оплати заборгованості за виконані роботи не надано, а платіжні доручення, які надані ним суду першої інстанції, не стосуються предмета спору та актів прийому передачі виконаних робіт, які підтверджують виконання позивачем робіт, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення вказаної позивачем заборгованості.
Апелянт вважає, що у зв'язку з тим, що позивач був зареєстрований на окупованій території, це унеможливило виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Промсервіс" зобов'язання з оплати, а суд в оскаржуваному рішенні безпідставно зазначив, що про факт перереєстрації позивача та його адресу відповідач був повідомлений належним чином.
Такі доводи скаржника колегія суддів вважає необґрунтованими та відхиляє їх з огляду на наступне:
Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і триває до теперішнього часу.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території.
На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.
Переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 місто Маріуполь з 05.03.2022 року відносить до тимчасово окупованих територій російською федерацією.
Як зазначено вище, за актом № 120 від 27.09.2021 року строк оплати настав 26.11.2021 року, а за актами виконаних робіт на загальну суму 1 807 634,29 грн строк оплати настав 01.03.2022 року, тобто, до окупації міста Маріуполя. Наведене спростовує доводи скаржника про неможливість виконання ним зобов'язання згідно законодавчих обмежень.
З наданих позивачем в позовній заяві відомостей вбачається, що зареєстрованим місцезнаходженням позивача є: 03151, місто Київ, вул. Ернста Федора, будинок 3-Б.
На час укладення та виконання договору в реквізитах позивача була зазначена адреса: вул. Соборна буд. 9, м. Маріуполь, Донецька область, 87500.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю "СМК Азовпромбілдінг" перереєструвало своє місцезнаходження 06.09.2023 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" /відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними/ (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
Колегія суддів звертає увагу на те, що одним із принципів цивільного законодавства є добросовісність.
Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Як зазначено вище, за актом № 120 від 27.09.2021 року, строк оплати за яким настав 26.11.2021 року, заборгованість складає 11 821,28 грн, в т.ч. ПДВ - 1970,21 грн.
Роботи за цим актом відповідач мав сплатити ще до введення в Україні воєнного стану та окупації міста Маріуполя.
Між тим, заперечення скаржника і проти зазначеного акту ( в частині нарахованих пені, 3% та інфляційних) є свідченням його недобросовісної поведінки.
Як вбачається з договору, в розділі 19 договору зазначені реквізити сторін. Фінансова установа та рахунки позивача вказані в ОТ "ПУМБ" місто Київ.
Колегія суддів звертає увагу на наступне:
Судом встановлено, що відповідно до п. 18.2 укладеного сторонами договору, у разі зміни свого найменування, організаційно-правової форми, статусу платника податків, юридичної чи фактичної адреси, банківських чи інших реквізитів, сторона повинна повідомити іншу сторону в письмовій формі протягом п'яти календарних днів з моменту настання відповідних змін, і надати належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів.
06.09.2023 року на електронну адресу відповідачу надсилалось повідомлення про зміну місцезнаходження, зміну реквізитів та рахунків та про здійснення розрахунків за договорами. Лист вих. № 47/09/23 надіслано на наступну електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Заперечуючи, що таке повідомлення зроблено позивачем не у відповідності до умов договору, скаржник не надає заперечень щодо доводів суду першої інстанції про те, що позивач надсилав на адресу відповідача і лист про погашення заборгованості від 20.09.2023 року вих. № 53/09/23, який вручено скаржнику 02.10.2023 року (том 2 а.с.61), що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідач не заперечував щодо отримання вказаного листа і доводів суду про відсутність будь-якої відповіді на це звернення позивача.
Між тим, факт направлення та отримання вказаного листа є підтвердженням того, що відповідачу було відомо на 02.10.2023 року про нову адресу та рахунки ТОВ "СМК Азовпромбілдінг", про що свідчить зміст листа, в якому ці дані позивач вказує.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 01.04.2024 року.
З 02.10.2023 року до звернення позивача до суду відповідач не вчинив жодних дій з погашення заборгованості, що спростовує його доводи про те, що він не був повідомлений про зміну адреси та реквізитів для оплати за виконані на його користь позивачем роботи, відповідно, про наявність підстав для висновку про порушення апелянтом зобов'язання.
Наведене також є підтвердженням недобросовісних дій відповідача і підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 27.11.2021 року по 19.03.2021 року у сумі 156 169,74 грн, та інфляційні втрати за період грудень 2021 року - лютий 2024 року у сумі 654 726,41 грн.
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи ненадання відповідачем доказів своєчасної оплати виконаних робіт, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції обґрунтовано визнав ці вимоги правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Спростування наведеного позивачем розрахунку апелянт не надав.
Також позивач просив стягнути з відповідача пеню 191 777,80 грн за загальний період з 27.11.2021 року по 19.03.2024 року.
Відповідно до п. 13.2. договору, у разі порушення терміну оплати виконаних робіт. Генпідрядник сплачує підряднику пеню в розмірі 0,01% від не сплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня. Пеня нараховується за весь період прострочення.
Вище зазначено, що за актом № 120 від 27.09.2021 року строк оплати настав 26.11.2021 року, отже, позивач вірно нарахував суму пені за правильно визначений період - з 27.11.2021 року.
Заперечень щодо розрахунку пені апелянт також не наводить.
Отже, вищевикладене підтверджує правильність висновку суду про застосування приписів ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України в частині наявності підстав для застосування господарських санкцій.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, відповідачем допущено прострочення оплати коштів за виконані позивачем та прийняті без зауважень роботи.
Встановлені обставини справи та наявні докази є підтвердженням правильності висновків оскаржуваного рішення.
За викладеного апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін та покласти на апелянта витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 22.07.2024 року у справі №908/917/24 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано 31.03.2025 року.
Головуючий суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков