ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
01 квітня 2025 року Справа № 906/702/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засідання Соколовська О.В.
за участю представників:
позивача - Ігнатов Н.О.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 (повний текст складений 13.02.2025)
за позовом Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
до Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича
про стягнення 272 000,00 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 позов задоволений.
Стягнуто з Олексюка Андрія Руслановича до Державного бюджету штраф у розмірі 136000,00 грн та пеню у розмірі 136000,00 грн. Стягнуто з Олексюка Андрія Руслановича на користь Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 3264,00 грн судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №60/116-р/к у справі №287/60/66-рп/к.23 з врахуванням приписів ч.2 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" є обов'язковим до виконання, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 136000,00 грн є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Крім того, обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення, є розмір пені, який відповідає сумі штрафу - 136000,00 грн.
Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Олексюк Андрія Русланович звернувся до суду 24.02.2024 із апеляційною скаргою через систему Електронний суд, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:
- у позовній заяві відповідачем зазначено Олексюка Андрія Руслановича як фізичну особу. При цьому, будь-яких вимог до такого відповідача позовна заява не містить. Але прохальна частина позовної заяви містить вимоги до Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича, який не є відповідачем по даній справі. А тому, позовна заява не відповідала вимогам ст. 162 ГПК України, і, у відповідності до ч. 1 ст. 174 ГПК України, мала бути залишена судом першої інстанції без руху. На цьому було наголошено відповідачем у відзиві на позовну заяву, який долучений до матеріалів справи;
- суд першої інстанції не тільки не залишив вказану позовну заяву без руху, чим порушив ст.174 ГПК України, але й при винесенні оскаржуваного рішення зазначив в описовій частині, що позов подано до Фізичної особи-підприємця Олексюка А.Р., а в резолютивній частині - задовільнив позов та стягнув з Олексюка А.Р. як фізичної особи на користь суми штрафу, пені та судового збору;
- наявність у фізичної особи статусу суб'єкта господарювання не означає, що усі правовідносини за її участю є господарськими. Отже, ототожнення судом першої інстанції правового та процесуального статусу відповідача як "фізичної особи" та "фізичної особи-підприємця" є незаконним та протиправним;
- у зв'язку із поданням позову ФОП Олексюка А.Р. до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення від 20.09.2023 №60/116-р/к у справі №287/60/66-рп/к.23, відповідачем подані клопотання від 06.01.2025 та 03.02.2025 про зупинення провадження у справі №906/702/24 до набрання законної сили рішення у справі №910/14014/24, оскільки існувала об'єктивна неможливість розгляду справи №906/702/24. Суд першої інстанції, відмовивши у зупиненні провадження у справі, порушив ст. 227 ГПК України в частині обов'язкового зупинення провадження у справи;
- Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 № 1071) встановлюються різні підстави повернення поштових відправлень, а повернення "за закінченням терміну зберігання" не є тотожним "відмові адресата" та/або "вручення неможливе/адресат вибув та не проживає за даною адресою";
- юридичний зміст приписів ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" містить імперативну вимогу, яка прямо випливає з тексту закону: рішення АМКУ надається стороні для виконання. Надання рішення стороні має відбутися у таких спосіб, який передбачає вручення такого рішення особисто посадовій особі чи іншому уповноваженому представникові суб'єкта відповідальності. Ця імператива зазначена в законі термінами: вручення рішення шляхом надсилання; вручення під розписку; доведення до відома в інший спосіб. Але кожен з таких способів має досягнути мету - вручити рішення. І лише коли вручити рішення немає можливості, тоді законодавець робить виключення із правила та встановлює правову презумпцію такого змісту: рішення вважається таким, що вручене відповідачу після оприлюднення інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі;
- лише за умови дотримання встановленого порядку виконання рішення Відділення АМКУ, що визначений у ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" позивач мав би право стверджувати про невиконання відповідачем рішення №60/116-р/к, яке йому доведене до відома шляхом вручення або оприлюднення у відповідному друкованому органі;
- суд першої інстанції під час розгляду справи не дослідив, що позовна заява (а також додатки до неї) не містять доказів дотримання Відділенням АКМУ вимог ч. 1 ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" в частині дотримання порядку виконання (особистого вручення або оприлюднення, що вважається врученням) винесеного ним Рішення №60/116-р/к. В свою чергу, про існування вказаного рішення позивача відповідач дізнався після ознайомлення його представника з матеріалами справи.
04.03.2025 матеріали справи №906/702/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24. Розгляд апеляційної скарги призначений на "01" квітня 2025 р. об 11:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №3. Запропоновано учасникам справи у строк до надіслати до 25.03.2025 Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.
17.03.2025 на адресу суду від Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України надійшов відзив апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 - залишити без змін.
31.03.2025 на адресу суду від представника Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича надійшли додаткові пояснення, в яких представник зазначає про зайнятість, та з метою недопущення затягування строків розгляду справи просить взяти до уваги виступ представника скаржника у судових дебатах, викладений у письмовій формі. Просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повному обсязі. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати. Просить здійснити апеляційний розгляд без участі скаржника та його представника.
В судовому засіданні у режимі відеоконференції представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом встановлено, що 20.09.2023 адміністративною колегією Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення №60/116-р/к у справі №287/60/66-рп/к.23 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (а.с.11-17).
Вказаним рішенням ухвалено зокрема наступне:
1. Визнати, що приватне підприємство "КОРПОРАЦІЯ РАДІАН" (ідентифікаційний код юридичної особи інформація з обмеженим доступом) та фізична особа-підприємець Олексюк Андрій Русланович вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентно узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі "Сонячна енергія" за кодом СРУ за ДК 021:2015-09330000-1", яка проводилась проводились Поліським природним заповідником, ідентифікатор закупівлі в системі - UА-2022-07-14-003419-а.
3. За порушення, яке викладене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти на фізичну особу-підприємця Олексюка Андрія Руслановича штраф у розмірі 68000 (шістдесят вісім тисяч) гривень.
4. Визнати, що приватне підприємство "КОРПОРАЦІЯ РАДІАН" (ідентифікаційний код юридичної особи інформація з обмеженим доступом) та фізична особа-підприємець Олексюк Андрій Русланович вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, під час участі у процедурі закупівлі "Комплект обладнання для генерації сонячної енергії", яка проводилась проводились Поліським природним заповідником, ідентифікатор закупівлі в системі - UА-2022-07-28-006185-а.
6. За порушення, яке викладене в пункті 4 резолютивної частини цього рішення, накласти на фізичну особу-підприємця Олексюка Андрія Руслановича штраф у розмірі 68000 (шістдесят вісім тисяч) гривень.
Штраф підлягає сплаті у двомісячний строк з дня одержання рішення.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати до Антимонопольного комітету України документи, що підтверджують сплату штрафу.
Рішення може бути оскаржене до господарського суду у двомісячний строк з дня його одержання.
Листом від 22.09.2023 позивач направив ФОП Олексюку А.Р. витяг з рішення №60/116-р/к для сплати нарахованих штрафів (а.с.9-10), однак лист повернено відділенням поштового зв'язку без вручення (а.с.8).
З метою повідомлення відповідача про прийняте рішення, 09.11.2023 інформацію опубліковано в офіційному друкованому органі - газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр" №225 (7623) (а.с.165-169).
В порядку ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" вважається, що рішення вручене відповідачу через 10 днів з дня опублікування інформації про прийняте рішення в офіційному друкованому органі, тобто 20.11.2023.
Рішення відповідач не оскаржив і протягом двох місяців, як визначено ч.3 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не виконав.
За вказаних обставин, Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до суду з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича 272 000,00 грн, з яких: 136 000,00 грн штрафу та 136 000,00 грн пені.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позову даної справі є матеріально-правова вимога про стягнення штрафу та пені, нарахованих у зв'язку з невиконанням рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Частиною 1 ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
Положеннями п. 7 ч. 5 ст. 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має, зокрема, повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом. Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимог уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Приписами норм ст. 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про стягнення не сплачених у добровільному порядку штрафів та пені.
Згідно зі ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
Положеннями ст. 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема, про накладення штрафу.
Частиною 7 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що у разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.
Судом встановлено, що рішенням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №60/116-р/к у справі №287/60/66-рп/к.23 ФОП Олексюка А.Р. визнано таким, що вчинив порушення, передбачені п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" під час участі у процедурах закупівлі, та накладено штрафи на загальну суму 136000,00 грн (а.с.11-17).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" органи Антимонопольного комітету України накладають штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання: юридичних осіб; фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб, що відповідно до статті 1 цього Закон визнається суб'єктом господарювання, у випадках, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За порушення, передбачені:
- пунктами 1, 2 та 4 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом;
- пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 цього Закону накладаються штрафи у розмірі до 5 відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі якщо суб'єкт господарювання вчинив порушення, передбачене пунктом 12 статті 50 цього Закону, до 31 грудня 2020 року і таке порушення було пов'язане з діями, що визнаються концентрацією згідно з частиною другою статті 22 цього Закону, щодо яких таким суб'єктом господарювання (якщо він є фізичною особою) або фізичною особою, яка здійснює контроль над таким суб'єктом господарювання, подано одноразову (спеціальну) добровільну декларацію та сплачено узгоджену суму збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування відповідно до підрозділу 9-4 "Особливості застосування одноразового (спеціального) добровільного декларування активів фізичних осіб" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, та:
таке порушення не призвело до суттєвого обмеження конкуренції або монополізації відповідного ринку, - накладається штраф у розмірі, що становить 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
таке порушення призвело до суттєвого обмеження конкуренції або монополізації відповідного ринку, - тягне за собою цивільну, адміністративну, кримінальну або іншу відповідальності згідно із законом.
При цьому при порушенні, що не призвело до суттєвого обмеження конкуренції або монополізації відповідного ринку, такий суб'єкт господарювання (якщо він є фізичною особою) або фізична особа, яка здійснює контроль над таким суб'єктом господарювання, зобов'язана подати відповідну заяву згідно зі статтею 26 цього Закону у період з 1 жовтня 2021 року до 1 жовтня 2022 року. У разі нездійснення зазначених дій у встановлені строки на суб'єкта господарювання або фізичну особу, яка здійснює контроль над таким суб'єктом господарювання, накладається штраф у розмірі, передбаченому першим реченням абзацу третього цієї частини;
пунктами 9, 13-18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Судом встановлено, що рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №60/116-р/к у справі №287/60/66-рп/к.23 на момент прийняття судом рішення не скасоване, не перебувало на перевірці в Антимонопольному комітеті України, тому з врахуванням приписів ч. 2 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" воно є обов'язковим до виконання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 136 000,00 грн є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі в розмірі 136 000,00 грн за прострочення сплати штрафу.
Так, господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання у ГК України визнаються штрафними санкціями (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. 1 ст. 231 ГК Українизаконом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно з ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу.
Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу.
Водночас, ч. 5 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.
За допомогою Калькулятора заборгованості та штрафів Liga360 та встановлено, що розмір пені за період з 23.01.2024 до 09.04.2024 становить 159 120,00 грн, що є більше, ніж сума штрафу.
Позивачем заявлено до стягнення 136 000,00 грн пені, які є обґрунтованими та підлягають стягненню.
Щодо посилань скаржника про те, що матеріали справи не містять доказів дотримання Відділенням АКМУ вимог ч. 1 ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" в частині дотримання порядку виконання (особистого вручення або оприлюднення, що вважається врученням) винесеного ним Рішення №60/116-р/к, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення (витяг з нього за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим Антимонопольного комітету України, головою територіального відділення Антимонопольного комітету України інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надається для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб.
У разі, якщо вручити рішення, розпорядження, немає можливості, зокрема, внаслідок: відсутності фізичної особи за останнім відомим місцем проживання (місцем реєстрації); відсутності посадових осіб чи уповноважених представників суб'єкта господарювання, органу адміністративно-господарського управління та контролю за відповідною юридичною адресою, рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу, через десять днів з дня оприлюднення інформації про прийняте рішення, розпорядження в офіційному друкованому органі (газета Верховної Ради України "Голос України", газета Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр", "Офіційний вісник України", друковані видання відповідної обласної ради за останнім відомим місцем проживання чи місцем реєстрації, юридичної адреси відповідача).
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.
Отже, відповідно до вищевказаних норм територіальне відділення Антимонопольного комітету України має право та наділене відповідними повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні закупівель, а також приймати рішення про визнання вчинення суб'єктом господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, який повинен бути сплачений у двомісячний строк з дня отримання відповідного рішення, при цьому протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати позивачу документи, що підтверджують сплату штрафу, рішення якого є обов'язковим для виконання.
Позивач на виконання вимог Закону, у зв'язку з поверненням листа з копією рішення №60/116-р/к без вручення "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 8), опублікував оголошення в офіційному друкованому органі - газеті Кабінету Міністрів України "Урядовий кур'єр" №225 (7623) (а.с.165-169).
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", рішення органів Антимонопольного комітету України вважається таким, що вручене відповідачу 20.11.2023.
Отже, кінцевий термін сплати штрафу - 21.01.2024, однак відповідач рішення №60/116-р/к добровільно не виконав.
Згідно з п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення “EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод.
Відповідно до п. 102 Правил після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження “не повертати».
Враховуючи, що Рішення було надіслане за належною адресою відповідача (вказане не заперечується відповідачем), яке було повернуте органом поштового звязку з підстав "за закінченням терміну зберігання", Північне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України здійснило належні заходи щодо вручення Рішення відповідачу. При цьому, суд враховує, що отримання листів адресатом (відповідачем) перебуває поза межами контролю відправника Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
На підставі викладеного, є безпідставними твердження відповідача про не дотримання Відділенням АКМУ вимог ч. 1 ст. 56 ЗУ "Про захист економічної конкуренції" в частині дотримання порядку виконання (особистого вручення або оприлюднення, що вважається врученням) винесеного ним Рішення №60/116-р/к.
Щодо посилань скаржника про порушення судом першої інстанції вимог ст. 174 ГПК України колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що на першому аркуші позовної заяви зазначено відповідачем Олексюка Андрія Руслановича.
В прохальній частині позовної заяви позивач просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Олесюка Андрія Руслановича (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України 136 000,00 грн штрафу та 136 000,00 грн пені.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Поняття надмірного формалізму слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Так, у рішенні у справі "Сутяжник проти росії" (заява №8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
Отже, "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Судом встановлено, що рішення адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №60/116-р/к у справі №287/60/66-рп/к.23 стосується Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича.
Підставою позовної заяви є вказане рішення Відділення. Крім того, в тексті позовної заяви Відділення також зазначає про Фізичну особу-підприємця Олексюка Андрія Руслановича.
Враховуючи вищевикладене, не зазначення на першій сторінці статусу Фізичної особи-підприємця не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо посилань скаржника на ототожнення судом першої інстанції Фізичної особи та Фізичної особи-підприємця.
Як вбачається із резолютивної частини рішення, судом першої інстанції не зазначено статусу Фізичної особи-підприємця. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 стягнуто з Олексюка Андрія Руслановича до Державного бюджету штраф у розмірі 136000,00 грн та пеню у розмірі 136000,00 грн. Стягнуто з Олексюка Андрія Руслановича на користь Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України 3264,00 грн судового збору.
Відповідно до частини першої статті 243 Господарського процесуального кодексу України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що помилка, яка полягає у пропущенні в оскаржуваному рішенні словосполучення "Фізичної особи-підприємця", не спотворює текст судового рішення та не призводить до його неправильного сприйняття, а тому не може бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції приписів с ст. 227 ГПК України в частині відмови про обов'язкове зупинення провадження у справи колегія суддів ззаанчає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Водночас відповідно до положень другого речення пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Об'єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Пов'язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 ГПК України).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.
Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:
- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;
- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у постановах від 01.03.2024 у справі № 910/17615/20, від 22.03.2024 у справі № 917/227/23, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21, від 06.04.2023 у справі № 921/704/20, на які посилається скаржник.
Як вбачається із матеріалів справи, до суду першої інстанції 16.10.2024 від відповідача надійшла заява, згідно якої відповідач просить суд зупинити провадження у справі № 906/702/24 до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва у справі №910/12280/24 за позовом ФОП Олексюка Андрія Руслановича до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 №60/116-р/к по справі №287/60/66-рп/к.23 (а.с.115-120).
Ухвалою суду першої інстанції від 17.10.2024 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/12280/24 за позовом ФОП Олексюка Андрія Руслановича до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 20.09.2023 року № 60/116-р/к по справі №287/60/66-рп/к.23, що розглядається Господарським судом м.Києва.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Господарського суду м.Києва від 05.11.2024 у справі №910/12280/24 позов ФОП Олексюка Андрія Руслановича залишено без розгляду. Ухвала суду набрала законної сили 05.11.2024 і не оскаржувалась в апеляційному порядку.
Ухвалою від 03.01.2025 суд поновив провадження у справі №906/702/24, та призначив судове засідання з розгляду справи по суті.
06.01.2025 до суду першої інстанції надійшло клопотання від представника відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14014/24 за позовом ФОП Олексюка А.Р. до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення від 20.09.2023 №60/116-р/к по справі №287/60/66-рп/к.23 (а.с.139-142).
03.02.2025 до суду першої інстанції від відповідача надійшло клопотання від представника відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14014/24 за позовом ФОП Олексюка А.Р. до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування рішення від 20.09.2023 №60/116-р/к по справі №287/60/66-рп/к.23.
Водночас, колегія суддів вважає, що відсутня об'єктивна неможливість розгляду справи №906/702/24 без встановлення обставин у справі №910/14014/24, відповідач не позбавлений права звернутися про перегляд рішення суду у даній справі за нововиявленими обставинами, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Також суд першої інстанції підставно взяв до уваги до уваги повторне подання відповідачем ідентичної заяви про зупинення провадження у справі та наявність обставин зловживання процесуальними правами, та дійшов обгрунтованого висновку про залишення заяви без розгляду на підставі ч. 3 ст. 43 ГПК України, згідно якої якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Отже, позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Олексюка Андрія Руслановича на рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 06.02.2025 у справі №906/702/24 - без змін.
2. Справу №906/702/24 повернути до Господарського суду Житомирської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "03" квітня 2025 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.