вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" квітня 2025 р. Справа № 910/12523/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024
у справі №910/12523/24 (суддя - Алєєва І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення заборгованості.
У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» звернулося з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 53128,31 грн, з яких: 30243,38 грн - основний борг, 5322,24 грн - 3% річних та 17562,69 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив свої зобов'язання за договором №13124/01 від 24.02.2017 та не у повному обсязі розрахувався за електричну енергію, поставлену за «зеленим» тарифом у жовтні 2021 року, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основну заборгованість, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2024 відкрито провадження у справі №910/12523/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.11.2024 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» просило стягнути з відповідача 5312,83 грн вказаних витрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/12523/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь позивача 30243,38 грн заборгованості, 5322,24 грн 3% річних, 17562,69 грн інфляційних втрат та 5312,83 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Гарантований покупець» подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Скаржник стверджує, що в умовах воєнного стану учасники ринку електричної енергії мають враховувати відповідне нормативне регулювання щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, а саме накази Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим» тарифом». А тому відповідач вважає, що він не порушив умови договору, здійснив розрахунки з позивачем належним чином, з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у жовтні 2021 року. На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на постанову об'єднаної палати Верховного Суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23, в якій суд дійшов висновку про необхідність врахування наказів №140 від 28.03.2022 та №206 від 15.06.2022, а також звільнення гарантованого покупця від сплати нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.
Також відповідач вказує на те, що на даний час підприємство недоотримує кошти від Національної енергетичної компанії «Укренерго» в якості оплати послуги, з огляду на що не може своєчасно та в повному обсязі виконувати свої поточні зобов'язання перед постачальниками універсальних послуг та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом. У той же час суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру 3% річних, не взявши до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18. За твердженнями скаржника, сплата гарантованим покупцем 3% річних позивачу в надзвичайно складних умовах воєнного стану ще більше ускладнить ситуацію на ринку електричної енергії та призведе до недоотримання багатьма учасниками ринку коштів за товарну продукцію (електричну енергію) та як наслідок, неможливості здійснення ними господарської діяльності в критичній сфері - електроенергетиці. При цьому, скаржник просить суд звернути увагу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2022 у справі №910/4918/22, відповідно до якої суд, врахувавши обставини, що склалися в енергосистемі, зменшив розмір 3% річних на 80% на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України.
Заперечуючи щодо стягнутого судом розміру витрат на професійну правничу допомогу скаржник відмічає, що заявлений позивачем розмір витрат є завищеним та неспівмірним зі складністю даної справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2025 апеляційну скаргу у справі №910/12523/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства «Гарантований покупець» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги, залишено її без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
До суду 17.01.2025 від Державного підприємства «Гарантований покупець» надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження у справі №910/12523/24, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.
27.01.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також у відзиві позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5312,83 грн та надав відповідні докази на підтвердження понесення таких витрат.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 24.02.2017 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» (ВАД) укладений договір №13124/01, відповідно до п. 1.1 якого ВАД зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
В подальшому сторонами неодноразово укладалися додаткові угоди до вказаного договору.
Зокрема, 30.06.2019 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ), Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» (виробник за «зеленим» тарифом) укладено додаткову угоду №90/01 до договору №13124/01 від 24.02.2017, відповідно до якої сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова «Державне підприємство «Енергоринок» замінити на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець», а також замінити статті 1-10 договору статтями 1-8 в новій редакції.
31.03.2020 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (гарантований покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» (продавець за «зеленим» тарифом) укладено додаткову угоду №965/01/20 до договору №13124/01 від 24.02.2017, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова «виробник за «зеленим» тарифом» замінити словами «продавець за «зеленим» тарифом» та викласти статті 1-7 договору в новій редакції.
За умовами п. 1.1 договору (тут і надалі у редакції додаткової угоди від 31.03.2020) продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП №641 від 26.04.2019 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП №2804 від 13.12.2019 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Відповідно до п. 2.1 договору сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законами України «Про ринок електричної енергії», «Про альтернативні джерела енергії», Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП №307 від 14.03.2018, Правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП №308 від 14.03.2018, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
Згідно з п. п. 2.2 та 2.3 договору купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства продавця за «зеленим» тарифом в балансуючій групі гарантованого покупця. Продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць продавця за «зеленим» тарифом за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами п. п. 2.4 та 2.5 договору погоджено, що продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом», за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені регулятором, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Відповідно до п. п. 3.2 та 3.3 договору розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
У пункті 4.5 договору встановлено, що гарантований покупець зобов'язаний купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію.
На виконання умов договору 31.10.2021 між позивачем та відповідачем було підписано акт купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якого сторони підтвердили та зафіксували обсяг виробленої електричної енергії за жовтень 2021 року в сумі 856161,00 грн з ПДВ. Акт підписаний сторонами без зауважень та скріплений печатками.
Також між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки розрахунків станом на 31.03.2024.
Поряд з цим, відповідач лише частково сплатив грошові кошти за отриманий у жовтні 2021 року товар на суму 825917,62 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними документами.
Отже, заборгованість Державного підприємства «Гарантований покупець» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» за куплену у жовтні 2021 році електричну енергію становить 30243,38 грн.
Наведені обставини слугували підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» з даним позовом до суду про стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» заборгованості за куплену електричну енергію у розмірі 30243,38 грн, а також 3% річних у сумі 5322,24 грн та інфляційних втрат у сумі 17562,69 грн, нарахованих за період з 28.09.2022 по 10.09.2024.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вказуючи на те, що ним здійснюються розрахунки з урахуванням положень наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом». Зазначеними наказами Міністерством енергетики України встановлені коефіцієнти (відсоткові значення), на підставі яких здійснюється оплата вартості переданої електричної енергії з метою виконання зобов'язання. При цьому, правомірність наказу №206 встановлена у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №640/10894/22, залишеному без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023. Неврахування положень наказів, на переконання відповідача, порушує правовий порядок в умовах воєнного стану та покладає додатковий фінансовий тягар на нього, як у вигляді стягнення суми боргу, так і неустойки, 3% річних та інфляційних втрат за такі порушення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення основного боргу обґрунтованими і доведеними, відхиливши вказані заперечення відповідача. Також суд встановив, що розрахунки позивача 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірними. Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення 3% річних.
Водночас, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5312,83 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для задоволення заявленого позову, а також щодо покладення на відповідача в повному обсязі витрат на професійну правничу допомогу та вважає за необхідне зазначити наступне.
Щодо оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Укладений між сторонами договір №13124/01 від 24.02.2017 за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм §5 глави 54 ЦК України, §3 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону України «Про ринок електричної енергії».
Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно з п. 18 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом.
За загальним правилом покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Водночас, закон містить застереження, що договором або актом цивільного законодавства може бути встановлений інший строк оплати (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Так, Закон України «Про ринок електричної енергії», наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (п. 2 ч. 3 ст. 30 закону), водночас містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за «зеленим» тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб'єктами господарювання, яким встановлено «зелений» тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (ч. 6 ст. 65 закону).
Порядок купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом затверджено постановою НКРЕКП №641 від 26.04.2019, відповідно до п. 10.1 якого (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Згідно з п. 10.4 Порядку №641 після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.
Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК «Укренерго») сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку №641.
Так, у п. 12.5 Порядку №641 вказується, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100% оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.
При розгляді даного спору колегія суддів враховує висновки, наведені Верховним Судом у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 в аналогічних правовідносинах, відповідно до яких аналіз п. п. 10.1, 10.4 Порядку №641 дає підстави для висновку, що гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи: (1) до 15 числа розрахункового місяця (абз. 1 п. 10.1); (2) до 25 числа розрахункового місяця (абз. 2 п. 10.1); (3) протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (п. 10.4).
Водночас, у п. 2.5 укладеного між сторонами договору в редакції додаткової угоди №965/01/20 від 31.03.2020 міститься відсильна норма, відповідно до якої вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку №641.
Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги) з посиланням на п. 10.4 Порядку №641.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як убачається з матеріалів справи, в рамках виконання договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу у жовтні 2021 року, яке супроводжувалося підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.
Постановою НКРЕКП №1117 від 09.09.2022, яка оприлюднена на офіційному веб-сайті регулятора 12.09.2022, затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Державним підприємством «Гарантований покупець», зокрема, у жовтні 2021 року.
Останнім днем оплати гарантованим покупцем електричної енергії, відпущеної позивачем у жовтні 2021 року, є 15.09.2022.
Відтак, враховуючи вимоги ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії», ст. 530 ЦК України, п. 10.4 Порядку, а також п. 3.3 договору відповідач зобов'язаний здійснити оплату за придбану ним електричну енергію в обсязі 100% протягом трьох робочих днів з моменту затвердження розміру вартості послуг та отримання акту.
З огляду на викладене, відповідач зобов'язаний був провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у жовтні 2021 року у строк протягом 3 робочих днів з дати оприлюднення постанови НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.
Отже, станом на день розгляду спору судом першої інстанції строк оплати за отриманий відповідачем товар настав, оскільки між сторонами підписано та скріплено печатками акт купівлі-продажу електроенергії, а постановою НКРЕКП затверджено розмір вартості послуги.
Натомість, відповідач умови договору не виконав, отриману у жовтні 2021 року електричну енергію оплатив лише частково на суму 825917,62 грн.
Відтак, враховуючи наведене, внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань з оплати отриманої у жовтні 2021 року електричної енергії за гарантованим покупцем виникла заборгованість у розмірі 30243,38 грн, як вірно встановлено судом першої інстанції, підтверджено належними та допустимими доказами і не спростовано відповідачем.
Щодо твердження відповідача про відсутність з його сторони прострочення виконання зобов'язання з огляду на положення наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом», якими врегульовано здійснення Державним підприємством «Гарантований покупець» розрахунків з виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі і з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Так, метою наказів №№140 та 206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.
У свою чергу, правову оцінку змісту вказаних наказів надав Верховний Суд у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23. Касаційним судом зазначено, що вказані накази, які до дня їх скасування 01.04.2024 встановлювали регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди, були видані з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану. Отже, Міненерго змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов'язок розподілу було покладено на Державне підприємство «Гарантований покупець» у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.
Водночас наказ №206, як і попередній наказ №140, ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом, на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з п. 10.4 Порядку №641, тобто названі накази не змінюють і не припиняють обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641, а тому не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов'язання, передбачене умовами договору.
Враховуючи наведені висновки, Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постановах від 21.03.2024 у справі №910/6185/23 та 11.04.2024 у справі №910/9100/22, щодо застосування положень ч. 8 ст. 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», п. 10.4 Порядку №641, наказу №206, згідно з якими положення наказу №206 не змінюють і не припиняють обов'язок Державного підприємства «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що Міністерство енергетики наказом №136 від 01.04.2024 скасувало дію наказу №206 від 15.06.2022, яким встановлювалися для Державного підприємства «Гарантований покупець» мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії. Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені п. 10.1 Порядку №641.
З огляду на викладене, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про необхідність врахування під час розгляду даного спору наказів №№140 та 206. Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок №641, і такі висновки зроблені з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду, на яку посилається, в тому числі, і скаржник.
Також не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу те, що відповідач не має можливості забезпечити повну оплату електричної енергії за «зеленим» тарифом (оскільки вартість значно вища ніж ціна, за якою відповідач здійснює її подальший продаж) та те, що на даний момент відповідач недоотримує кошти від Національної енергетичної компанії «Укренерго» в якості оплати послуги, оскільки, як умовами договору, які погоджені сторонами в добровільному порядку та є обов'язковими для виконання, так і положеннями чинного законодавства не передбачено можливість зміни строку виконання відповідачем зобов'язань по оплаті товару через зміну обставин, на які вказує скаржник.
При цьому, п. 10.4 Порядку №641 не містить положень про те, що у випадку неотримання відповідачем коштів від оператора системи передач (Національної енергетичної компанії «Укренерго») строк виконання остаточного розрахунку відповідача з продавцем за «зеленим» тарифом не настає чи відкладається на строк до моменту надходження таких коштів, а відтак положення вказаного Порядку жодним чином не звільняють відповідача від обов'язку здійснити повну оплату придбаної електричної енергії за відповідними договорами. Також у матеріалах справи відсутні докази внесення сторонами змін до договору в частині встановлення іншого порядку проведення розрахунків за спірний період в залежності від обсягу отриманих відповідачем коштів від оператора системи передач, тоді як саме договором (у редакції відповідних додаткових угод) регулюються господарсько-правові відносини його учасників.
Колегія суддів звертає увагу, що положення ст. 617 ЦК України та ст. 218 ГК України визначають підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не надають боржнику право, у випадку наявності відповідних підстав, відстрочити виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а відтак при визначенні строку оплати слід виходити саме з погоджених сторонами у договорі умов.
Як наслідок, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 30243,38 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки строк виконання обов'язку зі сплати вказаних коштів станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом настав.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 5322,24 грн 3% річних та 17562,69 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
При цьому, положення вказаної норми стосовно 3% річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленої у жовтні 2021 року електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних та інфляційні втрати.
Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру 3% річних та інфляційних втрат за період з 28.09.2022 по 10.09.2024, погоджується з висновком суду першої інстанції про його обґрунтованість та арифметичну вірність.
Доводи відповідача про необхідність зменшення 3% річних, нарахованих згідно ст. 625 ЦК України, колегія суддів відхиляє з наступних підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/471/18 зазначено, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Водночас у справі, що переглядається, обставин такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних, як у справі №902/417/18, колегією суддів не встановлено. Нарахований позивачем розмір 3% річних не є надмірним порівняно із сумою заборгованості та його визначено у розмірі, який встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Щодо посилань відповідача на те, що у спірних правовідносинах наявні обставини непереборної сили (дія воєнного стану), що є підставою для звільнення його від нарахувань згідно ст. 625 ЦК України, суд зазначає таке.
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені ст. 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже, за змістом положень чинного законодавства наявність обставин непереборної сили є підставою саме для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, проте не свідчить про можливість відстрочення виконання самого зобов'язання.
Також слід зазначити, що за змістом положень ч. ч. 1 та 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах №№703/2718/16-ц та 646/14523/15-ц, постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 у подібних правовідносинах.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, 02.09.2020 у справі №802/1349/17-а, 22.04.2020 у справі №922/795/19 та 19.12.2019 у справі №911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, а тому наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Отже, правові підстави для звільнення відповідача від сплати 3% річних за невиконання обов'язку по сплаті основного боргу відсутні.
Також суд апеляційної інстанції вважає хибними твердження скаржника про необхідність врахування під час розгляду даного спору висновків Північного апеляційного господарського суду, наведених у постанові від 29.11.2022 у справі №910/4918/22, щодо можливості зменшення розміру 3% річних на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, оскільки за приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
З рахуванням усього вищезазначеного, оскільки відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості за договором, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги відповідача, які відхилені судом вище, встановлених обставин справи не спростовують.
Щодо оскарження відповідачем рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Як убачається з матеріалів справи, 19.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 5312,83 грн.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції позивачем надано копії наступних доказів:
- договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/АРЕ від 01.08.2024;
- додаткової угода №1 від 10.09.2024 до договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/АРЕ від 01.08.2024;
- акта про на надання послуг від 13.11.2024 на суму 5312,83 грн;
- опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» для надання правничої допомоги згідно з додатковою угодою №1 від 10.09.2024;
- свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ХМ №000081 від 12.07.2017;
- ордеру серія ВХ №1080033 від 08.10.2024, виданого Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» на підставі договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/АРЕ від 01.08.2024.
Відповідно до п. 1.1 договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/АРЕ від 01.08.2024, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Пріоритет», об'єднання зобов'язалося здійснити захист, представництво та інші передбачені цим договором види правової допомоги клієнту, на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов'язався оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з п. 4.1 договору за надання правової допомоги клієнт зобов'язується сплачувати адвокатському об'єднанню гонорар, який встановлюється об'єднанням за домовленістю з клієнтом із урахуванням складності справи та витраченого часу і вказується в рахунках на оплату. Гонорар може бути і у вигляді фіксованої суми, або погодинної оплати та сплачується виключно за фактично надані послуги, відповідно до письмового рахунку об'єднання, направленого на адресу клієнта, протягом двох банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку.
За результатами надання правової допомоги складається акт про надання правової допомоги, який підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої об'єднанням правової допомоги та її вартість (п. 4.4 договору).
10.09.2024 між сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору, згідно з п. 1.1 якої об'єднання зобов'язалось надати позивачу правничу допомогу в ході здійснення позовної роботи щодо стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» з Державного підприємства «Гарантований покупець» суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 53128,31 грн за договором №13124/01 від 24.02.2017, в тому числі, забезпечити представництво прав та охоронюваних законом інтересів клієнта при розгляді даної справи судами.
Сторони погодили, що вартість послуг, які передують поданню позовної заяви, надаються при складанні та поданні позовної заяви, складанні інших процесуальних документів до суду першої інстанції та під час супроводження справи в суді першої інстанції, становить 5312,83 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь об'єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду першої інстанції (п. 3.1 додаткової угоди).
Відповідно до акту про надання послуг від 13.11.2024 вартість наданих за додатковою угодою №1 від 10.09.2024 до договору послуг становить 5312,83 грн.
З наведеного вбачається, що об'єднання та клієнт погодили фіксований гонорар у розмірі 5312,83 грн.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку (додаткова постанова Верховного Суду від 12.07.2024 у справі №913/205/23). Отже, є необґрунтованими доводи стосовно неможливості встановити дійну вартість понесених витрат, з огляду на те, що долучений відповідачем до заяви акт приймання-передачі наданих послуг не містить інформації щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг по кожному із видів робіт, позаяк враховуючи визначення між об'єднанням та клієнтом фіксованого розміру оплати послуг адвоката, а також принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Відповідна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Як наслідок, не приймаються до уваги твердження скаржника по те, що кількість годин, витрачених для надання послуг, а також їх вартість є явно завищеними, позаяк при визначенні розміру суми, що підлягає компенсації позивачу, суд має виходити зі встановленого між сторонами фіксованого розміру, без оцінки витраченого часу на надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 сформовано наступний висновок щодо застосування приписів ст. ст. 2, 123, 129, 244 ГПК України: « 241. Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та має на меті усунути неповноту судового рішення. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України».
Оцінюючи доводи, які містяться в заяві про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів виходить з того, що конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати (рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 у справі №23-рп/2009).
Проаналізувавши зміст та обсяг наданих представником позивача послуг, значення цієї справи для сторін, співмірність виконаної адвокатом роботи в суді першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що заявником було своєчасно вчинено всі дії, які вимагаються приписами ст. ст. 124, 126, 129 ГПК України, підтверджено необхідність надання послуг зазначених в акті, а також реальність їх надання, натомість відповідачем зазначене не спростовано.
Враховуючи викладене, надавши оцінку всім матеріалам справи та доводам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат та професійну правову допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи, у сумі 5312,83 грн і розмір таких витрат є обґрунтованим до предмета спору та співмірним зі складністю справи.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, що справа є нескладною і необхідність надання правової допомоги на заявлену вартість відсутня, колегія суддів наголошує, що вартість наданих послуг з правничої допомоги складає 10% від суми заборгованості, що є підтвердженням того, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5312,83 грн є обґрунтованими та пропорційними до предмета спору.
З огляду на зазначене, враховуючи задоволення позовних вимог, згідно приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що обґрунтованим до стягнення з відповідача є розмір витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги та розподіл судового збору.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/12523/24 ухвалене з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Як було зазначено вище, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5312,83 грн.
На підтвердження розміру витрат позивачем, окрім вже наявних у справі доказів, надано копії додаткової угоди №3 від 13.01.2025 до договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/АРЕ від 01.08.2024, акта про на надання послуг від 27.01.2025 на суму 5312,83 грн, опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» для надання правничої допомоги згідно з додатковою угодою №3 від 13.01.2025, а також ордеру серія ВХ №1086441 від 13.01.2025, виданого Адвокатським об'єднанням «Пріоритет» на підставі договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/АРЕ від 01.08.2024.
Згідно з п. 1.1 додаткової угоди №3 від 13.01.2025 об'єднання зобов'язується надати клієнту правничу допомогу в Північному апеляційному господарському суді, Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, Великій Палаті Верховного Суду в ході розгляду справи №910/12523/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 53128,31 грн, в тому числі, забезпечити представництво прав та охоронюваних законом інтересів клієнта при розгляді даної справи судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Відповідно до п. 3.1 додаткової угоди №3 вартість послуг правничої допомоги, які надаються клієнту адвокатським об'єднанням під час супроводження справи №910/12523/24 в суді апеляційної інстанції становить 5312,83 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь адвокатського об'єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції.
Відповідно до акту про надання послуг від 27.01.2025 вартість наданих за додатковою угодою №3 від 13.01.2025 до договору послуг становить 5312,83 грн.
Отже, як і в суді першої інстанції, адвокатське об'єднання та клієнт погодили фіксований гонорар у розмірі 5312,83 грн.
Відповідач не подав до суду апеляційної інстанції жодних заперечень щодо обґрунтованості та розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених в апеляційному суді.
Проаналізувавши зміст та обсяг наданих представником позивача послуг, значення цієї справи для сторін, співмірність виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що заявником було своєчасно вчинено всі дії, які вимагаються приписами ст. ст. 124, 126, 129 ГПК України, підтверджено необхідність надання послуг зазначених в акті, а також реальність їх надання, натомість відповідачем зазначене не спростовано.
Як наслідок, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження понесених ним витрат та професійну правову допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи, у сумі 5312,83 грн і розмір таких витрат є обґрунтованим до предмета спору та співмірним зі складністю справи.
Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена судом без задоволення, а отже судове рішення ухвалено на користь позивача, витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 5312,83 грн відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Державне підприємство «Гарантований покупець».
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому ухвалена постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/12523/24 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Гарантований покупець».
4. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 27, ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акваресурсенерго» (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 1, ідентифікаційний код 40031558) витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5312 (п'ять тисяч триста дванадцять),83 грн.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Андрієнко