вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2025 р. Справа№ 910/5428/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Коротун О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Шумінська Ю.Ю.;
від відповідача: Медведський В.В.;
від третьої особи 1: Кшемінська Ю.І.;
від третьої особи 2: не прибув,
розглянувши апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Національної поліції України
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року
у справі №910/5428/22 (суддя Паламар П.І.)
за заявою Національної поліції України
про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню
за позовом Київської міської ради
до Національної поліції України
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Національної поліції в Київській області
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України
про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної поліції України, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головного управління Національної поліції в Київській області та Фонду державного майна України про витребування із чужого незаконного володіння адміністративної будівлі загальною площею 827, 9 кв.м. по вулиці Старовокзальній 22 у місті Києві на користь територіальної громади міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 року у справі № 910/5428/22 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 року апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 року у справі №910/5428/22 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 року у справі №910/5428/22 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02.04.2024 року рішення Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.06.2024 року № 910/5428/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 року витребувано адміністративну будівлю, загальною площею 827,9 кв.м. на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.
11.11.2024 року на виконання вищевказаного рішення видано відповідний наказ.
Національна поліція України звернулася до Господарського суду міста Києва з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року у справі №910/5428/22 у задоволенні заяви Національної поліції України про визнання наказу господарського суду міста Києва № 910/5428/22 від 11.11.2024 року про витребування адміністративної будівлі, загальною площею 827,9 кв.м. на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Головне управління Національної поліції в Київській області у встановлений процесуальний строк звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Національної поліції України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що резолютивною чутною рішення суду передбачено виключно витребування будівлі із чужого незаконного володіння Поліції на користь територіальної громади міста Києва, рішенням не вирішувалося питання про речові права Головного управляння національної поліції Київської області щодо спірної будівлі.
Крім того, за твердженням скаржника, у період з 14.11.2024 року по 06.12.2024 року здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю за територіальною громадою міста Києва в особі КМР.
При цьому, скаржник зауважив, що рішення суду не має зобов'язального характеру і не покладає на Поліцію жодних обов'язків щодо примусового виконання рішення суду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Київській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року у справі №910/5428/22.
Крім того, не погоджуючись із вказаною ухвалою місцевого господарського суду, Національна поліція України у встановлений процесуальний строк звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву Національної поліції України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, представник скаржника зазначив, що позовних вимог до Головного управляння Національної поліції в Київській області стосовно припинення права оперативного управління позивачем не пред'являлося. Тобто, Київською міською радою в судовому порядку порушувалось виключно питання щодо права власності на спірну будівлю, а заперечень щодо розміщення в цій будівлі іншої юридичної особи в рамках судового процесу не заявлялись, та їх право на користування приміщенням не оспорювалось.
При цьому, скаржник зауважив, що право оперативного управління на спірне нерухоме майно, закріплене за Головним управлінням Національної поліції в Київській області, не скасовано і залишається чинним.
Крім того, за твердженням скаржника, Національна поліція України на даний час не є володільцем, користувачем або розпорядником спірного майна та в жодний спосіб не перешкоджає власнику здійснювати в установленому порядку управління комунальним майном.
Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 10.02.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національної поліції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року у справі №910/5428/22. Об'єднано апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Національної поліції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі №910/5428/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Представники скаржників в судовому засіданні 05.03.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити. ухвалу Господарського суду першої інстанції від 28.01.2025 року у справі №910/5428/24 скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні 05.03.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційних скарг та просив відмовити в їх задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Представник третьої особи 2 в судове засідання 05.03.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (наявна в матеріалах справи).
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи 1 перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 27.12. 2024 року Національна поліція України звернулася в суд з указаною заявою про визнання наказу господарського суду міста Києва від 11.11.2024 року про витребування адміністративної будівлі, загальною площею 827,9 кв.м. на вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві із чужого незаконного володіння Національної поліції України на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради таким, що не підлягає виконанню, з тих підстав що її обов'язок по виконанню рішення суду відсутній.
Крім того, свої вимоги заявник обґрунтовував, зокрема, реєстрацією права власності на вищевказану будівлю за Київською міською радою, що свідчить про повне поновлення прав стягувача та відсутність у нього як боржника інших зобов'язань. Перебування у цій будівлі іншої особи (Головного управління Національної поліції в Київській області), питання про речові права якої на вказане майно не вирішувалось в межах провадження у даній справі, не створює для неї як боржника обов'язку до вчинення якихось додаткових дій.
За наслідками розгляду вказаної заяви відповідача, суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу від 11.11.2024 року у даній справі.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 ст. 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Зазначені конституційні принципи знайшли своє відображення у ст.ст. 18, 316 Господарського процесуального кодексу України, які кореспондуються з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", і якою встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Зі змісту вказаної статті вбачається, що перелік підстав для визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, не є вичерпним.
При цьому, підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи:
- матеріально-правові (зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання);
- процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема, видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили; якщо виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після його видачі у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання; пред'явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на його пред'явлення до виконання.
В межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків не здійснюється.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.03.2021 року у справі № 910/8794/17.
Твердження скаржників, що право оперативного управління на спірне нерухоме майно, закріплене за Головним управлінням Національної поліції в Київській області, не скасовано і залишається чинним, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки в даному випадку позивач звертався з віндикаційним позовом про витребування майна (повернення саме об'єкта права власності у володіння власника), який був задоволений повністю.
Так, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Схожа за змістом правова позиція міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18 та від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У статті 41 Конституції України також закріплено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Вказаному праву кореспондує встановлений ст. 400 Цивільного кодексу України обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи останні не містять, а скаржниками не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів, які підтверджують виконання відповідачем судового рішення у повному обсязі.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача, що стягувач, який в межах даної справи заявив про повернення йому майна (витребування майна з чужого незаконного володіння), фактично не отримав доступу до адміністративної будівлі по вул. Старовокзальна, 22 у м. Києві, оскільки цю будівлю за рішенням боржника займає інша особа (Головне управління Національної поліції в Київській області).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника (Національна поліція України), що національна поліція України на даний час не є володільцем, користувачем або розпорядником спірного майна та в жодний спосіб не перешкоджає власнику здійснювати в установленому порядку управління комунальним майном.
Так, апеляційним господарським судом не встановлено будь - якої з наведених у ст. 328 Господарського процесуального кодексу України підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Твердження скаржників, що рішення суду не має зобов'язального характеру і не покладає на Поліцію жодних обов'язків щодо примусового виконання рішення суду, не спростовує вищевикладений висновків суду.
Скаржниками, в порушення вимог ст. ст. 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, висновків суду першої інстанції не спростовано, а їх посилання, викладені в апеляційних скаргах є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин, які набрали законної сили.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятої у справі ухвали.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене та враховуючи, що боржником не надано доказів, які свідчать про повне виконання ним рішення суду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні заяви Національної поліції України про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню відповідно до вимог ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скарги слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянтів.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області та Національної поліції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року у справі №910/5428/22 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 року у справі №910/5428/22 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали оскарження №910/5428/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Коротун
Дата підписання постанови 17.03.2025 року у зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. у відпустці.